Російське вторгнення в Україну у лютому 2022 року спричинило найбільшу міграційну кризу в Європі від часів Другої світової війни. Мільйони українців залишили свої домівки в пошуках притулку на Заході, і більшість із них вирушили до Польщі, Німеччини та Чехії. Там їх приймали у рамках різних програм тимчасового захисту. Наприкінці 2022 року у світі було офіційно зареєстровано майже 6,5 мільйона біженців. Жінки та діти становили найбільшу демографічну групу – 76% усіх, хто втікав від війни.
За абсолютно несподіваних обставин шляхи американського документаліста Майка Дорсі та сестри Марії Крістіани Дем’янчук (яка родом з Аргентини) перетнулися в Івано-Франківську, у маленькій школі для українських дітей, яку Сестра вела при монастирі, де служили монахині Згромадження Сестер Служниць Господа і Діви Марії з Матара. Мати Крістіана та її монахині були добрими подругами іспанської гуманітарної організації Accio Familiar, що базується в Барселоні, а також одного з її учасників – Рафи Морено.
Протягом приблизно двадцяти років до війни пан Морено приїжджав в Україну та брав дітей, які потребували відпочинку чи підтримки, на літні канікули до Барселони – на море, до різних сімей та домівок. Коли почалося російське вторгнення, він подзвонив Матері Крістіані та запитав: «Чим я можу допомогти?» Так вони разом і створили конкретний план – вивозити українських біженців подалі від війни до Барселони. У цій гуманітарній справі допомагав і колега Рафи, Едуардо Лоп.
Майк Дорсі дізнався про життєво важливу діяльність Матері Крістіани від свого друга з Каліфорнії, Стівена Кампоса, який вирощує мигдаль біля Фресно та має іспанське коріння. Тим часом в Іспанії давні сімейні друзі Стівена були залучені до роботи тієї ж барселонської організації Accio Familiar. Тож, шукаючи нову і дуже нестандартну тему для фільму, пан Дорсі вирішив зняти документальну стрічку про евакуаційний конвой Матері Крістіани, який перевозив українських біженців до Барселони. За кілька тижнів він та його знімальна група вже вирушили до Європи для початку роботи над фільмом. Це сталося дуже швидко.
Мати Крістіана розповідає, що протягом перших шести–восьми місяців війни допомогу найперше отримували ті, кого вона та її колеги вже знали – родини та знайомі в Україні. «А потім ми просто залишили вікно відкритим. Дуже часто чоловіки, які прощалися зі своїми родинами, розповідали іншим чоловікам чи жінкам про цю можливість, і люди починали звертатися до нас». Спочатку це були біженці лише із західної України, але з часом приїжджали й люди зі східних та південних регіонів. І це вже були не знайомі, а просто люди, які потребували допомоги чи прихистку. Тож роботи було дуже багато – організувати, передати, знайти можливості все робити якомога краще й ефективніше.
Майк Дорсі розповідає про головний виклик під час створення фільму: «Гарне запитання. Я би сказав, що особисто для мене найважче було те, що я спав лише кілька годин на добу, поки ми там працювали. Тож я постійно був недоспаний… Але я найняв дуже хорошу команду – операторів, які мають премію “Еммі”, і чудового звукорежисера. Усі вони мали досвід роботи в екстремальних умовах. Я не знав, якою буде ситуація, коли ми приїдемо. Тож, якщо чесно, найважчим був марафон – дев’ять безперервних днів зйомок і постійна готовність працювати цілодобово».
Документальний фільм «Сестри України» доступний у США на кількох стримінгових платформах, включно з Amazon Prime, Apple TV, Google Play тощо. Також можна послухати свіже подкаст-інтерв’ю з режисером Майком Дорсі та Матір’ю Крістіаною на сайті газети The Ukrainian Weekly.
Про автора:
