Кримський півострів упродовж століть залишався територією перетину складних політичних, етнічних і геополітичних інтересів. Ще в добу Середньовіччя формувалися непрості відносини між Кримським ханством і його північними сусідами. Наприкінці XVIII століття ситуація докорінно змінилася після анексії півострова російською імперією у 1783 році, що стало початком тривалого й драматичного періоду для кримськотатарського народу. У XIX столітті кримські татари намагалися вижити в умовах колоніальної політики, а в першій половині ХХ століття перед ними знову постало питання самовизначення. Кульмінацією цих процесів стала депортація середини ХХ століття, здійснена радянською владою.
Щороку 18 травня у світі вшановують пам’ять жертв депортації кримських татар – однієї з наймасштабніших трагедій в історії Криму.
Про це повідомляє Ukrainian people.
Кримське питання в роки Української революції
Події 1917–1918 років, пов’язані з Українською революцією, актуалізували питання статусу Криму. На той момент керівники Української Народної Республіки розглядали Кримський півострів як землю кримських татар, тому в Третьому Універсалі Крим не був включений до складу УНР. Водночас складна військово-політична ситуація, агресивний наступ більшовиків і поліетнічний склад населення півострова унеможливили реалізацію кримськотатарськими лідерами власного бачення розвитку регіону. Невпевнені дії української влади сприяли тому, що в грудні 1917 року владу в Криму захопили ліворадикальні сили проросійського спрямування.
Війна з більшовиками змусила керівництво УНР переглянути позицію щодо Криму. У січні 1918 року ухвалили закон про український статус Чорноморського військового і цивільного флотів, а вже в лютому було заявлено про намір включити Крим до сфери українського впливу. Протягом 1917 – початку 1918 років українська політична еліта пройшла шлях від невизначеності до співпраці з кримськотатарським національним рухом і прагнення включити півострів до складу української держави з наданням автономії та гарантій культурних прав.
Кримський похід полковника Болбочана
У середині квітня 1918 року з частин Запорізької дивізії сформували Кримську групу під командуванням полковника Петра Болбочана. Завданням підрозділу було оволодіння Таврійським півостровом. 18 квітня війська УНР здобули Мелітополь, 21 квітня – Новоолексіївку, а вночі здійснили блискавичне захоплення переправ через Сиваш. Уже 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм і увійшла до міста.
До українських військ почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня було зайнято Сімферополь, а наступного дня – Бахчисарай. Наприкінці місяця українські підрозділи підійшли до Севастополя, і 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор та оголосив про підпорядкування уряду в Києві.
Втім, подальший розвиток подій зупинило втручання німецьких військ, які розглядали Крим як власну сферу інтересів. 26 квітня 1918 року німецька дивізія висунула ультиматум про роззброєння українських частин. Після переговорів Кримська група залишила півострів. Попри це, кримський похід став яскравим прикладом успішної військової операції УНР і продемонстрував високий рівень українського командування.
Крим у планах української державності
Наприкінці 1918 року Директорія УНР розглядала Крим як складову української держави. У січні 1919 року було навіть надано повноваження щодо створення Чорноморської федерації у складі України з Кримом, Кубанню та Кавказом. Реалізації цих планів завадили військові дії Антанти, Білої армії та активізація більшовиків. У складних умовах 1917–1920 років остаточно спростовувалася теза про «ісконно руський» Крим – ще тоді її заперечили український і кримськотатарський національні рухи.
Депортація кримських татар 1944 року
18 травня 1944 року розпочалася депортація кримських татар, запланована радянським керівництвом ще до звільнення півострова від німецької окупації. Рішення ухвалили на рівні Державного комітету оборони. Операцію готували заздалегідь, залучивши десятки тисяч бійців внутрішніх військ НКВС.
Після наступу Червоної армії в квітні 1944 року чоловіків призовного віку мобілізували або заарештовували, і в кримськотатарських селах залишилися переважно жінки, діти та літні люди. Протягом кількох днів у травні їх насильно вивезли до Середньої Азії. За офіційними даними НКВС, із Криму було депортовано понад 180 тисяч осіб. Разом із мобілізованими загальна кількість кримських татар, вигнаних з півострова, перевищила 190 тисяч. У перші роки після депортації загинуло від третини до майже половини народу.
Згодом депортації зазнали також болгари, греки й вірмени. Радянська влада прагнула остаточно змінити етнічний склад Криму та перетворити його на російську територію.
Передача Криму Україні у 1954 році
25 січня 1954 року президія ЦК КПРС затвердила проєкт указу про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. У рішенні не йшлося про «подарунок» Україні чи символічні дати – мотивація була суто адміністративною та економічною. Остаточне юридичне оформлення передачі відбулося 26 квітня 1954 року ухваленням відповідного закону Верховною Радою СРСР.
Передача Криму Україні стала спробою подолати наслідки сталінської політики депортацій. Півострів перебував у катастрофічному стані: нові переселенці не могли ефективно господарювати, економіка занепадала, бракувало води. Україна взяла на себе вирішення цих проблем, зокрема збудувала Північно-Кримський канал, що дало змогу розвивати сільське господарство та інфраструктуру.
Повернення кримських татар і пам’ять про трагедію
У листопаді 1989 року заборони на повернення депортованих народів було визнано недійсними. Це відкрило шлях для масового повернення кримських татар на батьківщину. До середини 1990-х років у Крим повернулися близько 260 тисяч осіб.
Сучасні дослідники кваліфікують депортацію кримських татар як злочин проти людства, геноцид або етноцид. Самі кримські татари називають ці події «вигнанням» (Sürgünlik). В Україні 18 травня офіційно вшановують пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу та відзначають День боротьби за права кримських татар. Трагічні події 1944 року знайшли відображення і в сучасній культурі, зокрема в пісні «1944», присвяченій депортації.
Фото: Ukrainian people.
Автор: Данило Пєвчев