Новообраний президент США Дональд Трамп ще не увійшов до Білого дому, але вже розхитує світовий порядок, поки що полум’яними промовами.
Від «Америка передусім» – до загравання з імперіалізмом?
Численні політики, коментатори, та й багато хто з пересічних людей найбільше побоювалися, що новий-старий президент Трамп піде давно протореним в історії США шляхом американських ізоляціоністів (який почався ще за часів Джорджа Вашинґтона та деколи виринав на поверхню американської політики, зокрема на початку Першої та Другої світових воєн ХХ ст. – і в усіх випадках історично засвідчив, що поки США не втрутяться на повну силу у найбільш криваві світові, зокрема європейські, катаклізми, вони не спроможні скінчитися). Проте, принаймні на нинішньому етапі поки що «напівпрезидентства» Трамп виявляє у своїх численних виступах та інтерв’ю цілком протилежні наміри. Претензії до Канади, Данії з Гренландією, Панами та Мексики свідчать радше про тенденції зробити США імперією, аніж ізолюватися від світових проблем.
Так, ще не увійшовши до Білого дому, 47-й обранець більш ніж половини американського народу висловив намагання «зробити Канаду 51-м штатом»; чи то купити, чи то захопити острівну автономію Данії – Гренландію; ввести «захмарні» мита на імпорт з Мексики та «повернути США контроль» над Панамським каналом, що є частиною незалежної держави Панама, суверенітет якої над цим каналом було підтримано 39-м президентом США Джіммі Картером у 1977 р. За дивним збігом історичних обставин, Картер скінчив своє 100-літнє земне життя саме у ці дні, 29 грудня 2024 р., і урочисті процеси прощання з ним – та з цілою епохою, яку він репрезентував, – вмішалися у трампістське сьогодення різким контрастом.
Трамп, звісно, ще не є господарем Білого дому і, отже, не несе жодної відповідальності за все, що злітає з його вуст. Однак відповіді очільників усіх згаданих ним держав на його зазіхання засвідчили, що, по-перше, він не має права на жоден зі згаданих ним географічних суб’єктів, а по-друге, очільники сприйняли його слова з усією серйозністю і не дозволять жартувати на межі занурення планети Земля у суцільний хаос.
Всі вищезгадані держави є союзниками США, а Канада та Данія віддавна є членами НАТО. Очільники Канади (її прем’єр-міністр Джастін Трюдо оголосив про свою відставку, проте встиг дати Трампові відповідь), Данії та Панами висловили своє безумовне бажання залишитися союзниками США, проте наполягали на збереженні свого суверенітету і на прагненні вирішити спірні питання у прямому діалозі з 47-м президентом найсильнішої держави світу.
Водночас, полум’яні промови Трампа відлунили у Москві та Пекіні. Російські пропагандисти підхопили вислови Трампа, особливо щодо Гренландії, і, звісно, критикуючи та іронізуючи у своєму звичному стилі, прозоро натякали, мовляв, якщо йому таке можна, то й нам вже не зась заритись на українські землі! А прес-секретар російського диктатора Пєсков заявив напряму, що вже готується зустріч його босса із Трампом.
«Якщо б я був Володимиром Путіном чи Сі Цзіньпіном, ці промови лунали б музикою для моїх вух», — сказав Джон Болтон, колишній посол США в ООН за Буша-молодшого; колишній радник Трампа з національної безпеки, який став його палким критиком (слова Болтона цитовані у статті Джілл Колвін та Роба Джіллеса у Associated Press.)
Автори статті цитують також головного радника Трюдо Джеральда Баттса: «Я думаю, що він почувається набагато менш обтяженим, ніж минулої каденції. Обмежувачів немає. Це Трамп у своєму максимумі».
Що все ж таки криється за запальними словами поки-ще-не-вповні президента США? І чи відбудеться зустріч у верхах між США та рф, а якщо так, то чи Трамп та пу справді готові поділити світ?
Поділ Арктики – чи світу?
Російські пропагандисти приділяють найбільшу увагу до висловлених Трампом намірів захопити Гренландію, не зупинившись навіть перед застосуванням військової сили. Трамп, здається, подає підстави для них. Найстарший син Трампа, Дональд-молодший (відомий, зокрема, своїми антиукраїнськими висловлюваннями, набагато відвертішими за вислови його батька), здійснив подорож до Гренландії нібито «як турист» разом із палким помічником Трампа Чарлі Кірком (який під час виборчих перегонів заснував групу прихильників Трампа «Поворотна точка-100», її члени їздили по хатах пересічних виборців та агітували за Трампа). Отже, ця подорож являє собою зондаж нібито неофіційних осіб, за яким, можливо, криється намір вибудувати якісь неофіційні або напівофіційні канали для майбутніх можливих оборудок (яскравий приклад таких каналів – «місія» численних подорожей Руді Джуліані та його помічників в Україну під час першого президентства Трампа з намаганням зібрати компромат на Джозефа Байдена).
За словами авторів вищезгаданої статті, Кірк заявив, що, крім стратегічного розташування країни [Гренландії] в Арктиці та її багатих ресурсів, «є ще один компонент. Це змушує Америку знову мріяти про те, що ми, США, вже не є сумним чоловіком із низьким вмістом тестостерону, який сутулиться в своєму кріслі, дозволяючи світові наїздити на нас. Це – відродження чоловічої американської енергії». Якщо ця цитата вірна і не вирвана з контексту (перевірити неможливо, бо автори не дали посилання – отже, залишаю за собою право на сумнів), то це – відвертий заклик до зняття табу на застосування військової сили для будь-яких цілей, далеко не лише оборонних. Кірк не займає жодної посади (поки що?), проте… згадаємо навіть не 30-і роки, а 2010-і, з шаленою антиукраїнською та антизахідною «неофіційною» пропагандою в рф та «напівжатівливими» закликами «можем повторить».
Насправді, Гренландія має численні корисні копалини та є стратегічно важливою. «У Гренландії розташована космічна база Пітуффік, найпівнічніший форпост США, який відіграє ключову роль у попередженні про ракети та космічному нагляді. А Китай і Росія роблять власні інвестиції в Арктику в той час, коли відкриваються нові потенційні судноплавні маршрути, коли тануть крижані шапки», – зазначають Колвін та Джіллес.
«Можна навести вагомий аргумент, що інші країни НАТО будуть зобов’язані стати на захист Данії. Це підвищує можливість застосування, на будь-якому божевільному рівні, прямої військової сили», вважає Майк О’Харлон з Інституту Брукінгса (цитований у статті).
Ділові угоди з позиції сили?
Більшість експертів вважає, що погрози Трампа є способом тиску на Данію та інші згадані країни з метою витиснення найбільших вигод для американського великого бізнесу. Зокрема, політолог Іван Преображенський, цитований на російськомовній редакції радіо «Свобода», присвяченій побоюванням щодо можливих пропозицій поділу Арктики між США, рф та Китаєм, вважає, що гримання погрозами у Трампа є засобом примушення до угоди, вигідної перш за все йому та його прибічникам з американських корпорацій.
“Про Дональда Трамп будуть говорити, що це людина, яка укладає великі угоди, але треба розуміти, що він укладає угоди лише у власних інтересах. Тому він, очевидно, нічого ні з ким зараз ділити не збирається. Він намагається до моменту входження на посаду отримати вже, як то кажуть, тепленьких, готових до переговорів європейців, з яких вибиватиме за допомогою додаткових, швидше за все, економічних, проте аж ніяк не військових і не політичних, заходів якісь додаткові вигоди для великого американського бізнесу, який вважає, що йому є необхідним вихід в Арктику у конкуренції з росією та Китаєм. [А це означає], що вони повинні підкорити своїм інтересам, навряд чи, звісно, шляхом втрати суверенітету або зміни кордонів, Канаду і Гренландію, тому що тоді справді, умовно, американський сектор в Арктиці складатиме приблизно половину від усіх доступних територій».
Проте Болтон про такі методи ведення ділових переговорів висловився так: «Коли ви робите речі, які зменшують імовірність того, що ви досягнете цілей, це не майстерний торг, а божевілля».
Між тим, очільник Гренландії Мюте Егеде відреагував на вислови Трампа у тому дусі, що він готовий до перемовин з Трампом, проте острів належить його народу і не належить «ані американцям, ані данцям». Це може спричинити сепаратистський рух за повну незалежність данської автономії, що може потягнути за собою бурхливу ланцюгову реакцію сепаратистських рухів у інших європейських державах.
«Панамський канал належить Панамі і не є предметом торгів»
Так відреагував на наміри Трампа «купити» Панамський канал президент Панами Госе Рауль Муліно.
Панамський канал, який з’єднав Карібське море з Тихим океаном, був збудований Сполученими Штатами у першій чверті ХХ ст. Трамп пишався ним під час свого першого терміну, ставлячи це диво американської інженерної думки поряд з висадкою на Місяць та перемогою у Другій світовій війні, проте не натякав на намір повернути його під контроль США.
Проте, цього разу за провокативними промовами Трампа криється занепокоєння, що Панама економічно і геостратегічно підпорядковується Китаю.
«Трамп шокував світ, коли написав у своїй соціальній мережі Truth Social, що Панамський канал стягує з американських комерційних і військово-морських суден “надмірно високі ціни та тарифи за проходження”, і висунув ідею взяти його під контроль. За рік до цього, будучи кандидатом у президенти від Республіканської партії, в інтерв’ю з Такером Карлсоном Трамп нарікав на те, що “Китай зараз контролює Панамський канал”», – зазначає Філіп Вегманн у інтернет-виданні Real Clear Politics.
Ще у 2017 р. «Панама розірвала дипломатичні відносини з Тайванем на користь встановлення прямих відносин з Китаєм. Наступного року, незважаючи на попередження США щодо “хижацької економічної активності” Китаю, Панама стала першою латиноамериканською країною, яка приєдналася до пекінської ініціативи ‘Один пояс, один шлях’ — масштабної інфраструктурної програми, спрямованої на поширення впливу Комуністичної партії Китаю по всьому світу. Двома морськими портами по обидві сторони державного Панамського каналу керує компанія з Гонконгу», – зазначає Вегманн.
Він також зазначає, що вже ведуться «дискусії», за висловом самого Трампа, з найвищими посадовцями Панами щодо долі каналу. Провадить цими напівофіційними перемовинами один з найближчих довірених осіб Трампа, сенатор від Алабами Томмі Тубервілл, котрий вибудував «близькі стосунки з Муліно і навіть був на його інавгурації у липні», – пише Вегманн.
Фактичне захоплення Китаєм Панамського каналу бентежило американських політиків задовго до Трампа. Проте Трамп, ймовірно, буде приділяти більше уваги взагалі Західній півкулі.
«Насправді, він говорить про ‘передусім Західну півкулю’ та інтерес Америки до Західної півкулі», – цитує Вегманн Олександра Грея, колишнього очільника адміністрації Ради національної безпеки Білого дому за першого президентства Трампа.
Україна – човник у бурхливому океані?
Де може бути місце України за таких намірів Трампа, у яких простежується прагнення так чи інак остаточно зруйнувати існуючий світовий порядок, вже добряче розхитаний, насамперед, путінським режимом?
Поки що є лише загальні обриси політики Трампа щодо України. Йому в жодному разі не вигідна остаточна поразка України, проте, як видно з численних його більш або менш відвертих висловлювань, про перемогу України над рф більше не йдеться.
На відміну від підходу Байдена до цієї війни як загарбницької війни з боку рф з метою зруйнувати світовий порядок, заснований на спільних цінностях та спільній протидії «вісі Зла» Росія – Іран-Північна Корея (деякі політики з кола Байдена включають до «вісі Зла» також Китай; на думку інших політиків та, здається, самого Байдена, Китай дещо коливається між цією віссю та проведенням самостійної політики, що зумовлено набагато глибшою залученістю його економіки у США та Європу), підхід Трампа до російсько-української війни базується на його загальному баченні світових процесів як сукупності окремо укладених угод. Така його картина світу визначає його бачення способу зупинення цієї війни як угоди між ним, пу та президентом України Зеленським, у якій «всі сторони» приводяться (різними способами) до компромісної згоди, у якій кожен отримує лише частину того, чого прагнув.
Призначений Трампом спецпредставник з питань України та росії Кіт Келог заявив, що прагне закінчити війну «протягом перших 100 днів» після офіційного вступу Трампа на президентську посаду, проте не вдавався до деталей.
Згідно багатьох джерел у США та Україні, обриси можливого плану пропонують замороження бойових дій на лінії зіткнення; мораторій на вступ України до НАТО «до 20 років» та навзамін вигідна угода щодо озброєння української армії та створення демілітаризованої зони, яку б охороняли миротворці з Європи.
Це означає: окуповані території України залишаються під окупацією на невизначений термін, що перетворить їх на величезну «чорну діру» російського чорного ринку (подібно до інших окупованих нею територій), яка затягуватиме, як справжня чорна діра, всіх охочих поживитися корумпованими методами, зі всього світу. Російський диктатор не понесе жодного покарання за розв’язання агресивної війни у центрі Європи (а також за створення дикої репресивної диктатури у власній державі, що винищила і продовжує винищувати кілька поколінь росіян та позбавляє цю країну будь-якої розумної перспективи, що загрожує знову ж таки Європі новими негараздами).
Та чи погодиться російський диктатор на пропозицію Трампа, що передбачає введення іноземного контингенту (з країн НАТО!) в Україну з місією підтримання режиму припинення вогню, ще теж велике питання.
Трамп ще не заступив на посаду, але вже встиг збурити світ. Чого він досягне і не досягне за таких прагнень, у значній мірі залежатиме від нечисленних притомних республіканців в обох палатах Конгресу – за такої малої їх більшості вистачить декількох голосів «проти» (або хтось не проголосує), щоб найрадикальніші ідеї Трампа не втілилися у життя.
Однак вже очевидно: крізь туман невизначеності, який ще не розсіявся, вже бовваніє епоха великих потрясінь, у яких Трамп і путін віддзеркалюватимуть один одного у кривих дзеркалах. За найкращого розвитку подій, – якщо війну рф проти України вдасться заморозити, а сама держава збережеться, – Україна, вкорочена на 20% своєї законної території, виснажена війною, може стати човном, який хвилі штормового океану розбурханої світової політики кидатимуть від одного полюсу світової сили до іншого.