Василь Васильович Маркусь народився 27 грудня 1922 року в селі Бедевля на Тячівщині, нині Закарпатська область. Він став політологом, істориком, правником, публіцистом, науковцем, редактором і видавцем, а також громадсько-політичним діячем української діаспори.
Про це повідомляє Олександр Панченко.
У молоді роки Василь Маркусь долучився до українського націоналістичного підпілля на Закарпатті. Михайло Орос у спомині «Що було перед Ковнером і після нього?» писав: «…Ми вивчали історію України та читали підпільну літературу. А також про історію Української Військової Організації ОУН… Хустську організацію Юнацтва ОУН очолив Василь Маркусь, дуже ерудований юнак і талановитий поет…».
У травні 1942 року Василя Маркуся заарештували й угорський військовий суд засудив його до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля, яке діяло під проводом Організації українських націоналістів на Закарпатті. Це була так звана «ковнерська справа», у якій проходило понад 100 осіб, переважно шкільної молоді.
У вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 року зазначалося, що всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку було записано: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв’язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».
Володимир Кришеник у книзі «Наздоганяючи минуле. Його історія» писав про ці події: «Ми не змогли вивести закарпатську ОУН на галицький рівень. Бракувало досвіду і знання. Але вже той факт, що ми не злякались жорстоких репресивних режимів, вважаю подвигом. Ми перші на Закарпатті не випрошували автономії в окупантів, а повели боротьбу за незалежну Україну».
Після звільнення з тюрми у 1943 році Василь Маркусь навчався на філологічному факультеті Будапештського університету, де студіював славістику. У 1944 році він був делегатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною.
У 1945 році Василь Маркусь залишив рідний край, рятуючись від переслідувань за свої українські державницькі переконання. Після цього він здобував вищу юридичну та політичну освіту в університетах Німеччини, Швейцарії, Бельгії та Франції.
У 1948 році Маркусь був одним із лідерів католицького студентства «Обнова». У 1948 році в Українському вільному університеті він отримав науковий ступінь доктора філософії. У 1951 році навчався в університеті у Швейцарії.
У 1951–1958 роках Василь Маркусь працював у Науковому товаристві імені Шевченка та в редакції «Енциклопедії українознавства» у Сарселі, Франція. У 1953 році він очолював українську делегацію на Світовому конгресі мирян у Римі та тісно співпрацював із віцепрезидентом Української головної визвольної ради отцем Іваном Гриньохом.
У 1956 році в Парижі Василь Маркусь захистив докторську дисертацію з права «Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944–1945 рр.». Того ж року його праця вийшла окремою книжкою французькою мовою в бельгійському місті Лювен. Український переклад було видано в Києві у 1993 році.
У 1959 році в Парижі вийшла друга франкомовна монографія Василя Маркуся – «Міжнаціональні відносини на Радянській Україні, 1918–1923 рр.». У 1959–1962 роках він викладав російську мову і культуру в університетах США.
У 1962 році Василь Маркусь став професором і викладачем політичних наук в Університеті Лойоли в Чикаго. Він працював там професором політичних наук до 1988 року.
Серед його праць – «L’incorporation de l’Ukraine sucarpathique a l’Ukraine sovietique» (1956), «L’Ukraine sovetique dans les relations internationals…1918–1923» (1959), «Питання національної політики СРСР» у співавторстві з Я. З. Пеленським (1960), а також інші праці, численні статті, зокрема про ОУН та УГВР, і рецензії в українській та іноземній пресі.
У 1965 році Василь Маркусь став громадянином США.
Василь Маркусь був членом редколегії та автором багатьох статей в «Енциклопедії українознавства», а також входив до редколегій «Ukraine: A Concise Encyclopedia» та «Encyclopedia of Ukraine». З 1988 року він був головним редактором «Енциклопедії української діаспори».
У 1993 році в Ужгороді Маркусь видав працю «Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття», а в Києві 1995 року – «Берестецька унія із сучасної перспективи».
У 1994 році Василь Маркусь став іноземним членом Національної академії наук України. У 1994–1995 роках працював головним науковим співробітником Інституту соціології НАН України.
У 1994 році в Ужгороді за його участі та підтримки вийшло перше видання у справі судових процесів над українською націоналістичною молоддю – «Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття».
У 1995 році у видавництві «Ґражда» в Ужгороді під псевдонімом Василь Марко вийшла збірка віршів і перекладів Василя Маркуся «Спомини».
Василь Маркусь також був членом Політичної ради ОУН за кордоном та активним діячем Закордонного представництва, пізніше – Середовища Української головної визвольної ради. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Українського історичного товариства, Американського політичного наукового товариства та інших організацій.
За роки наукової роботи Василь Маркусь написав і опублікував у зарубіжній науковій пресі понад 300 оглядів, статей, матеріалів і рецензій. Він також був співредактором журналу «Український самостійник» у Мюнхені та співредактором журналу «Українська діаспора» у Києві та Чикаго.
Василь Маркусь помер 15 жовтня 2012 року в Чикаго.
Фото: Олександр Панченко.
Автор: Данило Пєвчев