Очікувана телефонна розмова президентів Сполучених Штатів і Росії – очевидно, перша з моменту інаугурації Дональда Трампа – хоча й шокувала українців та європейців, але залишила більше запитань, ніж дала відповідей на питання про те, як буде вирішуватися проблема закінчення війни Росії проти України за нового американського президента.
Із впевненістю можна говорити тільки про кілька важливих аспектів.
Очевидно, що Дональд Трамп, вірний своїм обіцянкам зупинити загибель людей, намагався переконати Путіна припинити вогонь. Але у відповідь отримав від російського колеги категоричну відмову – Путін знову повторив, що бажає «сталого миру» і ліквідації першопричин конфлікту. Але про умови такого сталого миру, як і про те, що насправді – а не у фантазіях російського президента – стало першопричиною конфлікту – ще потрібно домовлятися.
Проблема Дональда Трампа у тому, що для Путіна першопричиною конфлікту є зовсім не протест російського президента щодо ймовірного приєднання України до НАТО, а сам факт існування України та інших колишніх радянських республік як незалежних держав та втручання Заходу у російські спроби покласти край цій незалежності і суверенітету. А це – точно не та «першопричина», яку Дональд Трамп міг би зліквідувати, навіть якщо й забажав би. Тому що якщо теоретично уявити собі президента Сполучених Штатів, який погодився б із такими забаганками Москви, з цим точно не погодилися б європейці, безпеці яких таке рішення проблеми явно загрожуватиме. Ну і з цим точно не погодяться українці, яким є що втрачати – державу, майбутнє, життя.
Тому єдине, що залишилося президентам Сполучених Штатів та Росії – це домовитися про початок перемовин. Дональд Трамп вже оголосив про формування власної команди переговірників, Путін її тільки формує. І стає зрозумілим, що для нього сьогодні пріоритетом є зовсім не завершення війни, а сам переговірний процес і особисті контакти із Трампом, які дозволяють продемонструвати провал політичної ізоляції путінського режиму на Заході і очевидну дипломатичну перемогу Кремля. Але це – історія про процес, а не про результат. До того ж, якщо вже повернутися до результату, після оголошення про майбутні перемовини стало очевидним, що домовленості Москви і Вашингтона – якщо взагалі відбудуться якісь домовленості – не будуть автоматично прийняті іншими. І у Києві, і у європейських столицях стверджують, що про майбутнє України неможливо домовлятися без самої України і європейців. І готовність європейців діяти самостійно в разі, якщо позиція США набуде рис капітуляції, посилюється із кожним днем.
А головне – ми так і не маємо відповіді на питання, що все ж таки збирається робити президент Трамп, якщо переконається у стійкому небажанні президента Путіна закінчувати війну. Адже після того, як російський президент відмовився від перемирʼя, Дональд Трамп не зробив ну буквально нічого: не було погроз, не було дій, була проявлена лише готовність домовлятися. Ну а якщо виявиться, що домовлятися немає про що, якими є інструменти тиску, до яких може – і бажатиме – вдатися президент Сполучених Штатів? І мова йде не про войовничі заяви представників нової адміністрації, від яких вони можуть відмовитися буквально за кілька годин, як це нещодавно відбулося із заявою Віцепрезидента Джей Ді Венса щодо можливої присутності американських військових в Україні. Мова йде саме про бачення президента США.
До того часу, поки таке бачення не стане зрозумілим, будь-які російсько-американські консультації й перемовини будуть виключно димовою завісою, яка приховуватиме нерозуміння, як насправді – без обіцянок, гасел і надмірних лестощів на адресу Трампа, а насправді – виконати обіцянку американського президента, зупинити війну і врятувати Україну.
Автор: Віталій Портников