Володимир Путін, схоже, дедалі впевненіше вірить у те, що Росія зрештою переможе на полі бою в Україні, розв’язавши криваву літню наступальну кампанію. Так само, як у своїй статті 2021 року Путін стверджував, що росіяни й українці – це «один народ», і що український суверенітет залежить від згоди Москви, наприкінці червня він знову повторив: «Я вже казав, що росіяни й українці – один народ. У цьому сенсі вся Україна – наша. Є старе правило: куди ступає нога російського солдата – те наше». Як зазначило видання «Московський комсомолець», ця фраза влучно відображає суть путінської «політичної віри та довгострокової стратегії».
Президент США Дональд Трамп був неодноразово ігнорований Кремлем попри свої розмиті ультиматуми – часто з використанням його фірмового формулювання про «два тижні», що жодного разу не дало відчутних результатів. Це не «мир через силу», а скоріше «слабкість через умиротворення», яку демонструє Трамп у своїх діях щодо Росії.
Адміністрація Трампа вдалася до контактів із режимом Лукашенка в Мінську, сподіваючись відновити хоча б якусь динаміку мирних переговорів. Справедливості заради варто зазначити, що Трампу таки вдалося посадити обидві сторони за стіл переговорів. Проте послання росіян на цих зустрічах було чітким: вони мають намір довести війну до кінця й підкорити Україну. Помічник Путіна Володимир Мединський, який очолює делегацію, заявив: «Ми готові воювати вічно».
Однак Москва й далі уникає справжніх мирних переговорів, натомість лише посилює зусилля зі своєї головної мети — повного підкорення України. Росія має майже 700 тисяч військовослужбовців на території України, які забезпечують реалізацію цілей Москви на полі бою. Від січня 2024 року Росія здобула менш ніж 1% української території, незважаючи на рекордні втрати з часів Другої світової війни.
Нещодавно Росія відкрила новий фронт у Сумській області, ймовірно, у відповідь на свій же наратив про створення «буферної зони» після неочікуваного рейду українських сил у Курську область у 2024 році. Інститут вивчення війни зазначив, що Кремль також використовує привід «буферних зон», аби виправдати розширення своїх територіальних амбіцій в Україні.
На полі бою головною метою, здається, є розтягнення українських сил по кількох напрямках, щоб посилити тиск на Донецьку область — головну мету Москви. Це підтверджується рішенням Росії перекинути свої найкращі підрозділи дронів до цього регіону.
Попри все, Україна втримала позиції та продовжує працювати над тим, щоб вибити росіян із Сумщини після значних втрат, яких зазнала Москва. За останніми повідомленнями, дедалі більше росіян добровільно здаються в полон українцям — імовірно, вважаючи український полон кращим варіантом, аніж потрапити в м’ясорубку й загинути за наказом своїх командирів. Російські солдати відкрито коментують дії української авіації, зазначаючи, що українські пілоти літають «як євреї в Ірані», тобто безстрашно та з набагато вищою точністю, ніж раніше.
Тим часом Кремль спостерігає, як його ключовий союзник — Іран — зазнає безперервного приниження, нічого не роблячи, щоб його захистити. Натомість Москва апелює до дрібного шрифту в попередніх угодах, аби уникнути втручання й не допустити «завищених очікувань» щодо підтримки з боку Росії. Водночас РФ отримує вигоду від зростання цін на нафту, спричиненого ринковими потрясіннями після початку бомбардувань Ізраїлем.
Упродовж 2025 року Україна активно працювала над посиленням своєї розширеної «стіни дронів», аби стримати постійні «м’ясні» штурми Росії. Ефективне мінування, риття нових окопів не на відкритій місцевості та нарощування виробництва дронів — ключові елементи для збереження цієї системи. «Стіна дронів» має й надалі еволюціонувати в технологічний щит, який підвищуватиме втрати ворога й знижуватиме українські.
У результаті цього Росія змушена змінювати тактику та методи розвідки українських позицій. У стилі «Шаленого Макса» основним транспортним засобом для Росії стали мотоцикли — своєрідні драгуни XXI століття. Російський солдат має їхати максимально швидко й безпомилково, щоби не стати мішенню для дрона. Більшість мотоциклів — китайського виробництва, зокрема Sharmax Sport 280, які надходять через суміш державних закупівель, волонтерських мереж і особистих придбань.
Ця тактика дорога, але продумана. Олександр Солонко, український військовослужбовець і спеціаліст із комунікацій, зазначає: навіть якщо успіху досягає лише один із п’яти таких моторизованих штурмів, ворог готовий жертвувати всім цим людським ресурсом задля підтримки наступу. «Ці мото-штурмові підрозділи діють дуже швидко. Наші оператори дронів і артилерія мають менше часу на реакцію», — пише Солонко.
Однак останнім часом Київ припустився серйозних помилок, які зробили «стіну дронів» вразливою. Під час останнього російського наступу поблизу Сум Україна не змогла належним чином облаштувати фортифікації — проблема, яка переслідує її протягом усього конфлікту. Без належної інженерної підготовки та мінування російські сили можуть просуватися швидше й ускладнювати оборону українцям. Керовані авіабомби КАБ і далі влучають по українських позиціях із тією ж інтенсивністю, що й рік тому.
Росія стверджує, що 65% українських втрат припадає на періоди ротації військ або постачання, і лише 35% — безпосередньо на передову. Волоконно-оптичні дрони з видом від першої особи (FPV) роблять будь-який рух по поверхні в межах 20 км від фронту вкрай небезпечним. Однак Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський підкреслює, що Росія випереджає у волоконно-оптичних дронах «як за кількістю, так і за масштабами застосування».
Росія робить ставку на масштаб, вірячи, що саме масовість і повна мобілізація державних ресурсів зрештою забезпечать перемогу. Китайсько-ірансько-російська вісь прискорює технологічний прорив Росії: партнерство з Іраном дозволяє виробляти в самій Росії дрони Shahed, спроєктовані в Ірані. Китайські компанії та їхнє постачання — одна з ключових причин, чому Росія здатна підтримувати свою війну.
Концерн «Калашніков» також уклав партнерство з «Ушкуйником» — волонтерським технологічним акселератором, який розробив перший у Росії волоконно-оптичний дрон, — для спільного виробництва. Ця угода відображає ширшу тенденцію в російській оборонній промисловості до інтеграції інновацій, випробуваних на фронті й створених стартапами, у масове виробництво, адже Москва прагне скоротити цикл від розробки до бойового використання. Фактично, Росія активно засвоює важливі уроки цієї війни.
«Попри те, що Росія отримує переваги від своїх постійних відносин з Іраном і Китаєм, Україна також довела, що здатна використовувати як власні технології, так і технології союзників для контрнаступу проти росіян», — сказав Самуель Бендетт, старший науковий співробітник Центру нової американської безпеки (Center for a New American Security).
Військові зусилля Москви значною мірою спираються на партнерство з Китаєм, який постачає близько 80% усіх світових волоконно-оптичних компонентів. «Росія не має технічної переваги — обидві сторони замовляють однакові деталі в тих самих китайських постачальників», — зазначив Гайнер Філіпп, інженер організації Technology United for Ukraine.
Ці дроти дронів стали ключовим фактором успіху Росії в Курську. Тепер та сама стратегія застосовується по всій лінії фронту в Україні: проводити блискавичні атаки за допомогою мотоциклів, тиснути на українські фланги, намагатися оточити захисників і використовувати волоконно-оптичні дрони для ураження української логістики та техніки, що наближається.
Цілі лісосмуги тепер вкриті оптоволоконними дротами. Сьогодні дрони стали ефективним «антиснайперським» інструментом, здатним знищувати окремих бійців, які мають високоцінне обладнання — таких як снайпери або оператори ПТРК.
Унаслідок цих атак дронів Україна стикається з гострим дефіцитом вантажівок, пікапів і броньованого транспорту, який усе частіше знищується дронами. Волонтерські організації та благодійні фонди намагаються закрити потреби, постачаючи тисячі транспортних засобів, однак попит значно перевищує можливості постачання.
Найпрактичнішим рішенням стало зосередити зусилля на ліквідації російських операторів дронів. Порушення роботи дронів послаблює російські наступи та ускладнює управління і командування противника.
Новий командувач Сил безпілотних систем України, відомий під позивним «Мадяр», пріоритезує знищення таких операторів, нараховуючи за це 25 балів — більше, ніж за танк чи звичайного солдата. Підрозділи можуть обмінювати підтверджені знищення на дрони й обладнання через спеціальну онлайн-платформу. Російські джерела підтверджують, що після введення нової системи нарахування балів атаки на операторів дронів, особливо волоконно-оптичних FPV, значно посилилися. Пілотів закликають використовувати фальшиві антени на передовій.
Попри декларації про нейтралітет і підтримку мирних переговорів, Китай поглиблює військову співпрацю з Росією. За даними української розвідки, Москва планує прийняти близько 600 китайських військовослужбовців у 2025 році для проходження навчання на російських базах. Вони мають переймати досвід бойових дій Росії та зосереджуватись на протидії західній зброї. Раніше агентство Reuters також повідомляло, що китайські військові офіцери вже перебували в Росії, вивчаючи війну в Україні.
Кремль також залучає 25 тисяч північнокорейських промислових робітників для роботи на лініях виробництва дронів у Татарстані — на додачу до тисяч солдатів, які вже воюють у Курській області.
Мік Раян, генерал-майор австралійської армії у відставці, зазначив: «Росія має значну перевагу над Україною у здатності набирати солдатів, формувати нові підрозділи та поповнювати втрати». Обидві сторони активно шукають можливості для залучення нових військових за кордоном.
Однак не все йде добре для російських військ, які дедалі більше покладаються на новобранців, змотивованих лише обіцянками грошових бонусів — у разі, якщо їм пощастить вижити. В одному жахливому випадку, згідно з витоком аудіо від української воєнної розвідки, російський солдат убив і з’їв свого товариша по службі.
Поки Захід вважає, що Росія просто прагне захопити території під прикриттям перебільшених питань безпеки, він не здатен усвідомити глибшу загрозу. Москва готова битися до кінця в ім’я відновлення своєї імперської минувшини, втягуючи світ назад у минуле. У нещодавній телепередачі один із російських військових посадовців відкрито обговорював плани нападу на НАТО через нібито дискримінацію російськомовних у Балтії та захоплення Харкова до 2030 року.
Та Росія не може воювати вічно, і тріщини вже з’являються. Сам міністр економіки країни нещодавно визнав, що Росія перебуває на межі рецесії, оскільки шалені витрати на війну стикаються з інфляцією, нестачею робочої сили та жорсткою монетарною політикою.
Якби Трамп дійсно застосував економічний тиск, він міг би зламати рішучість Москви та змусити її сісти за стіл переговорів. Але доти Росія вважає, що має перевагу, і продовжуватиме підготовку до майбутньої війни проти Європи.
Не маючи чого запропонувати своєму народові на майбутнє, Кремль натомість продає образ повернення до уявної слави Російської імперії.
Про автора:
