До зустрічей президента Сполучених Штатів і голови Китаю завжди ставляться з особливою увагою, хоча вже багато років на цих зустрічах не відбувається практично нічого, й головна задача їхніх учасників – не посваритися вщент.
Проте в Україні останніми роками щоразу, коли зустрічаються американський та китайський лідери, намагаються зрозуміти, чи зможе Дональд Трамп (а перед тим Джозеф Байден) так вплинути на Сі Цзіньпіна, що той «накаже» Путіну зупинити війну. І кожного разу розчаровуються, коли виявляється, що війна Росії проти України навіть не була серед головних тем американсько-китайських перемовин.
Так, звісно, США та Китай мають безліч власних проблем, які можна обговорювати тижнями. І Тайвань, і претензії Китаю до Філіппін, і економічні питання, і скорочення ядерних озброєнь, а тепер ще й «штучний інтелект». І по кожному з цих питань ніякого порозуміння не простежується – є хіба що «холодний мир». І в рамках цього «холодного миру» навіть важко уявити, як президент США на практиці застосовує проти Китаю норми тільки-но ухваленого та підписаного «закону Грема» – тим більше, що якраз перед візитом голови КНР американські та китайські чиновники вкотре домовилися про економічне перемирʼя на наступні місяці. Ну і тоді як американський президент може вплинути на китайського гостя і чи варто йому взагалі торкатися української тематики?
Але навіть якщо уявити собі, що Трамп і Сі поговорили про Україну детально, чи можуть вони домовитися про щось реальне? Трамп зацікавлений у завершенні війни, але не у зникненні України. Сі насамперед зацікавлений у тому, щоб Росія не програла, і в цьому змушений покладатися на путінське бачення успіху. Трамп не бажає – принаймні публічно – щоб Росія обходила санкції й продавала Китаю нафту. Сі зацікавлений у тому, щоб Росія продавала цю нафту Китаю, і зараз, на тлі кризи в Ормузі, це не просто примха.
Ну й нарешті, той, хто вважає, що Сі щось там може наказати Путіну, також перебільшує можливості китайського лідера. Так, російський президент не може не враховувати точку зору свого китайського колеги. Але Росія для Китаю – і партнер з найбільшим ядерним потенціалом, і продавець дешевої нафти, і – що найважливіше – інструмент дестабілізації Заходу. А російсько-українська війна – частина процесу такої дестабілізації. Навіщо Китаю сприяти її завершенню, коли продовження війни послаблює і Захід, і Росію?
Тому від зустрічей американських і китайських лідерів якихось серйозних результатів чекати не варто. Не тільки щодо російсько-української війни, а і щодо інших принципових питань. Сполучені Штати і КНР сьогодні – нехай навіть у американського президента та його китайського колеги, на думку Трампа, чудові особисті стосунки – все ж таки на різних полюсах сучасного світу. І проблеми обох головних економік світу – різні. І навіть особисті проблеми у Трампа і Сі Цзіньпіна – різні. Трамп думає про успіхи своєї партії на виборах та про спадкоємця. А Сі займається партійними чистками та збирається переобиратися на четвертий термін.
Але чи можна змінити думку голови КНР щодо російсько-української війни? Так, можна – і це підтвердили останні саміти лідерів країн «глобального Півдня», коли про необхідність знаходити політичне вирішення конфлікту із Путіним говорили і Сі, і індійський премʼєр Нарендра Моді. Але чому?
Зовсім не з надмірного миролюбного настрою. А насамперед тому, що в Китаї не зацікавлені у руйнуванні російської нафтопереробної промисловості і у зменшенні видобутку нафти – що обовʼязково відбудеться, якщо зупиняться НПЗ. Китаю потрібна російська нафта – і якщо Путін не може її врятувати, то, може, йому варто замислитися про припинення ескалації?
Тому той, хто дійсно може переконати Сі – це український солдат.
Автор: Віталій Портников
