Приїзд футбольного клубу «Дніпро» до США був невипадковим. Адже упродовж десятиліття команда демонструвала надзвичайно успішні результати. Попри всі перешкоди з боку окупаційної радянської влади, український клуб підтверджував статус одного з найкращих у чемпіонаті. Ось трохи статистики, щоб зрозуміти міць «Дніпра»: 1983 рік – перше місце, 1984 рік – третє місце, 1985 рік – третє місце, 1987 рік – друге місце, 1988 рік – перше місце, 1989 рік – 2-ге місце. Сюди варто додати, що у 1989 році команда стала володарем Кубка СРСР і Кубка сезону. Звісно, такий сильний клуб хотіли бачити на американській землі.
Українська діаспора у США зустрічає «Дніпро»
Найбільше у США футбольний клуб «Дніпро» чекала українська діаспора. Адже приїзд українців із-за «залізної завіси» до країн вільного світу, та ще й до США, – це завжди унікально й бажано. Зважаючи на те, що у США українська громада одна з найчисленніших та найорганізованіших, можна тільки уявити, що очікувало команду з Дніпра. На жаль, тоді, за часів окупації Радянським Союзом, місто називалося Дніпропетровськом. З цими окупаційними наративами українцям у США довелося вкотре боротися. Бо західний світ продовжував сприймати українців із СРСР як росіян. Ця пропаганда тривала десятиліттями, і протистояти їй могли українці вільного світу.
Цього разу відомий український спортивний діяч у США Філарет Лукіянович мусив знову звертатися до засобів масової інформації США з тим, щоб вони правильно визначали національну належність футбольного клубу «Дніпро». Ось що він з цього приводу пише: «у «Філядельфія Інквайрері» подано, що дружина «Днєпр» із Дніпропетровська відбуде змагання із збірною ЗСА, 25-го серпня о год. 7.30 на стадіоні ім. Френкліна. Як і у випадках Борзова, Бубки та гокейової дружини із Києва, за телефон та до Майка Дженсена, автора вістки, із спростуванням. – Чи ви є юкі? – Так. Подякував та взяв до відома. Згідно з досвіду, спортові кореспонденти приймають без застережень такі зауваги і притримуються їх».
Як ми дізнаємося, він мав негайно реагувати на подану американською пресою інформацію щодо українського клубу і уточнювати, що це власне українська команда, а не російська. На жаль, у західній пресі таких випадків тоді було чимало. Для того, щоб виправити шкідливу для українського клубу ситуацію з ідентифікацією поза межами «імперії зла», українська діаспора мала потужно долучитися до презентації команди. Цю ідею Лукіянович пропонував так: «Сподіваємось, що з цієї нагоди так УСО «Тризуб», як і представники громади гідно привітають «Дніпро», футбольного першуна СССР». Справді, українська діаспора у США так феєрично організувала зустріч, прийом і супровід команди «Дніпро», що всі були вражені, а в Радянському Союзі були дуже занепокоєні та схвильовані.
У турне США «Дніпро» зіграв п’ять матчів. Серед них останній мав унікальне значення. Ось коротка статистика перших чотирьох матчів: команда штату Массачусетс – «Дніпро» – 1:3, голи: Сидельников, Кудрицький, Лютий; команда університету штату Коннектикут – «Дніпро» – 0:3, голи: Кудрицький, Сон, Лютий; команда Бостонського університету – «Дніпро» – 0:4, голи: Червоний – 2, Багмут, Яровенко; команда Університету Вірджинії – «Дніпро» – 1:2, голи: Сон, Юдін.
Як зазначають фахівці та преса, перші чотири матчі були не надто складними. Перевага українських футболістів була беззаперечною. Остання, п’ята, гра була справді сенсаційною, бо український клуб змагався з національною збірною США. Уявляєте собі рівень та значення такого міжнародного матчу? Хоча це була товариська гра за суттю, однак тренери та федерація футболу США розглядали її як один із етапів підготовки збірної до відбіркових поєдинків чемпіонату світу 1990 року проти команд Сальвадору та Гондурасу. Цей факт ще раз підтверджує значущість цього матчу для збірної команди США.
«Дніпро» проти збірної США
Про шалену зацікавленість цим останнім матчем футбольного клубу «Дніпро» у США свідчать щонайменше два факти. По-перше, увага засобів масової інформації та телебачення була потужною: чимало американських газет та українських часописів у США жваво висвітлювали перебіг подій. По-друге, кількість глядачів на стадіоні під час цього матчу встановила рекорд США. Про це досягнення преса писала так: «Рекордна кількість глядачів – 43 356 осіб (найбільша аудиторія на матчах національної збірної США з часів Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі 1984 року) – зібралася на стадіоні «Франклін Філд», щоб побачити останній із чотирьох матчів команди «Дніпро»».
Тобто, на матч української команди проти збірної США прийшла рекордна кількість глядачів. Цей матч був настільки популярним серед американських глядачів, що перевищив ще одне досягнення – 25 311 глядачів, зафіксованих тоді, коли команда «Філадельфія Атомс» приймала «Нью-Йорк Космос» із Пеле у складі. Справді, українці своїм турне США здійснили фурор.
Водночас слід зауважити, що українська діаспора під час матчу підтримувала «Дніпро» надзвичайно активно та масово. Цитую очевидицю гри, журналістку Марту Коломаєць: «клуб «Дніпро» (СРСР) із Дніпропетровська… привів у захват понад 4000 американських уболівальників українського походження – або «вболівальників», як називають шанувальників спорту в радянській Україні». Це феноменально – мати таку численну підтримку у США. Тільки уявіть собі: понад чотири тисячі американців, які мають український родовід, були на стадіоні. Вони прийшли на матч не з порожніми руками, а з прапорами України. Десятки прапорів України майоріли на стадіоні. Тисячі глядачів бачили їх наживо, а десятки тисяч – по телебаченню. Глядацька підтримка була організована дуже відповідально: «Упродовж усієї гри в усіх куточках стадіону можна було побачити американців українського походження з регіону трьох штатів (Нью-Йорк, Нью-Джерсі та Пенсильванія), які розмахували синьо-жовтими національними прапорами України та американськими прапорами. Багато хто приїхав на гру спеціально організованими автобусними рейсами, які забезпечили українські спортивні організації».
Урочиста церемонія початку матчу була наповнена українськими традиціями: «Перед футбольним матчем із вітальним словом виступив мер Філадельфії Вілсон Б. Гуд; також відбулася церемонія привітання, під час якої представники української громади «Міста братньої любові» дотрималися традиційного звичаю зустрічати гостей хлібом-сіллю».
Тобто, гравців цієї міжнародної зустрічі вітав представник місцевої влади, а водночас представники української громади в українському вбранні за давньою народною традицією зустрічали гостей хлібом та сіллю. Справді, ніщо не може завадити любові українця до Рідного краю. Навіть тоді, коли він на чужині.
Історія зберегла нам унікальні фото з цього матчу. Серед них дуже колоритно вирізняється одне, де українська делегація від діаспори бере участь в урочистостях на стадіоні. Цей момент назавжди закріпився як символ збереження українських традицій за кордоном. Преса так описувала це: «Під час церемонії на полі президент Українсько-американського спортивного товариства «Тризуб» і його футбольного клубу «Філадельфія Юкреніан Нешнлс» Волтер Чижович та віцепрезидент Джеррі Козак разом із Мартою Кунаш, Крістін Літинською та Аретою Гарасимович вручили квіти тренерам команд «Дніпро» та національної збірної США».
Тут варто додати, що жінки були в українському народному вбранні. Це миттю додало цьому моменту шаленого, яскравого українського колориту.
Ще більше враження про роль і значення українців у розвитку футболу в США справило оголошення диктора. І весь переповнений стадіон, який умістив понад сорок тисяч глядачів, почув, наскільки важливою є українська діаспора у США: «Диктор оголосив: «Клуб «Філадельфія Юкрейніанс» та його футбольна команда «Тризуб» із великою радістю й честю вітають футбольний клуб «Дніпро» та національну збірну США. Вони відчувають тісний зв’язок із командою з України, адже мають спільне коріння. Водночас місцева українська футбольна команда «Тризуб», що існує вже 40 років і здобула чотири титули володаря Національного відкритого кубка США та перемоги в багатьох інших лігах, також має міцні зв’язки з національною збірною США. Чимало гравців «Тризуба» стали професійними футболістами або тренерами у системі Футбольної федерації США: Волтер Чижович, Юджин Чижович, доктор Леонард Луценко та доктор Джо Махнік. Багато інших працюють тренерами в місцевих коледжах і школах, а також у регіональній Об’єднаній футбольній лізі (United Soccer League). Неможливо переоцінити внесок цих українців із Філадельфії у розвиток футболу в Америці. Минулого року команда приймала у Філадельфії Українську олімпіаду, приурочену до святкування тисячоліття хрещення Русі-України».
Тепер ми розуміємо, що таке український слід та вплив на розвиток футболу у США.
Представники управи клубу «Тризуб» (Філадельфія, США) подарували команді «Дніпро» (Дніпропетровськ, СРСР) вимпел у кольорах філадельфійської команди «Юкрейніан Нешнлз». Зважаючи на те, що на логотипі української команди із США були зображені національні державні атрибути, цікаво дізнатися, як цей вимпел зустріла радянська влада!
Після матчу українці зі США та українці з поневоленої України мали змогу зустрітися та поспілкуватися: «Гравці, які спілкувалися українською мовою з українськими американцями, що перебували в роздягальні, зазначили, що між собою вони розмовляють російською».
З одного боку, чудово, що гравці «Дніпра» володіли українською мовою та розмовляли нею у США. З іншого – прикро, що вони на своїй рідній землі розмовляли російською.
Українська атмосфера у США мала своє продовження. Часопис The Ukrainian Weekly описав цікавий момент про футболістів команди «Дніпро»: «Хоча гравці були вдягнені у червону ігрову форму з рекламою мережі готелів Sonesta, вони передали на згадку синьо-жовту футболку «Дніпра»; на її верхній лівій кишені дрібними жовтими літерами українською мовою написано «Дніпро, футбольний клуб», а на спині, на жовтому тлі, літерами заввишки два дюйми, – слово «Україна»». Сильно, патріотично, сміливо!
Унікальними та цікавими є спогади безпосередніх учасників турне. Зокрема, Євген Яровенко розповідав таке: «У США ми полетіли під час літньої паузи в чемпіонаті СРСР. Ми тоді готувалися до старту в Кубку УЄФА… У США ледь не всі поля, на яких ми проводили свої матчі, були зі штучним покриттям. Це теж був незвичний досвід, адже досі на такій поверхні ми не грали. Власне, враження в нас залишилися не стільки від проведених матчів, скільки від побаченого. Можна сказати, нам тоді відкривалися очі на те, як живуть люди. Незвичним було усе – від архітектури міст і дикої природи до менталітету людей. Як нам тоді місцевий перекладач Михалко говорив? «СРСР – купити. США – продати»… Досі згадую, як тепло нас приймали в кожному місті. Навіть за умови, що представник КДБ усе контролював, ми постійно зустрічалися з представниками української діаспори. Пригадую, як ми вечеряли в родича Миколи Назаренка, котрий працював у нас у клубі водієм. Дядько був радий нас бачити і прийняв дуже гостинно… Але найбільше запам’яталася душевна зустріч з українськими емігрантами».
Виходить так, що гравці футбольного клубу «Дніпро», за словами Євгена Яровенка, найбільше запам’ятали теплі гостини української діаспори. А як могло бути інакше? Звісно, що саме так. Бо українці цілого світу єднаються!
Хоча «Дніпро» останній матч проти збірної США програв з мінімальним рахунком 0:1, враження від поїздки й зустрічей з українською діаспорою у США, яка створила Рідний край на чужині, було неймовірним та фантастичним. Тож шануйте та цінуйте українські традиції, де б ви не були.
Автор: Олексій Лях-Породько
