«Малюки Басбі» – так називали гравців футбольного клубу «Манчестер Юнайтед» з Англії, вихованців легендарного тренера Метта Басбі. Трагедія 1958 року (авіакатастрофа, в якій загинула більша частина команди, а інші разом із тренером отримали дуже тяжкі травми) залишила глибокий слід суму.
Передісторія трагедії
Хто такий Метт Басбі та хто такі «малюки Басбі»? Перш ніж розповісти про турне футбольного клубу «Манчестер Юнайтед» до США у 1960 році, варто проаналізувати та з’ясувати попередні кілька років. Адже події тих років мали визначальний вплив на команду, тренера, вболівальників, суспільство та міжнародну спільноту.
У середині 1950-х років у європейському футболі відбуваються гарячі події, які ланцюговою реакцією матимуть вплив на трагедію футбольного клубу «Манчестер Юнайтед» 1958 року в Мюнхені (Німеччина). Отже, у квітні 1955 року Союз європейських футбольних асоціацій започатковує новий турнір – Кубок європейських чемпіонів. Згідно з регламентом, у ньому мали право брати участь лише клуби-чемпіони тих країн, які виступали під егідою УЄФА. Однак в Англії, точніше, чиновники Футбольної ліги неоднозначно поставилися до такої ініціативи. Багато хто був проти. Як наслідок, секретар Ліги Алан Хардакер заборонив чемпіонам Англії сезону 1955/56 брати участь у турнірі. Причина – «піклування про інтереси англійського футболу та футболу загалом».
Цікава причина, враховуючи, що футбол у середині 1950-х років був надзвичайно глобалізованим, культивувався у різних країнах світу, проводився чемпіонат світу тощо. Тому таке формулювання відмови мало вигляд доволі слабкої позиції. Водночас слід враховувати історію протистояння та непорозумінь англійських футбольних чиновників із ФІФА чи УЄФА. Коли про це дізнаються більше, то не виникає жодних сумнівів, що вони саме так і вчинили б. Хоча це моя суб’єктивна думка. Разом із тим, це рішення секретаря могло кардинально вплинути на долю футболістів «Манчестер Юнайтед». Уявляєте таке? Саме так! Якби вони не брали участі в цьому турнірі у наступні роки, то не опинилися б у Мюнхені і не відбулася б авіатроща. На перший погляд, рішення Алана Хардакера викликає обурення, але подальші події перевертають усе у цій історії. Напевно, він щось таки знав, відчував або ж… маєте свій варіант?
Наступного сезону чемпіоном Англії стає «Манчестер Юнайтед». Тренером команди є Метт Басбі. Звісно, амбітний тренер, здобувши національну першість, хотів міжнародного визнання. Цьому могла сприяти участь у Кубку УЄФА. Однак Футбольна ліга ж заборонила англійському чемпіону бути учасником цього турніру. Тому вона відмовила клубу у його проханні переглянути рішення. Таки чиновники мали рацію! Але в гру вступили фактори «кумівства», гарних і потрібних знайомств тощо. Метт Басбі та голова ради «Манчестер Юнайтед» Харольд Хардмен заручилися підтримкою голови Футбольної асоціації Стенлі Роуса. Таким чином, «Манчестер Юнайтед» став першим англійським клубом у цьому європейському турнірі. Це, звісно, історичне досягнення, але чи варте воно життя людей? До трагедії, на жаль, залишалося зовсім мало часу. Адже процес долі вже було розпочато.
Один із глобальних інтернет-ресурсів, на мою думку, досить цинічно подає аналіз цієї ситуації. Ось що пишуть: «Ризик керівництва «Манчестер Юнайтед» був виправданим. Команда, відома як «Малюки Басбі» – через свою молодість – дійшла до півфіналу розіграшу 1956/57, де поступилася майбутнім тріумфаторам – «Реалу» (Мадрид). Захист чемпіонського титулу гарантував «Манчестер Юнайтед» участь у наступному розіграші Кубку європейських чемпіонів, і, завдяки успішному виступу в сезоні 1956/57, серед учасників розіграшу 1957/58 «Юнайтед» вважався одним із фаворитів. Ігри внутрішнього чемпіонату проходили щосуботи, а Кубку європейських чемпіонів – посеред тижня. І хоча перельоти на той час були справою доволі ризикованою, вони були єдиним можливим виходом, якщо «Юнайтед» прагнув вчасно зіграти всі матчі чемпіонату – а це, своєю чергою, було критично з огляду на позицію Алана Хардакера».
Що ми маємо відзначити з цієї цитати? По-перше, ризик керівництва клубу був виправданим! Звісно, якби трагедії не сталося, тоді такий ризик був би виправданим. А так це повна неповага до загиблих. По-друге, всі розуміли, що перельоти в ті роки були небезпечними. Тобто і тренер, і керівництво клубу, і голова Футбольної асоціації чудово знали про ризики і все ж погодили участь у турнірі. Прикро, але мусимо засвідчити, що авіакатастрофа була непередбачуваною, однак її, напевно, можна було уникнути. Для цього є припущення або ж факти, які відбувалися упродовж кількох днів напередодні: щільність матчів, часті перельоти, затримки, погодні умови, людський фактор, збіг обставин – і, у результаті, трагедія.
Трагедія, що сколихнула світ
Відомий український спортивний діяч та журналіст у США Роман Дубляниця так описував це страхіття: «6 лютого ц. р. світова преса подала вістку про чергову летунську катастрофу… в розбитому біля Мюнхену (Німеччина) британському літаку находилася славна англійська футбольна команда «Менчестер Юнайтед», яка верталась зі змагань за чашу Европи… Того трагічного дня, на загальне число 44 пасажирів – згинуло 21. Між убитими було 7 змагунів згаданої команди, у цьому числі капітан дружини Роджер Бирн, та відомий англійський Інтернаціонал Том Тейлор. Згинуло також 7 спортових репортерів. Ця жахлива катастрофа нагадує нам незабуту торінську трагедію з-перед 9 років, унаслідок якої Італія, втративши 7 своїх інтернаціоналів, ще й досі не годна відзискати колишнього футбольного обличчя, не спроможна збалансувати кризи, спричиненої цією великою втратою».
Це справді трагедія не лише для англійського клубу, а й для цілої футбольної родини. Деталі авіакатастрофи футбольного клубу «Манчестер Юнайтед» 1958 року в Мюнхені давно вже відомі. Тривале розслідування розібрало цю подію посекундно. Визначено, хто, де, коли, чому і як робив; з’ясовано всі мотиви, дії та спогади всіх причетних до трагедії. Наслідки неминуче вплинули на команду. Шок і депресія, які охопили вцілілих, мали б зламати їх, але такого, на щастя, не сталося. Розрадою став футбол, гра, емоції.
Новий етап існування клубу «Манчестер Юнайтед»
Нових обріїв клуб із Манчестера мав досягти в черговому закордонному турне. США – країна, де європейський футбол у 1950–1960-х роках розвивався досить активно, звісно, зокрема завдяки прибулим українцям. Спостерігаючи за грою «Нью-Йорк Амерікенс» з італійцями (в американській команді грали змагуни Українського Спортового Товариства «Тризуб» із Філадельфії – Михайло Нога, Кравець, Ілай та Рач), Метт Басбі високо оцінив майстерність українців, а Ногу та Ілая порівняв з англійськими футболістами.
У цьому турне «Манчестер Юнайтед» зіграв, серед інших матчів, і з українською командою. Окрім цього, після одного з матчів Метт Басбі дав ексклюзивне інтерв’ю для українського часопису «Свобода». Американський журналіст, який мав українське коріння, чи не єдиний, хто зміг зробити цікаве інтерв’ю з легендарним тренером. Також йому вдалося зазирнути за «куліси», тобто до роздягальні, де розмістилися англійці, і поспілкуватися з гравцями команди. Ось як український журналіст описав зустріч із Меттом Басбі: «Нас трьох, представників преси, які затримали менаджера Менчестереького клюбу для інтервю, зустрів цей кол. репрезентант Шотляндії у Футболі з усмішкою та типовою йому джентелменською говірливістю. Зі слів його про свій клюб пробивала віра в силу «його хлопців», бо так загально прийнялася назва його клюбу, та впевненість, що ці змагуни держать високо прапор Менчестеру і боронять гідно його славних футбольних традицій. Представившися містерові Базбі як представник українського щоденника, поставив я йому ряд питань, на які одержав досить цікаві відповіді».
Тобто це було направду ексклюзивне інтерв’ю для українського часопису у США. Наведу уривок інтерв’ю з тренером «Манчестер Юнайтед» Меттом Басбі:
Пит.: Чи, на вашу думку, футбол у ЗДА зробив якийсь поступ від часу вашого попереднього турне, та яке враження на вас зробив ваш сьогоднішній противник?
М.Б.: Вірю, що є поступ у футболі в ЗДА, але на підставі цих одних змагань важко мені впевнитися в цьому. Наш противник сьогодні мав влегшену працю через нашу перевтому подорожжю з Англії та летом минулої ночі з Торонта, де ми вчора грали важкі змагання зі шотландцями. Сьогодні сподобалася мені збірна Американської Ліґи, яка грала проти 1860 Мюнхен. В ній є добрі змагуни, хоч ще не зіграні зі собою. Спеціяльно добра дефензива. (У збірній Американської Ліги грали змагуни Тризуба – Рач та Ілай в дефензиві, та Нога і Чайка в нападі – замітка автора інтерв’ю).
Пит.: Як відбудовували ви свою футбольну команду після трагічної смерти восьми змагунів у летунській катастрофі в лютому 1958 року в Мюнхені?
М.Б.: Ми мали багато добре вишколеної молоді в нашому клюбі, і я в першу чергу посягнув туди за змагунами до репрезентативної одинадцятки.
Пит.: Чи не пробували ви пошукати кращих змагунів і більш досвідчених та відкупити їх від других клюбів?
М.Б.: Хоч фінансово були ми спроможні на це (Менчестер Юнайтед вважають одним з найбагатших футбольних клюбів Англії – примітка автора інтерв’ю), «закупили» ми після трагедії 1958 року лише двох коштовних змагунів від других клюбів.
Пит.: Чи ваші змагуни заробляють на життя ще якоюсь працею, крім футболу, і хто вони за професією?
М.Б.: За професією вони тільки футболісти. Через цілий сезон, який тривав дев’ять місяців, кожний з них лише грає футбол як на щоденних тренінгах, так і кожної суботи на змаганнях.
Пит.: Які вигляди американського репрезентанта у цій Лізі?
М.Б.: Ню Йорк Амерікенс будуть, напевно, добрим суперником закордонних команд Ліги. Думаю так, побачивши гру вашої збірної проти 1860, а знаю, що цей склад буде значно скріплений.
Подальше спілкування вже відбувалося за участю всієї команди. Тренер запросив кореспондента (до речі, автор статті «Метт Базбі та його хлопці» підписався лише ініціалами В. С. Я припускаю, що це міг бути Володимир Сохан – відомий активіст українського спорту у США) до роздягальні, де інтерв’ю продовжив лідер англійців Альберт Квіксол – найдорожчий футболіст того часу. Його трансфер із клубу «Шеффілд Юнайтед» коштував 135 000 доларів.
Ось уривок з інтерв’ю Альберта Квіксола для українського часопису «Свобода» у США:
Пит.: Скільки пересічно глядачів приходить на змагання Менчестеру?
А. Квіксол: Буває по 60 до 65 тисяч, але пересічно, вчисляючи змагання в погідні дні і непогоду, це 45 000. Вступ на змагання від 30 центів до одного доляра, залежно від місця.
Пит.: Чи дістають змагуни якийсь відсоток від вступів, комісове чи т. п., крім платні, та чи дістав він, Квіксол, якусь одноразову винагороду при його коштовному переході з одного до другого клюбу?
А.К.: Змагунові платять лише 20 фунтів тижнево, і це все. При переході нічого змагун не дістає, бо це ж бізнесова трансакція між клюбами. Змагун може тільки виявити свою волю чи відмовитися від переходу, але чи це йому вийде на добре? Я сам радо перейшов до Менчестер Юнайтед, бо цей клюб грає набагато кращий футбол.
Ось такі відповіді отримали від легендарного тренера Метта Басбі та відомого футболіста Альберта Квіксола. В Англії сучасний футбол набував дедалі більшого професійного розвитку. У той час як у США в ті самі роки футбол здебільшого був напівпрофесійним.
Український журналіст, підсумовуючи інтерв’ю, зробив ось такий висновок: «І містер Базбі, і його змагуни висловили надію, що на терені ЗДА футбол стане незабаром більш популярним». На їхню думку, Америці теж треба вийти на ширшу спортову арену у футболі, який є найпопулярнішим спортом у більшості країн світу».
Слушна порада. А враховуючи, що українська діаспора у США мала потужну футбольну силу, то, звісно, європейський футбол у країні розвивався шаленим темпом. Слід зауважити, що у проведенні двох чемпіонатів світу з футболу у США – у 1994 та 2026 роках – є величезна заслуга й кропітка праця української футбольної діаспори в США.
Автор: Олексій Лях-Породько
