Загадковий світ міста Деррі, що за легендою Стівена Кінга знаходиться у штаті Мейн, зачаровував нас, фанатів хорор, містики й фантастики, нашу уяву і наші найпотаємніші страхи ще з вересня 1986 року. А цієї осені HBO подарували нам екранізоване доповнення до всесвіту «ВОНО», що уміло поєднувало книжковий вимір, сюжет 2 фільмів, і звісно чарівного Білла Скарсгарда. І ось 14 грудня 1 сезон “Welcome to Derry” завершився. Нам відтворили все до дрібніших деталей: мальовничі пейзажі лісу й водойм, де так і хотілося б провести барвисте літо й золоту осінь, вулички з місцевими крамничками, що доповнюють лабіринт кварталів, школа, бібліотека, місцева площа з великим пам’ятником, і страшні таємниці, що змушують людей нервувати кожні 27 років. Розповідалось, що попри характерну для маленького міста затишність, Деррі часом нагадує про себе з темної сторони – тут пропадають діти, сходять з розуму дорослі, відчувається напруга і буває з’являються дивні створіння, метою яких є відстежити, налякати й… змусити плисти. Та попри всі ці негаразди, часті проблеми, люди залишаються в межах міста, намагаючись жити, будувати майбутнє і не фокусуватись на минулому. Навіть якщо для цього потрібно відпустити тих, хто покинув наш світ у не найсправедливіший спосіб.
Чи не нагадує нам це щось? Звісно, вже не залишилося вигаданого світу, що б ми не порівняли з війною в Україні – а це й чудово, додамо ще один, адже найлегше сприймати Всесвіт крізь призму аналогій. Та це й саме собою напрошується. Існують землі, місця, готелі (так-так, відсилання до Оверлуку), що несуть із собою це дивне відчуття присутності чогось зловісного. Такого, що певно, не мало б існувати поруч із нами. Але воно там є. Десь підсвідомо ми навіть відчуваємо ці зловісні думки, що намагаються захопити нашу свідомість, перетворити наше буття на служіння злу, войовниче бажання захоплювати й вбивати, без мети та цілі. Вони лунають від східних сусідів, посилюючи гомін до північних, намагаючись захопити й дальні краї. Як виявилось, цьому злу не хочеться використовувати клоунів як приманку, ні. Ця сутність полюбляє дрони, балістику й катування. І ця історія стає старою як світ – росія напала на Україну і всі удають, ніби це зупиниться саме собою, волею містичних сил та духів.
Та щось ніби неправильно, не помічаєте? Старий-добрий клоун в місті Деррі не особливо часто хотів харчуватись дорослими, вони, як виявилось, цікавили його не дуже сильно. Звісно, коли відбувалися масові катастрофи, то гріх було не перехопити нажаханими, наляканими й безнадійними бумерами, але це дійсно не було його основною стратегією. Так, найбільше він приділяв увагу дітям – майбутньому нашого світу. Школярі, дітки у садочках, старші підлітки – всі входили до основного меню зловісної сили, що проживала у місцевій каналізації. Малеча просто зникала, на очах у дорослих, і вже ніколи не була знайденою, залишаючи по собі лише фотографію у місцевій газеті. Та певно, це не так то сильно відрізняється від ситуації в Україні сьогодні. Безперечно, наші діти мають набагато більше серйозних проблем ніж погана оцінка або дивні звуки з раковини, такі як: щоденні обстріли, відключення світла і тощо. Та все ж один момент залишається дуже схожим, ледь не дзеркальним відображенням всесвіту Пеннівайза – вони так само зникають.
Деякі з них перебувають на окупованих територіях, а це, за даними України, понад 20 тисяч дітей. І враховуючи те, що росія може поборотись за титул «диктатора століття» хіба що з Північною Кореєю, то уявити умови життя у цих зонах не так і складно. Та це далеко не єдина проблема. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець припускає, що понад 150 тисяч (а за даними уповноваженої ВР з прав дитини Дар’ї Герасимчук ця цифра може бути вдвічі більшою) дітлахів було примусово вивезено з України. Звісно, як завжди, російська сторона не підтверджує своєї участі у викраденні малечі та примусовому вивезенні до рф, але від них ніхто не очікував іншого. Про що тут казати, коли й напад на Україну для них – це вигадка всесвітніх нашептів. Попри це, 3 грудня 2025 року Генеральна асамблея ООН підтримала резолюцію із закликом до Росії повернути до України викрадених дітей, що підтверджує, як мінімум, наявність подібної проблеми.
Що ж, то виходить, що насправді місто Деррі існує й у нашому всесвіті, де замість розмальованих клоунів ходять ледь теплі старигани, що тримаються за владу десятиліттями? Тут так само зникають діти, стаються катастрофи, люди забувають про чесність, справедливість, сміливість й доброту? З усіх можливих світів ми обрали той, де не літають чарівні дракони, не плавають русалки у морях, а тварини не спілкуються між собою у зоопарку в Нью-Йорку, а той, де є зловісний й безпощадний майстер смерті, метою якого є харчуватись страхом, пробуджуючи його у кожного, хто стане на шляху? Де людство звернуло не туди й чому страшні фільми перестали нас лякати? Чому ми дивимось подібні історії аби відпочити, заспокоїтись і нагадати собі, що одного дня все може стати набагато гірше, а сьогодні… Сьогодні ось так. І ми мусимо радіти, що ворог не залізає через каналізацію, а банально так атакує авіацією, що він не має багряного гриму з помаранчевим волоссям, а виглядає як солідний дядько у костюмі. Ми змінюємо декорації, але зміст залишається той самий.
Талановиті письменники можуть навіть несвідомо створювати аналогії або ж делікатно завуальовувати класичні теми добра і зла, любові й ненависті, справжньої сміливості й страху, життя та смерті, горя й щастя. І не важливо скільки часу пройшло, або як змінювались персонажі, територіальні характеристики – від холодної Аляски до теплої Флориди, змінювались часи, зсувались материки й розбивались комети, це все повідає нам одну й ту саму історію, де сюжет залишається незмінним. Де є початок – знайдеться кінець, куди приходить любов – завжди завітає ненависть, за силою стрибатиме страх, а за болем слідуватиме зцілення. Місто Деррі тероризував клоун Пеннівайз, який насправді був уособленням зла, Всесвіт Ендера потерпав від жуків, а Україну вбиває стара добра людська істота, нащадок Достоєвського і Булгакова, яких до сьогодні вихваляє західна культура. І ми закриваємо на це очі, стараємось не читати новини, переглядаючи нові серіали від десятків різних платформ, сподіваючись відірватися, забутись, відпочити, підсвідомо знаючи, що поки десь там у місті Деррі йде боротьба, наш реальний світ підкорюється не замкненим у лісі духам потойбіччя, а образам з плоті та крові, найстрашнішим з усіх можливих демонів у всесвіті. Тим, кого так легко переплутати з людиною, поплатившись за це своїм життям і душею.
Фото: колаж VM
Авторка: Вікторія Грідіна
