Несподівано рішучі удари по іранській ядерній програмі, здійснені Ізраїлем та США, раптово змінили настрій президента США Дональда Трампа з ізоляціоніста на переможного воїна; це сприяло успіхові саміту НАТО… Події навколо України закрутилися, немовби у калейдоскопі.
Бліцкриг на тлі нескінченної війни
Новий відлік нинішнього етапу подій розпочався 13 червня, коли ніби зненацька ВПС Ізраїля нанесли балістичними ракетами та безпілотниками потужний удар по Ірану, майже дощенту знищивши його ППО, більшість якої становили «непереборні» російські С-300 та С-400. Ізраїль обгрунтував необхідність такого удару тим, що, за даними його розвідки, Ірану залишалося чи то декілька місяців, а можливо, навіть тижнів до появи першої ядерної бомби. Операція Ізраїля, утім, дуже нагадувала українську операцію «Павутина», тобто, разом із точковими ракетними ударами з повітря по заздалегідь визначених цілях, пов’язаних вз іранською «ядеркою», прямісінько в іранських містах пролунали вибухи, які перетворили на руїни кілька житлових будинків, забравши життя 15 іранських фізиків-ядерників разом із їхніми родинами. (Так, ця операція дещо виходить за межі дозволеного гуманітарним правом; проте, Іранові давали стільки шансів припинити свою ядерку мирним шляхом, – від, хоча б угоди 2015 року до спроб Трампа умовити країну відмовитися від цих спроб в обмін на зняття санкцій і сприяння економічному відродженню Ірана, – що він вже міг би зробити висновки щодо своєї маніакальної «національної» ідеї знищення Єврейської держави та утримання заради цього терористичних угруповань на Близькому Сході).
Іран не забарився із відповіддю, перетворивши наступного дня на руїни кілька житлових будинків на околицях та в центрі Тель-Авіва. Обмін ракетними та дроновими ударами тривав ще кілька днів. В результаті прицільних ударів Ізраїль досягнув повної переваги у повітрі, вщент знищивши ППО Ірану. Події загрожували перерости ще в одну нескінченну війну Ізраїля, на цей раз не з проіранськими угрупованнями, а з самою їх метрополією, з 90-мільйонною країною.
Однак розбомбити найголовніший центр іранської ядерної програми – заховане на 90 м під землею сховище збагаченого урану та установки з його виробництва у м. Фордо – Ізраїль не був у змозі, бо не має таких потужностей. Лише у США є глибинні бомби, здатні проникати у бункери на глибину 60 м; отже, для знищення цього об’єкту було потрібно декілька таких бомб.
Трамп через свого спецпосланника Стіва Уїткоффа намагався укласти з Іраном угоду, яка фактично була подібна до угоди 2015 року. Та угода, між Іраном, з одного боку, п’ятьма країнами Європи та Росією, з іншого, передбачала розвиток іранської «ядерки» тільки з мирними намірами, не дозволяла збагачувати уран вище 3,5% і ставила цю програму під щільний нагляд МАГАТЕ. Ця угода, яку розробив Білий дім за президентства Обами, з одного боку, ставила певні межі Іранові у ядерній програмі, але, з другого боку, залишала державі аятолл можливість маніпулювати, ховати центрифуги від пильного нагляду міжнародних інспекторів, потайки розвиваючи збагачення урану та інші потужності зовсім не для «мирного атому».
(Мене найбільше дивує у всій цій іранській ядерній історії, чи то «мирного» атому, чи «немирного», цілковита відсутність захисників довкілля, які аж занадто активні в інших державах щодо «боротьби зі змінами клімату». Де ці палкі захисники чистого повітря, коли йдеться про ядерні програми у одному з найбільш сейсмонебезпечних регіонів світу?! Чи ще замало було землетрусів в іранських горах? Але ж ні, захисників довкілля немобви вітром здуло у цьому випадку).
Так чи інак, за першої каденції Трамп цілковито розкритикував угоду 2015 року і в односторонньому порядку вивів США з неї, не замістивши нічим. А держава аятолл продовжувала розвивати ядерку, оповиваючи її якнайпотужнішою таємницею, до якої, як виявилося, ізраїльський Мосад мав безпосередній доступ.
За президентства Байдена США робили спроби повернутися до цієї угоди, однак Іран вже на це не йшов. Так само Іран вчинив і щодо Стіва Уїткоффа. Іран на переговорах поводився точнісінько як путін: тягнув час, роблячи своє.
За свідченнями ізраїльської розвідки, до поточного моменту Іран наблизився до розробки першої ядерної бомби настільки, що це вже потребувало рішучих дій.
Ізраїль вдарив першим 13 червня. Трамп навіть висловив своє невдоволення прем’єр-міністром Бенджаміном Нетаньягу – нечуваний для Трампа вчинок, адже саме Бібі був одним з найближчих друзів президента США.
Проте, скоріше за все, ця операція була таємно погоджена з американськими колегами, бо навіщо ж Трамп віддав наказ перенаправити до Близького Сходу 20 000 снарядів для ракет системи Patriot, які вже були призначені для України? Тепер стало ясно, чому і навіщо.
Проте, після досягнення Ізраїлем абсолютного панування над іранським небом, залишався Фордо, недосяжний для Ізраїля і доступний лише для США.
Прихильники Трампа розкололися. Ті, які сповідували ідеологію «Америка – насамперед», намагалися відмовити президента від удара по Ірану; республіканці більш традиційного спрямування, так звані «рейганісти» – послідовники Рейгана – наполягали на втручанні. Цілком ймовірно, що на остаточне рішення Трампа вплинули палкі прихильники Ізраїля серед його виборців, не лише євреї, але й євангелісти; можливо, зіграв роль його власний зять Джаред Кушнер, який відіграв вирішальну роль у близькосхідній політиці Трампа у першу каденцію (визнання Єрусалима столицею Ізраїля і перенос туди посольства США; Авраамові угоди).
Так чи інак, 21 червня Верховний головнокомандувач віддав вирішальний наказ.
Операція вразила весь світ блискавичністю та філігранною точністю, особливо на тлі репутації другого терміну Трампа, при його підборі керівних кадрів з явним ухилом убік особистої відданості перед професіоналізмом, та його політики «войовничого ізоляціонізму». У ніч на 22 червня ВПС США нанесли потужних ударів по трьох ядерних об’ єктах у Фордо, Натанзі та Ісфагані. У Фордо прилетіли 6 глибинних бомб.
З супутникових знімків видно 6 глибоких вирв, залишених на місці підземного сховища. «Іранська ядерна програма знищена дощенту!» – урочисто проголосив Трамп.
Так, дійсно, було розроблено і проведено операцію нечуваної складності. 125 винищувачів з’явилися в іранському нічному небі, причому більшість літаків, застарілих моделей, слугували своєрідним прикриттям для справжніх винищувачів, що несли ці надтяжкі бомби. Операція готувалася у найсуворішому секреті, і ані слова не витекло раніше, ніж її було здійснено. Жодний американський пілот не постраждав.
І хоча відразу виникли сумніви, чи влучили у всі об’єкти так, щоб іранську ядерку дійсно «знищити дощенту» (Іран має понад 30 місць, де знаходяться ядерні об’єкти, і далеко не всі розвідані; промайнули повідомлення, ніби Іран встиг вивезти частину збагаченого урану кудись в інше місце, зокрема, на супутникових знімках було видно чергу вантажівок біля Фордо; неможливо оцінити відразу, чи влучили точно в об’єкти, зокрема, у завод в Ісфагані тощо), ясно: іранські плани виготовлення ядерної зброї відкинуто принаймні на кілька років. Суттєво послаблена загальна воєнна міць Ірану і, отже, його спроможність постачати зброю Росії. До речі, Росія ухилилася від надання допомоги своєму нібито союзникові – услід за Вірменією та асадівською Сирією, Іран поповнив список союзників РФ, фактично зраджених нею.
На наступний день за настійливого «посередництва» Трампа Ізраїль та Іран погодилися на припинення вогню. Вони ще раз обмінялися ракетними ударами, а потім припинили. Скільки протримаються? Чи буде це завершенням війни, чи вона відновиться? На ці питання тільки час дасть відповідь.
Проте, у контексті України ще важливішим є нібито непрямий, але суттєвий результат операції: цілковита зміна настроїв у Білому домі. Від переконань у користі ізоляціонізму для США не залишилося й сліду! Трамп тріумфує велику перемогу разом із розробниками операції, Ізраїлем (який трумфально виконав усю підготовчу роботу, знищивши іранську ППО), та тією частиною своїх виборців, які притримуються все ж таки традицій Рейгана.
15 років – і 12 днів
26 червня Пентагон (у відповідь на численні сумніви щодо ефективності американської операції) оприлюднив звіт про підготовку та здійснення цієї унікальної операції. Підготовка до неї розтягнулася на 15 років. Отже, вона розпочалася за президентства Барака Обами, тривала за першої каденції Трампа та за Байдена – і ось, усе готове до здійснення операції. Співпадіння у часі?
Кореспонденти ABC News Енн Флагерті та Луї Мартинез переказують «сюжет» щодо підготовки і здійснення операції за словами генерала Дена Кейна, голови Об’єднаного комітету начальників штабів (під час його виступу щодо звіту).
«У 2009 році американського офіцера, який працював в Агентстві зі зменшення загрози обороні, привели до сховища в нерозголошеному місці та показали йому суворо засекречені фотографії будівельного майданчика в іранських горах, за словами Кейн сказав, що офіцер та його колега продовжили 15 років вивчати це місце. Вони проаналізували погоду та геологію гори, а також будь-які предмети, викинуті з об’єкта. Вони також оглянули вентиляційні шахти, електричні системи та системи контролю навколишнього середовища», – зазначають Флагерті та Мартинез.
Глибинні бомби було виготовлено спеціально для зруйнування саме цього об’єкта.
У день операції було скинуто 12 глибинних бомб у дві вентиляційні шахти.
«Кейн сказав, що іранці накрили вентиляційні шахти бетонними кришками, але перша бомба їх зірвала. Після цього наступні чотири бомби були запрограмовані падати зі швидкістю понад 1000 футів на секунду та “вибухати в зоні місії”. Остання бомба була позначена як «гнучка зброя» або резервна. “Усі шість одиниць зброї в кожному вентиляційному отворі у Фордо потрапили саме туди, куди мали потрапити”, – сказав Кейн, додавши, що результатом стала “суміш надлишкового тиску та вибуху, що прорвався крізь відкриті тунелі та знищив критично важливе обладнання”», – зазначають автори статті.
Вони також наводять свідчення одного з пілотів винищувачів, які супроводжували бомбардувальники: «Це був найяскравіший вибух, який я коли-небудь бачив. Це буквально виглядало як денне світло».
Через два дні після операції, у США «дізналися», за словами авторів статті, про наміри Ірану завдати удару у відповідь по американській військовій базі в Катарі. Весь гарнізон був швидко евакуйований, а на базі залишилися її захищати дві системи Patriot та 44 бійці; найстаршому, капітанові, 28 років.
На щастя, ніхто не постраждав. Катар також долучився до допомоги бійцям.
Саміт НАТО на тлі тріумфу США
Щорічний саміт країн НАТО, що відбувся 24 – 25 червня у Гаазі (Нідерланди), засвідчив зміну настроїв у Вашингтоні. Напередодні саміту Трамп зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським, і результати справили позитивне враження у обох.
За підсумками саміту НАТО, Росія визначена як «довготриваюча загроза». Країни погодилися досягти до 2035 року призначення 5% від ВВП на свої оборонні витрати, і – найголовніше для України! – витрати на воєнну допомогу Україні увійдуть у ці 5%. Тобто, Трамп погодив із країнами альянсу закупівлі зброї для України у США на кошти, виділені членами НАТО – європейськими країнами, Туреччиною та Канадою.
Трамп також погодився з думкою більшості членів НАТО, що зазіхання РФ можуть сягати за межі України. Учасники саміту одноголосно ствердили непорушність дії 5-ї статті Статуту НАТО.
Таким чином, Трамп постав у зовсім іншій іпостасі, ніж був дотепер: прихильником НАТО, у тому числі 5-ї статті, прихильником допомоги Україні та таким учасником Альянсу, який розуміє, що РФ становить довготривалу загрозу.
Цілком можливо, що блискучий успіх надскладної військової операції проти іранської ядерної програми почав переконувати Трампа, що його перевиборче гасло «Мир шляхом сили» може здійснюватися саме таким чином – демонстрацією військової сили.
Результати операції проти Ірану взагалі та щодо України зокрема аналізує очільник Інституту тоталітарних ідеологій при Стенфордському університеті Юрій Ярим-Агаєв (у бесіді з проф. Ратгерського університету Сергієм Єрофеєвим та ведучим Юрієм Жигалкіним на російській редакції радіо «Свобода» 27 червня (на момент здачі моєї статті була лише звукова версія, отже, не зможу процитувати, а зможу тільки переповісти основні тези).
Удар Ізраїля та США по Ірану послабив не лише його ядерку, але й сам режим аятол, навіть якщо поки не видно змін у політичному житті країни. Оскільки РФ, Іран, Північна Корея та Китай складають тоталітарний блок, який веде єдину війну проти Заходу, нанесення поразки одній з цих країн означає послаблення блоку в цілому.
Цей удар засвідчив рішучу перевагу ізраїльської та американської зброї не лише над іранською, але й над російською; Ярим-Агаєв порівняв цю ситуацію з війною у Перській затоці 1991 р., яка продемонструвала «таку перевагу західної зброї над радянською, що після цього сама гонка озброєнь Холодної війни втратила сенс», що сприяло розпадові світової комуністичної системи та СРСР.
Нарешті, Ярим-Агаєв наголосив, що спонукали Трампа вдатися до рішучої дії, за його словами, «перемоги Ізраїля». Так само, як, сказав він, «перемоги України» спонукали до рішучих дій «спочатку Байдена, а наразі й Трампа». Що більше Україна отримуватиме перемог і успіхів у своїй обороні, то рішучіше діятиме «рейганівське» крило прихильників Трампа, спонукаючи непередбачуваного президента до здійснення свого гасла «мир шляхом сили».
Скільки протриває ця зміна настроїв у Білому домі, ніхто не береться передбачати, бо маємо справу із Трампом. Утім, багато залежатиме від подальших оцінок того, наскільки Ізраїль та США досягли цілей стосовно іранської ядерки. Розвідувальної інформації поки що замало, її уточнення потребує часу. Необхідно зіставити супутникові знімки з розвідувальною інформацією, проте, її ще не отримано з місця подій.
Залежатимуть настрої Білого дому стосовно України також і від загальної політичної ситуації у США, від того, як ітиме «перетягування» балансу між ізоляціоністськими та рейганістськими республіканцями. І, звісно, багато залежатиме від успіхів української дипломатії.
Про авторку:
