У діаспорі українськість дуже швидко перестає бути чимось, що передається автоматично. Її доводиться щоразу заново пояснювати дітям – через мову, пісні, спільні справи, історії конкретних людей. Саме тому організації на кшталт СУМу тут важать більше, ніж просто гурток чи місце зустрічей: вони стають простором, де дитина поступово розуміє, до якої спільноти належить і яку історію продовжує. Саме таким стало відкриття нового СУМівського року в Пассейку.
Після літньої перерви Український центр знову наповнився дитячими голосами. Суменята й юнацтво зустрічали друзів, знайомилися з виховниками, танцювали, спілкувалися. Як і годиться на справжньому дитячому святі, були піца і великий святковий торт.
Та цього дня веселощі на мить поступилися місцем тиші. Відкриття припало на 11 вересня – день, який назавжди змінив Америку. Для СУМівців він має ще одну, дуже особисту історію. Дітям розповіли про Івана Скалу – друга «Яся», СУМівця, офіцера поліції Портової адміністрації Нью-Йорка та Нью-Джерсі, який загинув 11 вересня 2001 року, рятуючи людей у вежах Всесвітнього торгового центру.
Особливою ця розповідь стала тому, що звучала не з книжки й не як суха історична довідка. Про Івана Скалу згадувала Мар’яна Гоголюк, яка знала його особисто. Вона розповіла дітям про людину, яку пам’ятає сама, – про СУМівця, який у день трагедії добровільно пішов допомагати іншим.
Іван Скала народився у Сполучених Штатах у родині українських іммігрантів із Лемківщини та виростав у Спілці української молоді. 11 вересня 2001 року він був серед тих, хто поспішив до атакованих веж.
Спочатку Скала допоміг урятувати людину з вогню. Але на цьому не зупинився. Разом з іншою групою рятувальників він повернувся до будівлі й піднявся на 30-й поверх Другої вежі, щоб допомогти людям, які залишалися у пастці. Звідти він уже не повернувся…
Посмертно Івана Скалу нагородили найвищою відзнакою СУМ за Геройський Чин – «Залізним Хрестом Заслуги». Його ім’я залишилося й на мапі Нью-Йорка: на Мангеттені є Skala Court. У Пассейку його ім’ям також названо будинок служби швидкої допомоги та нагороду найкращому парамедику.
Можливо, саме такі історії найкраще пояснюють дітям, навіщо організації на кшталт СУМу залишаються важливими навіть через десятиліття після свого створення.
Тут історія не закінчується на фотографіях у старих альбомах. Її передають від людини до людини – від тих, хто знав героїв особисто, до дітей, які народилися вже зовсім в іншій Америці.
Цьогоріч новий СУМівський рік особливий ще з однієї причини – СУМ у Пассейку відзначає 75 років своєї історії. Три чверті століття тут зростали покоління українців, для яких СУМ ставав місцем дружби, виховання, української мови, традицій і тієї невидимої нитки, що навіть за океаном продовжує тримати людину при своєму корінні.
Головні ювілейні святкування ще попереду. Уже у листопаді з нагоди 75-річчя СУМу в Пассейку планують велику святкову подію.
А поки новий СУМівський рік лише починається. З танцю. З дитячого сміху. З великого торта. І з історії одного СУМівця, яку 11 вересня наступне покоління почуло від людини, котра ще пам’ятає його живим.
Авторка: Тамара Заяць
