Політична доля змінюється швидко. В один день – рукостискання й червона доріжка на Алясці; наступного дня Трамп називав Росію «паперовим тигром». Ще більш промовистим, ніж образа, було те, що сталося далі: як тільки пан Трамп звернув увагу на дефіцит палива й черги на заправках, суворо контрольовані московські медіа – які зазвичай прагнуть приховати невдачі – почали висвітлювати цю тему, пишучи: «вже неможливо заперечувати ознаки нестачі бензину в регіонах».
Змушені висвітлювати дефіцити – це ще одна тріщина в фасаді Путіна, оскільки «спеціальна військова операція» тягнеться вже далеко в четвертий рік.
У лютому пан Трамп сказав президенту України Володимирові Зеленському, що «в нього немає карт». Але протягом минулого року удари українських дронів по російських нафтопереробних заводах продемонстрували зростання дронової потужності Києва, тоді як Москва покладалася на хвилі «м’ясорубкових» штурмів заради крихітних територіальних здобутків. До 2025 року, за оцінками, Росія заплатила близько 200–300 тисяч убитими й пораненими за приблизно 0,6% території України – і в серпні 2025 року контролювала менше землі, ніж у серпні 2022-го.
Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони України, стверджує, що війна перейшла у затяжну фазу, в якій стримування й надії на швидке перемир’я нереалістичні. Він закликає до політики «стратегічної нейтралізації» – паралізувати ключові спроможності Росії у різних доменах, щоб зробити агресію оперативно недієздатною.
Один український офіцер сказав, що Київ уважно відстежує пошкодження і віддає пріоритет ураженням аеропортів, складів зброї та енергетичної інфраструктури, тому що, хоча Росія може витримати величезні людські втрати, «їм боляче втрачати гроші» – а нафтові доходи фінансують державу, олігархів і фонди, які дозволяють солдатам продовжувати бій. Росія надто величезна, щоб захистити всю свою територію від мас дронів, відколи Київ розпочав свою повітряну операцію в 2023 році.
Київ еволюціонує далі від роїв одноразових дронів. Видання The War Zone відзначило, що цього місяця Україна представила «припухлу» (bulged) ракету R-360 Neptune – вітчизняну крилату ракету з конформними паливними баками для подовження дальності, що свідчить про те, що Україна створює глибший і багаторівневий арсенал ударних засобів, який тепер застосовується проти російських заводів і логістичних вузлів. Ще одна вітчизняна система, крилата ракета Flamingo, також надійшла на озброєння, хоча її повний вплив ще належить оцінити.
За даними The Economist, близько 60% глибоких ударів виконуються недорогим дроном FP-1, який може досягати цілей за 1 500 кілометрів углиб Росії. FP-1, вартістю близько 55 тисяч доларів за одиницю, нині виробляються зі швидкістю понад сто штук на добу. Україна також експлуатує важчий дрон «Лютий» із дальністю дві тисячі кілометрів, що використовує машинний зір для наведення на ціль.
На початку жовтня російські посадовці повідомили про атаку дронами на Тюменський нафтопереробний завод – приблизно за дві тисячі кілометрів від України – що відображає зростання досяжності та наполегливості кампанії Києва з ударів великої дальності. 22 жовтня дрони вразили ще один нафтопереробний завод у Махачкалі, Дагестан, який лежить приблизно за 1 700 кілометрів від України. Так само, як Москва ставить на масу, щоби бити українські міста, Київ тепер ставить на масу, щоби бити по тилу Росії, націлюючись на нафтопереробні заводи й вузли постачання, що тримають воєнну машину в роботі.
Один російський коментатор визнав ефект, попередивши: «Можу стверджувати, що ситуація погіршується. Тепер розвивається паливна криза». В окупованому Криму надходять повідомлення про те, що люди зливають паливо з припаркованих автомобілів; по всій Росії – довгі черги на АЗС, процвітають нелегальні ринки бензину, а введення нормування вказує на масштабну паливну кризу.
Криза стала настільки серйозною, що влада готується імпортувати бензин з-за кордону, і посадовці визнають, що «ситуація критична». Станом на кінець вересня приблизно 38% первинних потужностей переробки нафти Росії були уражені. У більш ніж 50 російських регіонах спостерігаються проблеми з паливом. 7 жовтня Reuters повідомило, що Росія значно наростила імпорт бензину з Білорусі – у вересні імпорт зріс у чотири рази до 49 тисяч тонн – оскільки удари українських дронів по НПЗ загострили дефіцит і змусили Москву шукати екстрені поставки за кордоном.
Видобуток нафти в Росії також падає через санкції, війну та виснаження родовищ, а Wall Street Journal попереджає, що більшість запасів можуть стати дорого і важко видобувними до 2030 року – що загрожує доходам, які фінансують кремлівську воєнну економіку.
Тепер Україна робить так, щоб росіяни відчули ті самі відключення електроенергії, які українці переживають роками. 21 жовтня українські дрони вразили підстанцію в Брянській області та теплову електростанцію в Смоленську. Подібні удари на початку жовтня залишили майже 40 000 жителів у Бєлгороді без світла після ураження енергетичних об’єктів. Перехоплені дзвінки, оприлюднені Головним управлінням розвідки України (ГУР), виявляють зростаючу відчайдушність серед росіян. «Десятки (ударних дронів) були запущені десь. Уявляєте?! Я дивлюся – і він летить. Куди полетить і що зробить, на що він націлений? Це просто безнадійно», – сказала одна російська жінка.
Путін поставив на виживання в умовах нескінченної війни, перебудовуючи економіку під воєнні потреби й купуючи лояльність еліти воєнними рентами, навіть якщо система виявляє все більший фіскальний і постачальницький тиск. Тим часом російські посадовці крадуть усе, що тільки можуть, з воєнних ресурсів. Центральний банк може творити лише певну кількість «чудес», щоб тримати економіку в стабільному стані.
Проміжні дивіденди за перше півріччя 2025 року впали до 341,8 мільярда рублів – приблизно вдвічі менше, ніж торік. «Газпром нефть» скоротила виплати за середину року з 246,4 мільярда до 82 мільярдів рублів, тоді як «Сєверсталь» і ММК (Магнітогорський металургійний комбінат) скасували проміжні розподіли. Стиснення корпоративних грошових потоків зменшує доходи держави і ускладнює фінансування війни; Міністерство фінансів уже понизило свій прогноз дивідендів.
До липня бюджетний дефіцит Росії вже роздувся до 61 мільярда доларів, перевищивши річну мету всього за сім місяців. Очікується, що дефіцит зросте до 19 трильйонів рублів у 2026–2028 роках. Водночас Зеленський прогнозує, що Кремль зіткнеться з величезним бюджетним дефіцитом близько 100 мільярдів доларів у 2026 році.
Щоб закрити бюджетну діру, уряд підвищив податки на малий бізнес і збільшив ПДВ з 20% до 22%. Скорочуються соціальні витрати, говорять про можливе вилучення банківських депозитів урядом, про друк грошей і неминучість стагфляції. Москва планує збільшити запозичення майже на 50% у 2025 році.
На додачу, останні індикатори показують уповільнення економіки: у липні ВВП зріс лише на 0,4% у річному вимірі, а експорт нафти, який є найбільшим і найприбутковішим для Росії, впав. Зайнятість лишається міцною – значною мірою через еміграцію сотень тисяч професіоналів, несприятливу демографію та те, що Путін значно інвестує в мілітаризовану економіку, ігноруючи споживчий сектор. Внаслідок цього стільки ж росіян зазнали істотного зниження рівня життя, скільки і отримали вигоди від надінвестування в непродуктивний сектор економіки: дрони й танки знищуються так само швидко, як і виробляються. Більше того, темпи зростання мілітаризованої економіки сповільнюються, а зарплати урізалися на 10%.
Двоє російських дисидентських економістів, Володимир Мілов і Ігор Ліпсіц, ще місяцями, якщо не роками тому правильно прогнозували нинішні економічні негаразди Росії – задовго до того, як західні експерти це усвідомили. Обидва передбачають вкрай тяжкі часи для російської економіки. Ліпсіц каже, що суспільство постраждає, «бо економіка Путіна відкидає найслабших – пенсіонерів і бідних». Але режим теж не «плаває в шоколаді»: економіка не зможе вижити, і Росія, як і СРСР, може розвалитися. Єдиним джерелом доходу Росії залишається нафта, бо «Росія не може виробляти нічого, чого б хотів світ».
Мілов не менш песимістичний щодо перспектив російської економіки. За його словами, Росія переживає «глибоку бюджетну кризу», з якої «немає виходу». Ситуація не була такою поганою з 1990-х, коли російська економіка впала вільним падінням. Податки не можуть компенсувати дефіцит; більш того, вони можуть пригальмувати економічне зростання і погіршити становище. Натомість інфляція залишається високою, усі галузі економіки переживають падіння, а інвестиції застрягнуть у 2026-му й пізніше. Якщо влада «хоче вбити економіку – це їхній вибір», каже Мілов. Нинішній рік може стати ідеальним штормом, коли одночасно зійдуться низка негативних тенденцій. «Умови будуть поганими довго».
Який вплив матимуть ці тренди на здатність Путіна вести війну? Липсіц вважає, що «доки Росія може експортувати нафту, вона зможе продовжувати війну». Мілов вважає, що «Путін не може дозволити собі великого наступу» і продовжуватиме робити те, що вже робить: бомбити Україну дешевими дронами і вести обмежені наступи в кількох напрямках.
Це, схоже, означає, що лише економічний біль може виявитися недостатнім, щоб змусити Москву сісти за стіл переговорів. З іншого боку, є біль і є крах. Якщо здійсняться найгірші сценарії Липсіца й Мілова, як вони вважають, то може не залишитися великої частини Росії, яка могла б йти на переговори.
Рішення економічних негараздів Росії просте: припинення війни з Україною. Але Путін, який можливо усвідомлює безлад, у який він втягнувся, не може цього зробити. Ідентифікувавши себе так тісно з програною справою, Путін знає, що все, що менше ніж повна приголомшлива перемога, означатиме для нього політичне самогубство. Вибір перед росіянами болісно простий: або самогубство Росії, або Путіна.
Девід Кириченко — асоційований науковий співробітник у Henry Jackson Society. Його роботи на тему війни публікувалися в Atlantic Council, Center for European Policy Analysis та The Economist, а також у багатьох інших виданнях. Його можна знайти в X/Twitter під ніком @DVKirichenko.
