Ігри ХІХ Олімпіади 1968 року відбулися в Мехіко (Мексика). Вони були позначені кількома важливими та водночас трагічними фактами й подіями. По-перше, значна частина олімпійських об’єктів розташовувалася на висоті понад 2000 метрів над рівнем моря. Це створювало чимало труднощів спортсменам, які не були підготовлені до таких висот або ж не змогли адаптуватися до них. По-друге, напередодні Олімпійських ігор відбулися протести громадськості щодо політики уряду та соціокультурного й економічного становища населення.
Звісно, було більше знакових політичних або спортивних подій. Але нас насамперед цікавить, як українська діаспора, зокрема у США, відреагувала на ці Олімпійські ігри. Адже близькість країн могла сприяти тому, щоб значна кількість українців із США відвідала Мексику під час проведення олімпійських змагань і підтримала українських спортсменів, які були змушені виступати у складі збірної СРСР.
Хто з українців із США відвідав Олімпійські ігри в Мехіко?
Мені достеменно відомо, що до Мехіко спеціально для відвідування Олімпійських ігор приїхали кілька українців із США. Про свою поїздку із сином Аркадієм розповідає Осип Зінкевич.
Також він у своєму щоденнику згадує інших українців: «Ми зустріли на змаганнях доктора Юліяна Куляса з Чикаго з його товаришами, які спеціально приїхали на Ігри. І саме сьогодні він зі своїми товаришами відвідав нас. Мали цікаву розмову».
Тобто в Мехіко був також Юліян Куляс (відійшов у Вічність 7 серпня 2026 року. Світла Пам’ять) зі своїми друзями. Шкода, що ми не знаємо, скільки їх було і хто саме приїхав. Надзвичайно цікаво було б дізнатися їхні спогади про олімпійський Мехіко.
Також Український олімпійський комітет неодноразово оголошував про те, що всі охочі мають змогу відвідати Олімпійські ігри в Мехіко і проводити різні акції на підтримку поневоленої України. На жаль, також невідомо, чи мав хтось іще нагоду відвідати Мексику.
Водночас зі спогадів Осипа Зінкевича ми дізнаємося, що в Мехіко вже проживали українці. Зінкевич називає одного з них паном Богданом М. Його прізвища ми також не знаємо. Відомо лише, що в нього був син. Також із листів Зінкевича знаємо про пані О. Коваль та пана Богдана Бориса в Мехіко.
Маю інформацію, що Осип Зінкевич обстоював думку, щоб до олімпійського Мехіко поїхав відомий у США спортсмен та журналіст Зенон Снилик. Про це Осип Зінкевич – генеральний секретар УОК та Богдан Шебунчак – президент УОК писали до Йосипа Лисогора (голова Українського Народного Союзу) та Антіна Драгана (редактор українського щоденника «Свобода»):
«Нав’язуючи до наших кількаразових попередніх розмов, ми хотіли б сугерувати Українському Народному Союзові і редакції «Свободи» вислати ред. З. Снилика на Олімпійські ігри до Мексіко в жовтні цього року. Маючи колосальний досвід і численні зв’язки з олімпійськими чинниками, ред. З. Снилик був би не лише незаступимим кореспондентом «Свободи» з Мексіко, але також міг би виконати на місці й велику українську роботу в олімпійських і пресових кругах».
Погоджуюся з думкою Осипа Зінкевича. Адже Зенон Снилик – легендарний олімпієць у складі збірної США з футболу, капітан команди, лідер, учасник Олімпійських ігор, а після завершення спортивної кар’єри – успішний журналіст. Його присутність і праця під час Олімпійських ігор у Мехіко додали б потужності українським акціям.
Варто додати, що до олімпійського Мехіко також поїхали українці з Канади з метою мистецького виступу. Водночас маю зауважити, що численна присутність українців у Мехіко могла бути в десятки разів більшою.
В одному з листів Українського олімпійського комітету Осип Зінкевич писав про те, що попередньо зголосилися понад сто осіб, які хотіли поїхати до Мексики. Для цього було орендовано літак, заброньовано квитки, погоджено проживання в готелі тощо. Але з якихось причин ця подорож, на жаль, не відбулася.
Осип Зінкевич про Олімпійські ігри в Мехіко
Маю спогади Осипа Зінкевича про його перебування в Мехіко під час Олімпійських ігор, які він записав у своєму щоденнику. Також звертався до Аркадія Зінкевича, який супроводжував свого тата в цій подорожі. Оскільки Аркадій був тоді ще зовсім малим, його спогади про ті події майже не збереглися. Адже відтоді минуло вже багато часу.
Але в журналі «Юнак» за 1968 рік є унікальна світлина – листівка з привітом від передплатника журналу, пластуна Аркадія Зінкевича.
Отже, ось що згадував Осип Зінкевич про Олімпійські ігри в Мехіко 1968 року. Подаю уривки з його спогадів у хронологічному порядку.
12 вересня: «За допомогою «Свободи» я віднайшов у Мехіко українця. Я з ним уже деякий час листуюся. Погодився нас прийняти у себе на час Олімпійських ігор. Вирішив їхати разом з Аркадієм».
Вище я вже писав про те, що Осип Зінкевич знайшов українців у Мехіко, які погодилися йому допомогти, зокрема з житлом.
28 вересня: «Ми з Аркадієм готові їхати до Мехіко, а там майже революція. Багато людей загинуло. Уряд ломить спротив, і Олімпіада відбудеться. В українському відділені радіо «Свобода» довідалися, що я їду на Олімпіаду, подзвонили й запропонували, щоби я був їхнім кореспондентом. Я погодився. А сьогодні Ростик Хом’як привіз мені тейпрекордер, інструкції та адресу в Мехіко, звідки я зможу надсилати їм свої репортажі».
Як бачимо, навіть небезпечна ситуація в Мексиці не завадила Осипу Зінкевичу поїхати до Мехіко на Олімпійські ігри. Про цю небезпеку я вже згадував вище, коли наводив кілька важливих та надзвичайних фактів про Олімпійські ігри.
6 жовтня: «Ми вже в Мехіко. На летовищі зустрів нас п. Богдан М із сином. Дуже симпатична людина. І зразу трапилася велика помилка. Мехіко розташоване на висоті три тисячі метрів над рівнем моря. Треба акліматизуватися до цієї висоти, а ми про це не подумали. Прямо з летовища він повіз нас на найвищу піраміду в Мехіко, ми вилізли, злізли, побачили з висоти знамениті краєвиди… і раптом мені стало дуже погано. Я впав… У мене підвищився тиск».
Саме такі наслідки відчували й інші туристи та спортсмени, які не встигли адаптуватися до високогір’я.
9 жовтня: «Сьогодні п. Богдан завіз нас своїм авто в Олімпійський прес-центр. Я мав посвідчення від інформаційної служби «Смолоскип», що я журналіст… зареєструвався, і без проблеми мені видали повну пресову акредитацію. Аркадієві відмовили, бо він, мовляв, малолітній».
Пресова акредитація давала чимало переваг, адже Осип Зінкевич міг відвідувати різні змагання, спілкуватися зі спортсменами, тренерами, відвідувати олімпійське селище тощо. До речі, Аркадію також дозволили відвідувати олімпійські змагання разом із батьком.
12 жовтня: «Сьогодні відбулося відкриття Олімпійських ігор. Аркадія пропустили, й ми сиділи у пресовому центрі. Я сидів і писав на 5 хвилин репортаж для радіо «Свобода»… Зробив наголос на участі українців у цих Іграх і на тому, що Україна, член-засновник Об’єднаних Націй, в Олімпіаді участі не бере».
Саме це було ключовим у міжнародній боротьбі за визволення України від радянської окупації. На Олімпійських іграх українські спортсмени мали б представляти власну збірну, а не збірну держави, яка поневолила Україну.
Окрім цього, у пресцентрі вони розклали на столах кілька буклетів та списки англійською мовою українців – учасників Олімпійських ігор, яких срср називав росіянами.
13 жовтня у пресцентрі сталася курйозна ситуація, яка розсмішила місцевих поліцейських: «Ми сиділи з Аркадієм, вкладали в конверти повідомлення, а тоді десяток з них розкладали, клали в рядок, мокрою губкою мазали їх, заклеювали й сідали на них, щоб вони добре заклеїлись. Ця процедура зацікавила охоронців поліцейських, які поставали навколо нас, дивилися та сміялися, коли ми сідали на ті конверти».
19 жовтня: «Ми пішли до Олімпійського селища, а із селища виходить спортсмен сильної статури, виявилось, що це важковик Леонід Жаботинський. Підійшли до нього, заговорили українською, він був здивований, попросили – й він позував нам, коли я його фотографував».
Направду це був рідкісний випадок, коли український спортсмен зі збірної СРСР міг сам вийти з олімпійського селища та вільно спілкуватися. Зазвичай біля кожного спортсмена, а особливо українця, повсюдно перебували супровідники, тобто агенти радянських спецслужб. Звісно, вони у жодному разі не дозволяли українцям вільно спілкуватися з місцевими чи журналістами, а якщо це був ще й представник української діаспори, то таке спілкування взагалі було табу. Цього разу Осипу Зінкевичу та Аркадію пощастило поспілкуватися з легендарним українським спортсменом.
27 жовтня відбулася церемонія закриття Олімпійських ігор 1968 року в Мехіко (Мексика). Осип Зінкевич із сином також були присутні на цьому унікальному дійстві. У його щоденнику про цей день є такий запис:
«Сьогодні відбулося закриття Олімпійських ігор. Були разом з Аркадієм. Прекрасна програма. Шкода, але Ігри закінчилися. Що другий день я робив репортажі для радіо «Свобода», що кілька днів писав прес-повідомлення для української преси про українських переможців».
Така плідна праця справді вражає. Тим більше, що тоді ще не було швидкого інтернету, а передавання інформації потребувало значно більше часу.
За підрахунками Осипа Зінкевича, в Іграх брав участь 51 спортсмен з України. Українські спортсмени завоювали 16 медалей – 7 золотих, 4 срібні та 5 бронзових. Якби Україна брала участь окремою збірною, то посіла б 9-те місце в неофіційному командному заліку.
За підрахунками, здійсненими фахівцями у 2016 році, статистика дещо інша: 52 спортсмени (46 чоловіків та 6 жінок), які змагалися за нагороди у 15 видах спорту. Олімпійськими чемпіонами та призерами стали 30 спортсменів, які вибороли 33 медалі (12 золотих, 12 срібних, 9 бронзових) в індивідуальних і командних видах змагань. Таким чином, збірна України була б серед п’ятірки найкращих олімпійських команд світу.
Осип Зінкевич згадував, що, перебуваючи в Мехіко, мав нагоду познайомитися з багатьма українськими спортсменами: В. Голубничим, Л. Жаботинським, В. Козир, В. Немшиловим та іншими. Але, на жаль, це знайомство не завжди завершувалося інтерв’ю. Більшість спортсменів, коли дізнавалися, що він український журналіст із США, відмовлялися давати інтерв’ю.
Водночас Осип Зінкевич мав нагоду зустрічатися з журналістами та офіційними представниками різних країн світу, а також із представниками організаційного комітету Олімпійських ігор. Через них він передавав інформацію про поневолення українського народу Радянським Союзом. Він надавав їм підтвердження й факти злочинів, геноциду та утисків української нації і просив поширювати цю інформацію у своїх країнах.
30 жовтня: «Задоволені, що… мали змогу донести до міжнародної преси інформацію про те, що наші олімпійці таки українські олімпійці, а не російські, яких називала міжнародна преса».
Таким чином, світ дізнавався більше правди про українських спортсменів та Україну.
Отже, якщо ти історію знаєш, то перемогу здобуваєш!
Автор: Олексій Лях-Породько
