Павло Шурмей — один із багатьох білоруських добровольців, які воюють за Україну, командир Полку імені Кастуся Калиновського. У минулому — олімпійський веслувальник, який брав участь в Іграх 2004 та 2008 років, — він прилетів зі США, щоб приєднатися до боротьби після початку повномасштабного вторгнення.
Павло Шурмей (позивний «Дзядзька») очолює Полк імені Кастуся Калиновського з 2024 року. Фото: Полк імені Кастуся Калиновського
«Моя дружина — українка з Миколаєва. Коли вона написала мені, що місто бомблять, я одразу зрозумів, що маю робити, — розповідає Шурмей. — Я зібрався й поїхав». Він чітко дає зрозуміти, що воює не лише за багатьох друзів, яких має в Україні ще з першого візиту у 1997 році, але й за свою родину та друзів вдома.
«Доля вільної Білорусі вирішується саме тут і зараз, — пояснює Шурмей. — Білорусь ніколи не буде вільною, поки Росія не втратить контроль над регіоном. Перемога України — це перемога Білорусі». У Мінську проти Шурмея порушено кримінальну справу заочно.
Полк Калиновського було офіційно створено у 2022 році та названо на честь білоруського революціонера, який боровся проти російського імперіалізму у XIX столітті. Він став символом білоруського спротиву в еміграції. Багато хто приєднався до нього після провалених протестів у Білорусі, що відбулися після сфальсифікованих виборів 2020 року, коли проросійський диктатор Олександр Лукашенко жорстоко придушив будь-який спротив.
Проте нині багато з бійців скаржаться на байдужість і недостатнє визнання з боку України — країни, за яку вони воюють. Для добровольців із заможних демократичних країн, як-от США чи Великої Британії, це може не мати критичного значення, але для білорусів наслідки потенційно набагато серйозніші.
Від початку повномасштабного вторгнення через полк пройшли понад 1000 білоруських добровольців, кілька сотень залишаються й досі. Ті, хто залишився, стали досвідченими солдатами; багато хто загинув або був поранений, інші ж повернулися додому, розчаровані через бюрократію або через особисті втрати.
Хоча поле бою надає відчуття мети, життя далеко від фронту часто позначене розчаруванням. Незважаючи на службу, білоруські бійці стикаються з постійною правовою невизначеністю в Україні — дехто досі не отримав ані громадянства, ані статусу ветерана, ані доступу до належної медичної допомоги.
І ризики, які вони несуть, виходять далеко за межі бойових дій. У Білорусі режим Лукашенка, за повідомленнями, затримував родичів тих, хто воює на боці України. За словами Алесі Руднік, директорки Центру нових ідей, наразі порушено 220 кримінальних справ проти білорусів за прояви солідарності з Україною. У листопаді 2022 року білоруські силовики затримали родича Василя Парфенкова, загиблого бійця полку, та змусили його записати примусове зізнання про зв’язки з «екстремістськими» Telegram-каналами.
Родини білоруських добровольців часто не отримують жодної державної підтримки у випадку загибелі своїх близьких, а українські прикордонники затримують або переслідують їх через підозри, пов’язані з білоруськими паспортами.
«На кордоні нас зупиняють лише тому, що ми білоруси», — каже Шурмей. «Навіть дружин наших бійців зупиняли і допитували. Важко не відчувати, що до нас ставляться як до чужих, попри те, що ми ризикуємо життям».
Він висловлює розчарування через те, що Верховна Рада України не просуває законодавчі ініціативи щодо надання громадянства білоруським добровольцям, які воюють проти Росії — очевидно, тому, що це не є пріоритетом для Києва на цей момент. Дехто з них, незважаючи на три роки служби на передовій, досі не отримав офіційного визнання як ветерани, каже Шурмей.
Екстрадиція білоруського солдата Василя Верамейчика з В’єтнаму до Білорусі також стала прикладом агресивного переслідування опозиціонерів за кордоном з боку режиму Лукашенка. Член полку, який тимчасово залишив фронт, Верамейчик був викрадений і змушений з’явитися в телевізійному пропагандистському сюжеті з визнанням у нібито західній змові з метою вторгнення до Білорусі.
За словами Франака Вячорки, старшого радника білоруської опозиційної лідерки Світлани Тихановської, Верамейчик був першим бійцем полку Калиновського, захопленим білоруською владою. Він вирушив до В’єтнаму, де мав друзів і міг перебувати без візи після того, як йому відмовили у в’їзді до країн ЄС.
Його викрадення демонструє, наскільки сильно режим у Мінську боїться білорусів, які воюють в Україні. Павло Слункін, запрошений дослідник Європейської ради з міжнародних відносин, зазначив, що цей випадок також підкреслює становище невизначеності, в якому перебувають білоруські добровольці — без юридичного захисту з боку України й під загрозою переслідування з боку білоруських і російських спецслужб по всьому світу. На його думку, отримання українського громадянства допомогло б їм здобути цей захист.
У ситуації, коли офіційна підтримка відсутня, прогалини заповнюють волонтери: білоруські емігранти по всьому світу приєднуються до українських спонсорів полку, активно допомагаючи.
«Білоруська діаспора зберігає вірність полку Калиновського, надаючи постійну підтримку у вигляді коштів, військового спорядження, транспорту й реабілітаційних програм для колишніх добровольців», — зазначає Алеся Руднік.
Цивільні прихильники забезпечують полк транспортом, деталями для дронів, приладами нічного бачення; в іншому випадку більшість бійців купують усе необхідне самі — на гроші, відкладені зі своїх скромних зарплат на фронті.
«Зброю та броню нам дає українська армія, а все інше ми купуємо самостійно», — каже Шурмей. — «Діаспора — це наша рятівна нитка».
Допомагаючи, вони також зберігають надію на вільну Білорусь, додає він: «Після нашої перемоги я хочу повернутися додому і допомогти змінити ситуацію там».
Про автора:
