Ця розмова з професоркою фінансів у Haas School of Business при UC Berkeley, яка стоїть на перехресті науки, інновацій та соціальних впливів, залишила стійке відчуття спокійного оптимізму. Анастасія Федик досягла найвищих академічних висот і тепер досліджує вплив штучного інтелекту та великих даних на сучасні бізнес-процеси, однак щодня активно підтримує Україну, створюючи ініціативи, що змінюють життя тисяч людей. Її робота поєднує найсучасніші технології з глибоким розумінням гуманітарних потреб, а її внесок у розвиток соціальних проєктів є прикладом справжньої відповідальності і перед своєю країною, і усім світом.
Це розмова не лише про виклики й досягнення, але й про віру у те, що кожна дія може призвести до великих змін.
Л.С. (Лук’ян Сельський): Дуже логічно нам почати розмову з однієї з найобговорюваніших тем у світі – штучному інтелекту і його впливу на майбутнє, якого так багато людей сьогодні боїться. Чи розділяєте Ви цей страх перед невідомим?
А.Ф. (Анасатасія Федик): Зовсім ні! Головний напрямок моєї наукової праці – нові технології. Спочатку я планувала присвятити свою працю виключно комунікаційним технологіям, однак тепер розширила її до нових і особливо ШІ (штучного інтелекту). Зокрема, я досліджую, як компанії в нього інвестують і чим ШІ може бути корисним для цих компаній.
Л.С.: Так, усі кинулись освоювати ШІ. Це радше тренд чи й справді доступ до нових технологій?
А.Ф.: Мало хто знає, що історія з ШІ не нова. Так, зараз вона вкрай актуальна, але в штучний інтелект компанії інвестують вже 10 років – не саме в ChatGPT, є й інші методи. Загалом над штучним інтелектом, над статистичними методами, які існують зараз, науковці працюють вже, певне, років 60. Але його комерціалізація почалася лише з 2010-2012-го, коли з’явилися ImageNet Challenge, Netflix, Google translate. А від 2022-го відбувся новий етап розвитку цієї теми.
Л.С.: Наведете приклад практичної професійної допомоги ШІ?
А.Ф.: Наприклад, якщо аудитор приходить на склад, то він не буде відкривати кожен ящик. Він відкриє 10-20% цих ящиків і зрозуміє загальну картину. А ШІ вкаже йому на певні підозрілі моменти, наприклад, де саме не сходяться дані. Відтак аудитор перевірятиме вже саме там, де це необхідно, і не витрачатиме ресурсів, часу на те, щоб перевіряти весь обсяг інформації. Це добра ілюстрація інструментальності ШІ: якщо компанія використовує штучний інтелект для аудиту, то у неї виникає менше проблем, перевірки займають менше часу і, зрештою, їй потрібно менше працівників.
Л.С.: Щодо останнього – зменшення кількості людей в компаніях – це дуже чітка і досить швидка тенденція.
А.Ф.: Лише в окремих галузях. Тобто в аудиті ми це бачимо, в інших галузях – не обов’язково. Коли компанія починає використовувати штучний інтелект, її робочі потужності навпаки збільшуються, бо компанія починає розробляти нові продукти. Тобто бізнеси здебільшого використовують ШІ не для того, щоб закрити операційну діяльність, а для того, щоб створити щось нове. Візьмемо до прикладу медицину. Фахівці із компанії Модерна визнали, що без ШI вони б створювали вакцину від COVID декілька років. А за допомогою цієї нової технології процес тривав 63 дні!
І, до речі, у цих компаніях, які використовують штучний інтелект, за 10 років збільшилась кількість патентів та торговельних марок, тобто зросла кількість розроблених нових продуктів. Компанії зростають, у них виникає більше потреби у нових працівниках, які будуть реалізовувати ці продукти.
Л.С.: А як щодо співвідношення кількості найманих працівників до якогось конкретного проєкту чи процесу? Воно ж тоді зменшується?
А.Ф.: Ні, не зменшується, воно лишається таким самим. Я і мої співавтори були здивовані, виявивши, що такі показники, як продажі на одного працівника, залишаються незмінними. Принаймні, це те, що ми бачимо з першого десятиліття корпоративних інвестицій у штучний інтелект.
Л.С.: Як ви вимірюєте, чи використовували компанії штучний інтелект протягом цих років?
А.Ф.: Для того, щоб працювати зі штучним інтелектом, потрібен хтось, хто його розуміє, тобто люди. Тому ми будуємо нашу міру на основі співробітників кожної компанії, які працюють над штучним інтелектом. Для цього ми аналізуємо величезну кількість резюме. У нас 500 мільйонів резюме, вивчивши які, ми бачимо, хто ці працівники, у яких компаніях працюють і на чому саме спеціалізуються.
Л.С.: Тобто, підсумовуючи, Ви не прогнозуєте серйозного зниження кількості працівників у компаніях?
А.Ф.: Його поки що немає і в найближчому майбутньому, прогнозую, не буде. Звісно, усе може змінитися. Спершу компанія використовує ШІ для нових проєктів, а потім, коли вони вже отримують певну частку ринку, вже можна говорити про ефективність. Наприклад, ми не бачимо, щоб компанії за останні 10 років робили націнки на свої товари. Вони збільшують саму кількість продукту. Ціни залишаються майже незмінними. Але це не означає, що так буде й надалі. Ми бачимо, що індустрії, де використовується штучний інтелект, стають більш монополізованими. Тож не виключаю, що компанії-монополісти з часом підніматимуть ціни.
Л.С.: Також актуальним є питання енергетичного забезпечення. Зараз це стає проблемою?
А.Ф.: Так. Чіпи, процесори, електрика. Є нові методи, які працюють, може й краще, але потрібно більше комп’ютерних ресурсів.
Л.С.: Як люди можуть вплинути на боротьбу з монополізацією напрямків? Сьогодні окреслюється 3-5 основних гравців на ринку, які будуть монополістами у використанні ШІ. Чи це несе на собі якісь загрози, небезпеки в свободі ринку?
А.Ф.: Так. Монополізація йде в двох напрямках. Є компанії, які виробляють ШI, і є ті, що його використовують. Наприклад, Модерна, яка робить COVID-вакцину, або Caterpillar, яка виробляє трактори. Обидва захоплюють все більші частки ринку, що призводить до збільшення концентрації в їхніх галузях.
Л.С.: Тобто у них теж є ШI. Але ж ці компанії використовують якийсь конкретний ШІ, який дає їм якась компанія, так? Вони ж не створюють свій ШІ?
А.Ф.: Навіть коли компанії купують інструменти штучного інтелекту в інших, вони інвестують у власні людські ресурси для розробки та адаптації цих інструментів. Наприклад, коли фармацевтична компанія GlaxoSmithKline почала використовувати IBM Watson, вона того ж року найняла працівників для роботи з власним ШI. Тобто зазвичай такі процеси у великих компаніях відбуваються паралельно. Компанії використовують пропозиції, наявні на ринку, але адаптують їх до своїх потреб. Адже якщо просто взяти IBM Watson і ніяк його не прокачувати, то багато й не отримаєш. Якщо ти когось наймеш, хто розуміється на ШI та купиш якусь технологію від іншої компанії, тієї ж IBM, і складеш їх разом, от тоді все разом гарно працюватиме саме на тебе. Тому зазвичай компанії купують технології, які є на ринку, але наймають працівників, які будуть їх адаптувати.
Л.С.: Тобто користуватись умовною «підпискою» не вигідно?
А.Ф.: Не потрібно все з нуля розробляти, але потрібно адаптувати під себе. Я наведу приклад нашої праці з Economist for Ukraine. У нас є один проєкт, який ми ще не запустили, але вже розробили. Це бот Вікторія, який відповідає на російську дезінформацію. Наприклад, коли хтось пише у Twitter якусь брехню, то Вікторія йому відповідає правдивою інформацією. Також може на запитання відповідати. Цю тейлор-модель зробив мій студент, і було важливо тренувати модель саме на перевірених даних (статті, написані нашою власною командою), щоб переконатися, що в системі не буде російської дезінформації. Але ж студент не розробляв модель з нуля, він взяв вже існуючі алгоритми і адаптував їх під певні задачі.
Л.С.: Ваша робота складна і цікава, але за нею обов’язково має бути особистість. До того ж, ця особистість має українське коріння.
А.Ф.: Так! Я народилася у Чернівцях. До Америки переїхала разом з родиною у 1999 році. У мене сім’я академічна, батьки обидва приїхали отримати PhD в аспірантурі. Тато в Washington University of St. Louis, це в Міссурі, а мама тут, в UC Berkeley Haas, робила PhD. Школу я закінчила також у Берклі, потім поступила у Принстонський університет. Після університету два роки попрацювала в Goldman Sachs у Нью-Йорку. Потім у Гарварді отримувала PhD, а відтак повернулась до Берклі. Тут я з 2018 року, викладаю загальні фінанси у бізнес школі MBA студентам. З чоловіком познайомилася ще у Принстоні; у нас один син, 5-річний Себастьян.
Л.С.: Ваш чоловік також українець?
Він наполовину британець, наполовину італієць. Але настільки підтримує Україну, що залишив свою справу і наразі займається виключно волонтерством. Він заснував «AI for Good Foundation» – це соціальна некомерційна фундація, яка завдяки цифровим технологіям втілює у життя проєкти, що вирішують соціальні проблеми. Він займався цим з 2015 року, але з 2022 весь свій вільний час і увагу присвятив виключно Україні. Я також допомагаю, скільки можу – весь вільний від моєї дослідницької роботи час, десь 10 годин на тиждень.
Наприклад, одна з наших програм – «Свідок», платформа свідчень війни. «Ми – сила» — це така платформа, яка допомагає знайти допомогу, також розроблена нашою командою. Ще у нас чотири освітні центри для дітей, які постраждали від війни – у Сумах, Одесі, Миколаєві та Харкові. А тепер починаємо відкривати центри для ветеранів.
Л.С.: Ви генеруєте довкола себе дуже багато українців і українських процесів, проєктів. Розкажіть про них.
А.Ф.: Якщо чесно, все почалося 2022 року, як і у багатьох тих, хто підтримує Україну. У лютому я, мій чоловік, моя співавторка з багатьох наукових статей Тетяна Бабіна, яка родом з Донбасу, подруга Тетяна Балюк, мій колега Юрій Городніченко, зібралися на зум колі і почали думати, чим ми, економісти, можемо бути корисними своїй країні. Ми хотіли робити те, що потрібно і те, у чому ми розуміємося.
Перше, що ми побачили – людям, які тікають від війни, потрібна допомога у пошуку інформації. Так народилася наша платформа «Ми – сила», яка допомагає людям закрити якісь базові потреби. Вона працює як гугл-мапа. Наприклад, людині, яка переїхала в незнайоме для неї місто, вона допомагає знайти будь-який сервіс, починаючи з продуктового магазину і закінчуючи пошуком ветеринара для тварин. Наша ідея була у тому, щоб надати людям інформацію про вже наявні послуги та локації. Тобто це для тих, кому не потрібні безкоштовні їжа чи корм для тварин, у яких є гроші, щоб це все купити, але вони не знають, куди йти.
Потім, завдяки ґранту, ми до цієї платформи додали іншу функціональність – прохання про допомогу. Для тих, у кого або немає грошей, щоб заплатити, або вони не можуть самостійно сходити до магазину. І тут ми об’єднали тих, кому потрібна допомога, і тих, хто має змогу і бажання цю допомогу надати. Наприклад, комусь потрібні безкоштовні ліки, а хтось готовий задонатити на них 50 тис. грн.
Л.С.: Як щодо адвокації України?
А.Ф.: Ще на початку повномасштабного вторгнення ми увійшли до групи Єрмака-Макфола. Це міжнародна робоча група незалежних експертів з питань санкцій щодо росії. Висловлювали спочатку свої думки щодо цього на Berkeley Blog, а потім у таких відомих ЗМІ, як Washington Post, LA Times. Почали давати інтерв’ю BBC, Bloomberg, Deutsche Welle та багатьом іншим. І, що більше ми робимо, то більше бачимо, що потрібно робити ще більше.
Наприклад, Джеймс (мій чоловік) побачив, що cвідчення війни всі описують у соцмережах, а це дуже ненадійно і ускладнює пошук потрібної інформації. Тому ми зробили платформу Svidok.org. Це щоденник війни. Щось дуже схоже на образ Анни Франк. І тут ніколи не знаєш, чий щоденник буде потім найважливішим. Тому ми зробили таку платформу, на якій людям буде комфортно просто вести свій щоденник.
Л.С.: Багато людей не готові ділитись своїми трагедіями і травмами. Чи вдалось вам викликати довіру?
А.Ф.: Це справді дуже складно. Але є багато людей, які дбають про збереження своєї та нашої спільної історії. Наша команда невтомно працює, щоб достукатися до них, щоб вони дізналися про Свідок. Люди, які вели щоденники на папері, потім їх діджиталізували, коли дізналися про нашу платформу. Особлива у моєму серці одна жінка, яку я називаю нашою Анною Франк. Вона з-за Залиману, це село біля Балаклії, яке було в окупації. Її щоденник – про все її життя, без прикрас і редактури. “Ось наші діти з інвалідністю, ось був приліт, ось саджаємо город, ось Дядю Колю взяли в полон після того, як він прокрався вночі і з’їв сухпайки росіян.” Вона продовжує писати, декілька разів на тиждень – нові розповіді.
Для мене історія цієї жінка – велика цінність! Це не науковець, не журналіст. Та, документуючи всі свої спогади, ця жіночка, по суті, творить історію для нас. Уся моя ініціатива вже варта була того, щоб знайти таку людину. Бо це про нас, українців, і про наш шлях до перемоги.
Оригінал тексту опубліковано українською мовою.
Автор: Лук’ян Сельський