В Україні у роки окупації історія діаспорного спорту була заборонена. Ідеологія та пропаганда різних політичних режимів – Австро-Угорської та Російської імперій, СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Німеччини, Угорщини – істотно табуювали та здійснювали цензуру щодо розвитку українського тіловиховання, спорту та олімпійського руху в діаспорі.
Українці у вільному світі мали змогу виступати на спортивних аренах із національною символікою – прапорами, одностроями та іншими атрибутами. З огляду на таке гнітюче життя українців у часи поневолення, про те, щоб у музеях чи архівах чи бібліотеках позитивно характеризували інформацію про діаспору, годі було чекати. Кати українського народу цього аж ніяк не могли допустити.
Якщо матеріали про українську діаспору й потрапляли до фондів музеїв, архівів чи бібліотек, то лише під грифом «Таємно» або «Вороги народу».
Ситуація кардинально змінилася після відновлення незалежності України та налагодження тісніших зв’язків із діаспорою. Відтоді історія спорту українців за кордоном поступово стала органічною частиною історії фізкультурно-спортивного та олімпійського руху України.
Сучасний стан справ
В Україні матеріали про історію спорту української діаспори концентруються переважно у двох надзвичайно потужних музеях. По-перше, це у спеціалізованому Музеї спортивної слави України (Київ). По-друге, у Музеї української діаспори (Київ), який, власне, зберігає унікальні історичні артефакти саме про українців за кордоном.
Музей спортивної слави України частину своєї експозиції облаштував у приміщенні Міністерства молоді та спорту України. Зі слів директорки Музею Алли Хоменко: «…на першому поверсі будівлі Мінмолодьспорту ми зробили виставку, де серед різних експонатів представлені і матеріали УСЦАК». УСЦАК – це Українська Спортова Централя Америки та Канади. Ця авторитетна спортивна організація діаспори вже десятиліттями об’єднує українських спортовців за кордоном.
Таке розташування експозиції видається вдалим, адже кожен, хто відвідує міністерство, має можливість ознайомитися з історією українського спорту. Це стосується як українських відвідувачів, так і іноземних делегацій із різних країн світу.
Варто зазначити, що у 2013 році Музей спортивної слави України мав би переміститись у справді сакральне для історії спорту місце. Про це журнал «Олімпійська арена» писав наступне: «На січень 2013 року заплановано переїзд Музею спортивної слави України у нове приміщення на території НСК «Олімпійський». На площах у 1300 квадратних метрів буде розміщено нову експозицію та зберігатимуться фонди музею». Направду грандіозні плани щодо покращення умов зберігання унікальних фондів з історії українського спорту. Значення Музею преса характеризувала ось так: «Сподіваємось, що нова експозиція Музею спортивної слави з його унікальною колекцією з історії розвитку спорту в Україні залишиться головним науково-просвітницьким та історико-культурним центром, візитною картою країни з популяризації спортивних досягнень нашої держави».
Додамо, що унікальну колекцію Музею складали також передані із США матеріали. Також слід відзначити, що у сучасну пору Музей спортивної слави України активно впроваджує діджиталізацію. Існує сайт, на якому якісно оцифровані фонди представлені для широкого загалу.
Для збереження унікальних фондів з історії українського спорту вже зроблено чимало. Однак залишається головний виклик – це в першу чергу зберегти фонди, а також перемістити їх у відповідне приміщення з усіма необхідними умовами.
Музей української діаспори, маючи у своїх фондах унікальні матеріали з історії українського спорту в діаспорі, 6 квітня 2026 року організував офлайн- та онлайн-виставку, приурочену до Міжнародного дня спорту. Ось як про це повідомлялося: «6 квітня у світі відзначають Міжнародний день спорту. З цієї нагоди розповідаємо вам про становлення й розвиток українського спорту в діаспорі та колекцію спортивних артефактів, що зберігаються в зібранні Музею української діаспори… Спортивна колекція Музею української діаспори налічує чимало унікальних речей, серед яких є кубки та медалі різноманітних турнірів з футболу, легкої атлетики та плавання, значок Українського спортивно-виховного товариства «Чорноморська Січ», емблема Української спортової централі Америки і Канади, буклети та флаєри про численні змагання, періодика, друковані видання, світлини спортивних команд, а також особисті документи пана Омеляна Твардовського, завдяки щедрому подарунку якого й почалося формування спортивної колекції нашого музею».
Направду вражають матеріали, які були передані із США до Музею. Я особисто мав нагоду ознайомитися з ними та дослідити їх завдяки директорці музею Оксані Підсусі та Назару Розлуцькому.
Варто зазначити про те, що хоча матеріали з історії спортивного руху української діаспори знаходяться у різних музеях, однак відбулась одна помітна подія, яка їх об’єднала. З приємністю зазначу, що я мав чудову можливість долучитися до організації заходу – авторської лекції, яка відбулась 5 грудня 2019 року в Музеї української діаспори (Київ, Україна), родзинкою заходу був прапор Українського Спортово-Виховного Товариства «Чорноморська Січ» (США). Цей прапор є головною спортовою реліквією експозиції «Діаспора-УСЦАК», яка містилася в Музеї спортивної слави України.
Прапор бере свій початок з 1935 року, коли його було освячено в церкві св. Івана Хрестителя (Ньюарк, Нью-Джерсі). Прапороносцям «Чорноморської Січі» прапор вручив почесний член товариства генерал армії Української Народної Республіки Володимир Сікевич.
Неймовірно те, що перед тим, як потрапити до моїх рук, а перед цим до Музею, прапор упродовж десятків років був у центрі спортових, культурних, політичних подій. Ось декілька прикладів: Українсько-Американська Олімпіада у Філадельфії (1936), численні маніфестації та протести проти репресій, голодомору, депортації сотень тисяч українців у Сибір, ГУЛАГи, відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні (1963).
Цього дня, 5 грудня, історія прапора УСВТ «Чорноморська Січ» продовжилась у Києві під час відзначення ювілеїв Українського Спортово-Виховного Товариства «Чорноморська Січ». 2019 року УСВТ «Чорноморська Січ» святкувало 95-річчя від дня заснування – 21 грудня 1924 року! А також 50 років відзначення плідної праці на ниві спортового вишколу української молоді США, Канади, України.
Для співорганізації лекції я особисто звернувся до керівництва Музею української діаспори пані Оксани Підсухи. Також до організації заходу долучився й Музей спортивної слави України, з фондів якого був наданий Прапор товариства. Велика вдячність за це директору музею пані Аллі Хоменко. На лекцію та виставку завітала молодь, яка цікавиться історією спорту українців за кордоном, а також були присутні представники Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна-Світ», заступник Голови товариства, Голова Секретаріату пані Алла Кендзера та член Правління пан Броніслав Омецинський.
Як цінні та унікальні матеріали діаспори потрапили до України
Про те, як виникла ідея та шлях її реалізації у 2000 році газета «Свобода» пише наступне: «З ініціятиви члена проводу Національного олімпійського комітету України Володимира Кулика і за домовленістю з головою УСЦАК М. Стебельським в Музеї спортивної слави України, що міститься на стадіоні «Олімпійський» в Києві, влаштовано відділ «Діяспора-УСЦАК» (Українська спортова централя Америки і Канади). В цій справі від УСЦАК був висланий наприкінці минулого року до усіх українських спортових осередків-членів УСЦАК обіжник, в якому було з’ясовано важливість справи і закликано присилати до УСЦАК експонати (видання, прапорці, грамоти, медалі, інші спортові реліквії), які в лютому були доставлені до цього музею».
Перший віце-президент НОК України Володимир Кулик ось так коментував цю унікальну співпрацю з українською діаспорою: «З радістю і великою вдячністю прийняли з рук члена Управи УСЦАК В. Тарасюка спортові реліквії української діяспори. Всі кошти також передані директорові музею Аллі Хоменко на оформлення виставкового вікна». Таким чином, спільна праця українців дала неймовірний плід для висвітлення багаторічно цензурованої історії українського спорту в діаспорі. Якщо до цього часу українці вільного світу знали про те, як розвивається тіловиховання, спорт та олімпійський рух в окупованій комуністами Україні, то українці за «залізною завісою» радянщини не мали такої нагоди. З відновленням незалежності України все поєдналося і стало цілісною історією українського спорту з найдавніших часів до сьогодення з урахуванням досвіду діаспори.
Відомий український журналіст Петро Безпалько надзвичайно натхненно переказував перебіг подій та детально описував кожен фонд, переданий українською діаспорою до України. Ось що він зазначав: «Активне співробітництво спортивних організацій України і української діяспори США і Канади почалося одразу після розпаду СРСР і утворення незалежної України. Українська Спортова Централя Америки і Канади (УСЦАК) надала велику харитативну фінансову допомогу федераціям спорту України, спортсменам на зимових та літніх Олімпійських іграх відповідно у Ліллехаммері (Норвегія, 1994) і Атлянті (США, 1996). Приємно відзначити, що дружба і тісна співпраця між Національним Олімпійським комітетом України (НОК) і УСЦАК продовжують розвиватися і далі. І от знову приємна звістка надійшла з Америки від проф. О. Поповича: газета американських українців «Свобода» повідомила, що з ініціятиви члена проводу НОК України Володимира Кулика за домовленістю з головою УСЦАК Мироном Стебельським в Музеї спортивної слави України, який знаходиться на території головної спортивної арени нашої країни – стадіону «Олімпійський», влаштовано постійно діючу експозицію «Діяспора – УСЦАК».
Дійсно вагома допомога активу УСЦАК для українського спорту стала запорукою успішних виступів українських спортсменів у міжнародних змаганнях (Іграх Олімпіад, зимових Олімпійських іграх тощо). Ця ж допомога та підтримка продовжилась і на напрямок щодо збереження історії українського спорту. Яскравим прикладом цього є спільний проєкт передачі історичних матеріалів з діаспори для музеїв України. У цьому контексті немає ніяких сумнівів, що це мали бути музей спортивної слави України та Музей української діаспори.
Про передачу унікальних артефактів для Музею спортивної слави України з приємністю згадує Алла Хоменко: «Ми були дуже раді коли дізналися, що українська діаспора планує передати для фондів музею багато цінних та унікальних матеріалів. У фондах нашого музею зберігаються справжні скарби з історії українського спорту. Є навіть ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звісно чимало експонатів за останні десятиріччя. Не вистачало саме інформації про розвиток українського спорту в діаспорі. Новина про передачу нам матеріалів з історії спортивного та олімпійського руху українською діаспорою надихнула нас на переосмислення ролі та значення українського спорту. Таким чином, невідома до цього часу ланка з історії спорту України, була наповнена новою, багатою історією. Саме цього нам і не вистачало. Тепер є все, щоб відвідувачі цілісно мали змогу дізнаватися про традиції, успіхи, перемоги, досягнення українського спорту».
Погоджуюсь і повністю підтримую те, що для цілісної історичної картини українського тіловиховання, спорту та олімпійського руху нам не вистачало інформації про його розвиток в діаспорі. Десятками років нас окупаційна радянська влада позбавляла цього.
Своїми спогадами про передачу діаспорних спортивних артефактів до України згадує безпосередній учасник цих заходів Василь Тараско: «Мав за честь отримати прохання від Мирона Стебельського, тодішнього президента УСЦАК, привезти до України спортивні пам’ятні речі від членів цієї організації, які проживають у США та Канаді. Я мав можливість відвідати Україну завдяки своїй активній діяльності з розвитку бейсболу на батьківщині моїх предків. Я був радий допомогти пану Стебельському; на той час я також обіймав посаду координатора з бейсболу в УСЦАК. Під керівництвом Володимира Кулика – який на той час був віцепрезидентом Національного олімпійського комітету України – створювався Олімпійський музей; у ньому було передбачено окремий розділ, присвячений різним українським спортивним клубам у США та Канаді. Певний час я був членом ради директорів YCK – Українського клубу в Нью-Йорку. Пан Кулик провів для мене приватну екскурсію майбутнім музеєм, що розташовувався на території головного футбольного стадіону в Києві. Було зроблено фотографії; впевнений, що вони мають зберігатися в Національному олімпійському комітеті України».
Надзвичайно колоритно описав матеріали, що були передані діаспорою, Петро Безпалько: «Експозиція, за відгуками перших відвідувачів і автора цієї публікації, гарно оформлена, має привабливий вигляд і свідчить про значну спортивну діяльність українців Америки і Канади. Головна спортова реліквія, виставлена в експозиції «Діяспора – УСЦАК» – це прапор Українського спортово-виховного товариства «Чорноморська Січ» (м. Нюарк, штат Нью-Джерсі). Полотнище прапора малинового кольору, на прапорі вишиті герб України – золотий тризуб, емблема товариства – пістоль і шабля, що символізують військовий характер товариства в 1924-1939 роках, його назва і місце дисльокації. Прапор був освячений в 1935 році в місцевій католицькій церкві св. Івана Хрестителя. Його вручив прапороносцям почесний член товариства генерал Української армії В. Сікевич. Під цим прапором члени і спортовці «Чорноморської Січі» гідно й успішно репрезентували український спорт на численних олімпіядах і спортивних іграх Америки і Канади, брали участь у багатьох маніфестаціях і протестах проти репресій, голодомору, депортації сотень тисяч українців у Сибір і гулаги червоної Російської імперії. Під цим прапором «Січовики» брали участь у 100-тисячному зібранні українців при урочистому відкритті 1964 року пам’ятника генієві України Тарасу Шевченку у Вашинґтоні. Його відкрив президент Двайт Ейзенгавер. Ця справжня й цінна реліквія Музею спортивної слави України. На стендах прапори інших організацій Централі, численні кубки, вимпели, медалі, емблеми, почесні грамоти, завойовані у спортивній боротьбі нашими земляками з США й Канади. Серед експонатів експозиції привертає увагу чудово оздоблена книга «На олімпійських хвилях» (Ньюарк, Нью-Джерсі, 1997) за редакцією пресового референта УСЦАК, кращого спортивного журналіста нашої діяспори О. Твардовського… Поряд оздоблена золотою фарбою книга-літопис «Січовими шляхами» (Ньюарк, Ню-Джерсі, 1999) – історія спортово-виховного товариства «Чорноморська Січ» авторів О. Твардовського і проф. О. Поповича. Книга обсягом 416 стор. містить понад 400 рідкісних фотографій і починається розповіддю про далекі 20-ті роки, коли «Січовики» займалися фізичними вправами і військовою муштрою, а закінчується ювілейними торжествами з приводу 75-ліття утворення «Чорноморської Січі».
Це короткий опис частини матеріалів. Але наскільки ж потужно за всі роки розвивала спорт українська діаспора. Весь перелік переданих унікальних артефактів знаходиться у Музеї спортивної слави України та Музеї української діаспори, де відвідувачі музеїв можуть ознайомитись з феноменальними історичними надбаннями у спортивній ділянці української діаспори.
Автор: Олексій Лях-Породько
