Протягом століть найбільшим активом Росії були її величезні розміри, що робило країну практично непереможною та забезпечувало майже безмежний запас людських і матеріальних ресурсів, які допомогли їй утримувати статус наддержави протягом багатьох поколінь. Однак нині з’являються ознаки того, що ситуація може змінюватися. Україна наразі веде довготривалу кампанію авіаударів у глиб Росії, яка перетворює величезні простори країни на слабкість і використовує неспроможність Кремля захистити кожен дюйм безкрайнього російського неба.
Українські рейди на російські нафтопереробні заводи тривали від початкових етапів війни, але за останній місяць значно посилилися. Хоча Кремль мовчить щодо наслідків цих атак, докази серйозних руйнувань накопичуються. Станом на кінець серпня, за даними Reuters, Україні вдалося порушити щонайменше 17 відсотків потужностей Росії з переробки нафти. Британський журнал The Economist вважає, що ця цифра може сягати й 20 відсотків.
Атаки України спричинили паливну кризу в Росії: повідомляють про черги на заправках по всій країні на тлі зростання цін. На початку вересня оптова ціна на бензин у Росії піднялася до рекордних позначок. Це поєднання дефіциту і зростання вартості вже створює небажаний соціальний тиск, який Кремль не може собі дозволити ігнорувати. Якщо Києву вдасться підтримувати нинішній темп атак, це може серйозно обмежити здатність Путіна фінансувати вторгнення в Україну.
Росія значною мірою залежить від доходів від нафти й газу, щоб утримувати війну та покривати дедалі вищі витрати на залучення новобранців. Кремлю потрібен постійний приплив живої сили, оскільки він намагається виснажити українську оборону, але залежність російської армії від лобових атак практично гарантує великі втрати. Щоб зберегти нинішню чисельність військ, Росія змушена пропонувати надзвичайно високі зарплати й щедрі бонуси за вступ.
Збої в нафтово-газовій галузі не одразу вплинуть на воєнну економіку Росії, але можуть змусити Путіна ухвалювати складні рішення. Від початку повномасштабного вторгнення понад три роки тому кремлівський диктатор ставив за мету захистити звичайних росіян від наслідків війни. Якщо українські удари по нафтопереробних заводах триватимуть, Кремль може бути змушений скорочувати видатки в інших сферах, аби профінансувати військові витрати, що створює потенційні передумови для дестабілізації всередині країни.
Поки що Москва намагається применшити значення українських авіаударів: кремлівські чиновники приписують проблеми з паливом іншим причинам, а видимі пошкодження НПЗ пояснюють падінням уламків безпілотників. Водночас ведеться робота з придушення новин про успішні українські атаки. Повідомляється, що це включає й «орвеллівські» оголошення, які транслюються у публічних місцях і закликають росіян не викладати кадри ударів дронів у соціальні мережі.
Посилення здатності України завдавати ударів у глиб Росії відображає прогрес, досягнутий Києвом із 2022 року у створенні власного арсеналу далекобійних дронів і ракет. На початкових етапах повномасштабного вторгнення українці мали лише кілька безпілотників, здатних проводити удари за кордоном. Тепер, за повідомленнями, країна щомісяця виробляє тисячі далекобійних дронів і нещодавно представила низку крилатих ракет власного виробництва з набагато більшими боєзарядами, що може дозволити Україні значно розширити нинішню бомбардувальну кампанію в найближчі місяці.
Українські військові вчаться й удосконалюються з кожним новим ударом. Ключові НПЗ і слабкі місця в енергетичній інфраструктурі Росії тепер уражаються знову й знову, щоб перешкоджати ремонтним роботам і збільшувати навантаження на енергологістику Москви. Обираючи цілі, українські планувальники також добре знають про залежність російської енергетики від західних компонентів, які через санкції Москві часто важко знайти.
Найважливіше те, що українська бомбардувальна кампанія використовує розміри Росії та слабкі місця її й так перевантаженої системи ППО. Значна частина наявних засобів протиповітряної оборони Росії наразі розгорнута на окупованих територіях України й уздовж лінії фронту. Це залишає обмежену кількість систем для захисту російських міст та інших об’єктів високої цінності, таких як палаци Путіна та кремлівської еліти. Збільшуючи географію своїх рейдів, Україна змушує Росію ще більше розпорошувати свої сили ППО. Це створює привабливі «дірки» й залишає деякі цілі без захисту.
Навіть із суттєво посиленим повітряним прикриттям Кремль, імовірно, усе одно не зможе повністю нівелювати загрозу нових ударів по нафтово-газовому сектору. З десятками нафтопереробних заводів, сховищ, портових терміналів і тисячами кілометрів трубопроводів, розкиданих на одинадцять часових поясів, енергетична інфраструктура Росії може виявитися надто великою, щоб забезпечити її належний захист від повітряних атак.
У Києві розуміють, що нинішній повітряний наступ не стане вирішальним. Проте вони сподіваються, що зростаюча здатність України завдавати серйозних ударів по енергетичному сектору Росії допоможе змусити Путіна нарешті сісти за стіл переговорів. Російський правитель, здається, зовсім байдужий до катастрофічних втрат своєї армії в Україні, але йому може бути значно складніше ігнорувати зростаючі загрози економічній стабільності самої Росії.
Багато українців також розглядають посилення можливостей для далекобійних ударів як вирішальний чинник у стримуванні майбутньої російської агресії. Розміри Росії роблять її грізним противником, але цей масштаб також залишає колосальну країну вразливою для контратак меншого опонента, озброєного арсеналом зброї, пристосованої до завдання «вбивства велетня». Як нещодавно зауважив колишній міністр оборони України Олексій Резніков: «Україна – це Давид, який намагається знайти слабкі місця Голіафа».
