Сьогодні, 11 вересня, минає 25 років від терористичних атак у Сполучених Штатах Америки, які забрали тисячі життів і змінили життя мільйонів людей. До роковин Українська католицька архиєпархія Філадельфії зібрала спогади представників громади, які у 2001 році перебували в різних місцях – від Нью-Йорка і Вашингтона до Канзас-Сіті, Пенсильванії, Австрії та України.
Про це повідомляє Українська католицька архиєпархія Філадельфії.
“Через чверть століття пам’ять про той день залишається не лише частиною американської історії, а й глибоко особистою для мільйонів людей”, – йдеться у повідомленні.
Як повідомляється, до 25-х роковин подій 11 вересня архиєпархія запросила членів української громади поділитися власними спогадами. Їхні історії різні, але в них повторюються спільні емоції – шок, невизначеність, тривога за близьких, страх, безпорадність, а також єдність, солідарність і віра.
Отець Джон Мікітіш на момент атак навчався у п’ятому класі в Канзас-Сіті, штат Міссурі. Він згадує, як учнів раніше відпустили зі школи без пояснень, а серед учителів і працівників школи панувало відчуття заціпеніння. Пізніше, коли він побачив, що сталося, запам’ятав шок і трагедію, які охопили країну, але також і відчуття єдності та солідарності в наступні дні й місяці.
Марта Н. Рубель пригадує той ранок через його незвичну красу. Вона працювала в журналі TV Guide у Раднорі, штат Пенсильванія, коли до офісу надійшли новини про атаки.
“Це був найпрекрасніший, прохолодний осінній ранок. Небо було таким блакитним. Повітря було таким свіжим”, – згадувала вона.
Після того як другий літак врізався у вежу Всесвітнього торгового центру, за її словами, “усе просто зупинилося”.
Для Джорджа Микитина, який виріс на Мангеттені й мав там близьких родичів, той день був сповнений особистої тривоги. Його сестра працювала на Мангеттені, а через перевантажені телефонні мережі він не міг додзвонитися ані до неї, ані до батьків. Лише близько 11-ї ранку йому вдалося зв’язатися із сестрою.
“Я відчув величезне полегшення”, – згадував Микитин.
Ксенія Захарчук дізналася про атаку після дзвінка сестри, яка попросила увімкнути телевізор. Вона зробила це саме в момент, коли другий літак врізався у Всесвітній торговий центр.
“Я пам’ятаю, як мене охопив страшний страх і відчуття безпорадності”, – згадала вона.
Юджин Луців того дня перебував із дружиною в австрійській долині Штубай. Почувши німецькомовне повідомлення по радіо про атаку на вежі-близнюки, він спершу подумав, що це радіоп’єса. Реальність трагедії стала очевидною вже в готелі, коли власник вибіг йому назустріч і запитав, чи він чув новини.
“Я був у повному шоці. Мабуть, до наступного дня я взагалі не міг говорити”, – розповів Луців.
Отець-монсеньйор Пітер Васло, який тоді був ректором Семінарії Святого Йосафата у Вашингтоні, назвав 11 вересня “Перл-Гарбором” свого покоління – моментом, коли люди точно пам’ятають, де були, коли це сталося. Пізніше того дня, їдучи трасою I-95, він побачив майже порожню дорогу без звичного руху.
Також він пригадує тишу після повернення до семінарії – без звуків літаків, гелікоптерів і транспорту.
“Насправді можна було почути, як щебечуть і співають птахи. Більше не було нічого. Була просто повна тиша”, – згадував він.
Архиєпископ-митрополит Борис Ґудзяк 11 вересня 2001 року перебував у Львові, де служив ректором Українського католицького університету. Побачивши кадри по телебаченню, він одразу відчув, що атаки стали переломним моментом, наслідки якого сягнуть далеко за межі того дня.
Через 25 років митрополит Борис згадує не лише смерть і страх, а й реакцію людей – щедрість, солідарність і готовність жертвувати собою заради інших.
“І все ж була відповідь у вигляді щедрості та солідарності. Так багато людей об’єдналися вже в перший день”, – наголосив митрополит Борис.
За його словами, навіть тоді, коли трагедія ще тривала, люди віддавали свої життя, намагаючись урятувати інших.
“Господь каже: не бійтеся. Справа Господа – плекати довіру й дарувати нам мир”, – резюмував архиєпископ-митрополит Борис Ґудзяк.
В архиєпархії наголосили, що через 25 років ці спогади нагадують: 11 вересня – це більше, ніж дата в історії. За нею стоять особисті історії страху й втрати, самопожертви та солідарності, а також життя, назавжди змінені того дня.
Фото: ukrcatholic.org
Авторка: Інна Міхно