На початку повномасштабного вторгнення Росії PEN Ukraine почав документувати випадки загибелі українських діячів культури внаслідок російської агресії. Станом на сьогодні організація опублікувала 292 окремі історії у межах серії, що триває, – «Люди культури, яких забрала війна».
Число 292 не є ані офіційним, ані вичерпним, оскільки команда моніторингу не має доступу до окупованих Росією територій України й очікує, що з часом з’являтимуться нові докази воєнних злочинів. Це не супутні втрати; це навмисне знищення українських діячів культури – цілеспрямована спроба стерти українську ідентичність і спадщину. Таке системне знищення є політикою, успадкованою Російською Федерацією від Російської імперії та Радянського Союзу, спрямованою на придушення та привласнення української культури.
Упродовж століть імперська та радянська системи змушували українських митців відмовлятися від своєї ідентичності й переїжджати до Санкт-Петербурга або Москви, щоб здобути професійне визнання. Ті, хто чинив опір, часто зазнавали державних репресій або були страчені. Водночас українську культуру систематично маргіналізували, обмежували рамками народних традицій і зводили до спрощеного образу українців як провінційного, сільського народу.
Ось лише кілька всесвітньо відомих митців, яких вважають російськими, хоча вони мають українське коріння:
Федір Достоєвський – його дід був українським священником поблизу Вінниці, Україна. Упродовж життя і творчості Достоєвський зберігав певні зв’язки з українською культурою. Зокрема, літо 1877 року він провів на території сучасної Сумської області України, працюючи над «Братами Карамазовими». Нині Сумщина є одним із регіонів, які найбільш інтенсивно й систематично зазнають російських авіаударів, атак безпілотників та обстрілів. Щоденні бомбардування постійно вражають житлові будинки, цивільну інфраструктуру та комунальні мережі.
Антон Чехов народився поблизу Маріуполя і під час перепису назвав себе «малоросом» (тобто українцем). Маріуполь – це місто, де цивільні величезними літерами написали «ДЕТИ» («ДІТИ») біля Драматичного театру, щоб позначити свою присутність для авіації та захистити близько 1 000 жінок, дітей і літніх людей, які ховалися всередині від безперервних російських бомбардувань. Попри це, російські сили завдали удару по будівлі, а розслідування Associated Press дійшло висновку, що внаслідок атаки загинули приблизно 600 людей.
Петро Чайковський мав значне українське коріння по батьківській лінії та тісний музичний зв’язок з українською культурою. Часті поїздки Чайковського до родинного маєтку в Кам’янці, Україна, були важливим джерелом творчого натхнення. Багаті народні мелодії регіону та спокійні краєвиди суттєво вплинули на емоційну глибину його композицій. Сьогодні, однак, цей самий регіон значно потерпає від постійних російських ракетних і дронових атак.
Сергій Прокоф’єв народився в Сонцовці (нині Сонцівка) у Донецькій області України, окупованій Росією у 2014 році. Його раннє життя та родина були тісно пов’язані з цим краєм. Донецьку державну музичну академію назвали на честь Сергія Прокоф’єва, так само як і Донецький міжнародний аеропорт імені Сергія Прокоф’єва, який був повністю зруйнований російськими силами.
Ігор Стравінський мав значні українські родинні та культурні зв’язки. Серед них – походження від українського козацького роду Сулима-Стравінських, київське походження його матері та глибокі зв’язки його батька Федора з українською культурою, зокрема робота в Київській опері та захоплення українською літературою і музикою. Стравінський також проводив багато літ у родинному маєтку в Устилузі на Волині. Сьогодні цей самий регіон регулярно зазнає російських ракетних і дронових ударів, які призводять до жертв серед цивільного населення та руйнування критичної енергетичної інфраструктури.
Скрипаль Давид Ойстрах, для якого Дмитро Шостакович написав один із найпотужніших і найбільш особистих концертів XX століття – Концерт для скрипки №1 ля мінор, – народився в Одесі, Україна. Російські удари пошкодили численні історичні та культурні пам’ятки Одеси, особливо в історичному центрі міста, внесеному до списку ЮНЕСКО, зокрема Спасо-Преображенський собор, Одеську філармонію та Одеський літературний музей.
Упродовж десятиліть незліченну кількість митців українського походження помилково представляли як російських, щоб підкреслити нібито велич російської культури. Міф про «велику російську культуру» слугує потужним пропагандистським інструментом, використовуючи престиж класичного мистецтва для створення ореолу моральної винятковості, що маскує сучасну російську імперську агресію. Поєднуючи історичні мистецькі досягнення із сучасною російською державою, цей наратив виконує роль «культурного щита», фактично відбілюючи воєнні злочини й вимагаючи від світу захоплюватися естетикою російського минулого, заплющуючи очі на нинішнє знищення суверенних сусідів та внутрішні репресії режиму.
Концерт пов’язаного з Путіним скрипаля Вадима Рєпіна, запланований на 6–7 листопада із Симфонічним оркестром Аннаполіса в Maryland Hall, має конкретну мету: продовжувати формувати уявлення про Росію як про висококультурну й духовну націю, з якою необхідно відновити діалог, зняти санкції та ігнорувати її злочини проти людяності. Симфонічний оркестр Аннаполіса та Вадим Рєпін виконають Концерт для скрипки №1 Шостаковича – написаний для Давида Ойстраха, – а також твори Чайковського та Стравінського, ще більше підсилюючи наратив про «велику російську культуру» й водночас повністю ігноруючи її українське коріння.
Губернатор Вес Мур щойно проголосив 24 серпня 2026 року Днем Незалежності України у штаті Меріленд. У прокламації відзначається 35-та річниця незалежності України та водночас визнається стійкість її народу в умовах триваючої російської агресії. У ній також відзначено вагомий внесок 21 тисячі українських американців Меріленду в культурне, економічне та громадське життя штату.
Проголошення губернатором Дня Незалежності України є потужним проявом солідарності. Однак воно створює суттєву суперечність:
Як штат Меріленд може одночасно відзначати суверенітет і стійкість України та надавати платформу Вадиму Рєпіну – митцю, якого широко сприймають як культурний інструмент того самого режиму, що нині веде війну проти українського народу?
Як Maryland State Arts Council може фінансувати виступ скрипаля, пов’язаного з російською державою, попри звернення Arts Against Aggression із закликом скасувати таке фінансування?
Як Симфонічний оркестр Аннаполіса може приймати Вадима Рєпіна в Maryland Hall попри звернення Посольства України та петицію українських активістів у Меріленді, яка вже зібрала понад 800 підписів?
Час моральної двозначності минув, і Меріленд має обрати: твердо стояти на боці України чи надавати сцену м’якій силі держави-агресора. Кожен із 292 українських діячів культури, чиє життя обірвала російська агресія, є непоправною втратою та моторошним нагадуванням про ціну цієї війни. Ці 292 імені – 292 причини, чому Симфонічний оркестр Аннаполіса має скасувати виступ Вадима Рєпіна або замінити його – митця, який виконує роль культурного інструменту режиму, відповідального за ці смерті. Продовжуючи цей концерт, оркестр ризикує поставити себе в один ряд із державою, яка використовує культуру як зброю для приховування своїх злочинів.
Присутність Рєпіна не є мистецькою необхідністю; це свідомий вибір, який ігнорує чіткий прецедент, встановлений іншими світовими інституціями, що відмовилися бути каналами для такої пропаганди. Рєпіна вже скасовували в Італії та Німеччині, а в Угорщині й Палм-Біч, штат Флорида, його замінили місцевими виконавцями – це демонструє, що світ дедалі більше усвідомлює необхідність провести чітку межу.
Меріленд має наслідувати цей приклад, підтвердити свою задекларовану підтримку незалежності України та скасувати виступ «скрипаля Путіна» в Maryland Hall.
Автор: Дмитро Смелянський
