Ми живемо в матеріальному світі.Проте до якої межі можна поділити матерію? До атома, електрона, протона, нейтрона, кварка? Сьогодні вчені вважають найменшою неподільною частинкою кварк. Три кварки, з’єднані глюонами, утворюють протон. Але мине час і, можливо, виявиться, що й кварк подільний. З’явиться нова частинка, яку я умовно назву «парт-кварк», яка згодом теж буде подільна, скажімо на «парт-парт-кварк», і так далі до нескінченності. Просто ми не здатні осягнути нескінченність.
Якщо подивимося вгору, в небо, і запитаємо себе: до якої межі може зростати Всесвіт – до галактик, чорних дір, ще більших структур? То зрозуміємо – до нескінченності. Отже, мікросвіт і мегасвіт – на двох протилежних кінцях – однаково безмежні. А ми, наш макросвіт, Земля, перебуваємо десь посередині.
Можливо, ці два світи-безмежності (мікро- і мегасвіт) десь перетинаються або навіть зливаються. Тим більше що в мегасвіті, на Сонці й у зорях, відбуваються термоядерні реакції, характерні для мікросвіту.
Ми не можемо бачити значну частину цих світів. Наше бачення обмежене. Ми розширюємо його за допомогою мікроскопів і телескопів – але теж лише до певної межі. Є невидимі частини реальності, які можуть переходити одна в одну, які ми не спостерігаємо, але знаємо про їх існування. Адже ми не бачимо зворотного боку Місяця, проте не сумніваємося, що він є.
Тут я підходжу до головної думки своєї гіпотези – про циклічність нескінченності, про перехід і злиття безмірних світів і про подібність законів, що керують ними. Там простір і час зовсім інші, ніж у нашому макросвіті.
Натомість у світі, в якому ми живемо, простір і час цілком вимірні. Ми їх відчуваємо, бачимо і, щобільше, можемо на них впливати. Події, плин життя теж перебувають у круговерті. Застої й стагнації змінюються революціями. Консерватизм поступається демократії – і навпаки. Ця круговерть рухається по спіралі в умовах вищого суспільного й технологічного розвитку. Змінюються й людські прагнення. Сьогодні ми живемо в час, коли панує гонитва за багатством і грошима, коли вирішальними у відносинах стають сила й примус, а не правда і справедливість.
Це особливо помітно у ставленні різних країн до війни росії проти України. Більшість держав Європи, а також Канада й Австралія називають речі своїми іменами: агресію росії – агресією, Україну – жертвою і захисницею власного суверенітету. Особливо гостро це усвідомлюють країни Балтії та Польща, які мають спільний кордон із рашистами або їхнім сателітом – Білоруссю, і добре знають їхні «звички».
Є й інші держави – Північна Корея, Іран, Китай, – які відкрито чи приховано підтримують росію. Така собі «вісь зла», або радше «трикутник чи чотирикутник зла», в центрі якого – росія. Ними керують диктатори, які добре розуміють путіна.
Є також країни, які бояться дивитися правді в очі: Угорщина, Словаччина, частина держав Азії, Африки, Південної Америки. Вони уникають слова «агресія», називають війну «конфліктом», не вказуючи на винного. Я назвав би таку позицію політичним «болотом».
Найгірше ж те, що за останній рік до цього «болота» пристали і наші союзники – Сполучені Штати. Це сталося з приходом до влади адміністрації президента Дональда Трампа, і йде всупереч справжньому бажанню американського народу допомагати Україні.
Згадайте: чи назвав бодай раз президент США росію агресором, загарбником? Навпаки – він називає міжнародного злочинця путіна своїм другом, довго й «милo» з ним розмовляє, просить не бомбити українську енергетику хоча б під час морозів, поставити на паузу «холодомор». У себе в офісі повісив фотографію, де він стоїть поряд із путіним.
Невизначеність, яка вже рік триває довкола припинення вогню і мирного договору, насправді є затягуванням війни й грає на руку путіну. Трамп говорить, що у війні винні нібито обидві сторони, і що якби він був президентом, війни не сталося б. Але це неправда. Війна росії проти України почалася ще у 2014 році й триває дотепер – повномасштабно з 2022-го. І в період 2020-2024 років Трамп уже був президентом США.
Пан Трамп не знає українського прислів’я: «Неправдою світ пройдеш, та назад не вернешся». Кажуть, що за останній рік статки родини Трампа значно пішли вгору. Він, як справжній ділок, розуміє мову прибутку й збагачення, а все інше для нього – другорядне, похідне. Можливо, бракує усвідомлення того, що з часом доведеться піти і з посади, а потім і з життя, і що жодні багатства від цього не врятують. Важливо не те, скільки ти заробив, а що залишив після себе і ким тебе запам’ятають – руйнівником чи творцем, праведником чи грішником. Людське «его», емоції, уподобання, таланти не підвладні грошам.
Як сказав один багатий чоловік: «Смак піци, яку я їм, не зміниться від того, мільйон чи мільярд у мене на рахунку». Ці прості речі треба зрозуміти, хоча б на схилі життя.
Я почав із найскладнішого й найзаплутанішого у Всесвіті – і дійшов до найпростішого та найочевиднішого в нашому світі. Усе це переплітається, обертається разом і несе нас у майбутнє. І від нашого прозріння, наших дій і вчинків залежить, яким це майбутнє буде.
Фото: згенеровано за допомогою AI
Автор: Мирослав Ґрех
