Українські різдвяні традиції формувалися століттями й поєднали в собі господарські звичаї, родинні обряди та глибокі релігійні уявлення. Підготовка до Різдва починалася задовго до зими. Українці ще влітку відкладали перший або останній сніп жита чи пшениці, залишаючи його необмолоченим. Саме з нього виготовляли Дідуха – символ урожаю, достатку та зв’язку поколінь. До різдвяних свят також заготовляли пахуче сіно, а в господарстві намагалися завершити всю важливу роботу: впорядковували хату й двір, лагодили реманент, ткали полотно, вичиняли шкіри.
Про це повідомляє Олена Ріпка.
Перед святами господині приділяли особливу увагу оселі. Хати ретельно прибирали, вибілювали, комини розмальовували квітковими орнаментами. Стіл застеляли новими або свіжо випраними скатертинами, використовували чисті рядна й рушники. Важливою частиною підготовки було придбання обновок для всіх членів родини та нового посуду – макітер, горщиків, коцюб і макогонів. Із воску виготовляли святкові свічки, супроводжуючи цю роботу спеціальними молитвами. До Різдва господарі також різали свиню, щоб приготувати ковбасу, кров’янку, холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею та інші м’ясні страви, призначені вже для святкового періоду після посту.
Святий Вечір
Святий Вечір відзначали напередодні Різдва – 24 грудня за новим церковним календарем. Ще вдосвіта господиня бралася до приготування головних страв Святвечора – куті та узвару. Для цього в печі особливим чином розкладали дрова, які запалювали «живим вогнем» за допомогою кременя й кресала. Вірили, що такий вогонь має очищувальну силу. У піч клали дванадцять полін, які заготовляли й сушили протягом останніх дванадцяти днів місяця.
Кутю варили з потовченої та вимоченої пшениці, додаючи «непочату» воду – набрану до сходу сонця. Вважалося, що цю воду вночі освятив сам Бог сонця. Така ж вода використовувалася і для випікання обрядового хліба – книша, крачуна або калача, який клали поруч із Дідухом. Книш замішували як звичайний хліб, але зверху викладали маленький хлібець – «душу», призначену для померлих предків.
На досвітній воді й у нових горщиках господиня готувала дванадцять пісних страв. Хоч усі вони були без м’яса й жиру, вечерю називали «багатою кутею», адже вона символізувала достаток і щедрість. До куті додавали мед, волоські горіхи, мак і родзинки, де пшениця уособлювала вічне життя, а мед – вічне щастя. Узвар варили з сушених яблук, груш, слив і вишень.
Коли кутя й книші були готові, з першим променем сонця господар відчиняв двері хати, комори, клуні, стайні й ворота. За віруваннями, саме в цей момент на землю сходив Бог урожаю, достатку й багатства. Домашню живність обсипали маком, щоб захистити її від злих сил, і перевіряли, чи все готове до Святвечора.
Особливим обрядом було внесення Дідуха до хати. Батько разом зі старшим сином ішов до стодоли: господар ніс непочату воду, а хлопчик – три колоски. Приготований Дідух і в’язку сіна кропили водою та промовляли молитву з проханням про врожай, добро й здоров’я в наступному році.
Дідух у різдвяній оселі
Дідух уособлював не лише урожай і багатство, а й безсмертного предка, зачинателя роду та духовне життя сім’ї. Це був житній або пшеничний сніп, зазвичай триногий чи п’ятиногий, прикрашений калиною, стрічками, паперовими або сушеними квітами. Його ставили на найпочесніше місце в хаті – під образами, на покуті.
Існувало повір’я, що коли народився Ісус Христос, у стаєнці було дуже холодно, і Йосип затулив шпарину в стіні снопом соломи. Саме тому на Святу Вечерю в хаті стелили сіно на долівці та столі, створюючи символ тепла й затишку.
Після внесення Дідуха господар і господиня разом готували оселю до вечері. Місце, де стояв Дідух, називали «Раєм», адже вірили, що з цього часу там перебуватимуть душі пращурів – покровителі роду й дому. Допоки Дідух стояв на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду за худобою. Навіть віника з хати виносили, щоб не підмітати.
Свята Вечеря
На столі спочатку стелили одну скатертину – для добрих душ, а після цього, розклавши по кутах часник, накривали другу – для живих. Посеред столу ставили книша для духів і паляницю зі свічкою. Кутю та узвар урочисто переносили на покуть, попередньо відклавши з куті сухий верх для худоби.
До настання сутінків родина чекала першої зорі. Увесь день до цього постили, тому вечеря мала особливе значення. Побачивши зорю, діти сповіщали про це всіх у хаті, і родина розпочинала Святу Вечерю.
На столі було дванадцять пісних страв – за кількістю апостолів. Перед трапезою всі ставали навколішки й молилися. Після благословення господаря вечерю починали з куті. Для покійних родичів ставили окремі тарілки й чарки, до яких також насипали куті, вірячи, що душі предків цієї ночі приходять до оселі.
За столом дотримувалися суворого порядку: першим сідав господар, за ним – решта членів родини за старшинством. Лавки перед тим обережно продмухували, щоб не сісти на Духа. Під час вечері не вставали з-за столу, не говорили голосно й поводилися поважно.
Після трапези деякі страви, зокрема кутю, не прибирали зі столу – їх залишали для духів. Свічки в хаті не гасили, вони мали догоріти самі. Усі розмови велися спокійно, без сварок і лихих слів, адже вірили, що в цю ніч усе сказане може збутися.
Різдво Христове
У день Різдва, 25 грудня, родина зранку йшла до церкви на святкову службу, присвячену народженню Ісуса Христа. Повертаючись додому, люди віталися традиційними різдвяними словами: «Христос народився!» – «Славіте Його!».
Уже надвечір селами ходили дитячі ватаги колядників-хлопчиків. Вони співали колядки, виголошували віншування та отримували від господарів гостинці й гроші. Увечері до коляди долучалися й чоловічі громади, які заздалегідь організовувалися, обирали керівників і розподіляли ролі. Колядували кілька ночей поспіль, обходячи всі оселі, а зібрані кошти передавали на церкву.
Щедрий вечір і завершення різдвяного циклу
31 грудня відзначали Щедрий вечір, або свято Маланки. Це свято поєднувало дохристиянські традиції з християнським вшануванням преподобної Меланії Римлянки. У цей вечір дівчата-підлітки щедрували під вікнами, а в багатьох місцевостях проводили театралізований обряд «Маланка» з масками, музикою та жартівливими сценами.
Від Різдва і до Щедрого вечора хати не підмітали, вважаючи, що в них перебувають добрі духи предків. Лише на Маланку оселю ретельно вимітали, а сміття разом із Дідухом спалювали вночі, символічно очищаючи дім від усього недоброго.
Наступного дня, 1 січня, на свято Василя Великого хлопці й чоловіки засівали домівки зерном, бажаючи господарям добробуту та врожаю. Зерно не прибирали до заходу сонця, бо вірили, що чим більше посівальників завітає, тим щедрішим буде новий рік.
Окреме місце в різдвяному циклі посідає щедрівка «Щедрик», яка з часом набула світової слави під назвою «Carol of the Bells». У різдвяні дні ця мелодія залишається однією з найвідоміших у світі й водночас нагадує про українське походження традиції, що стала надбанням світової культури.
Фото: ukrainianpeople.us
Автор: Данило Пєвче