Європа сьогодні – це континент, що намагається навчитися жити без ілюзій. Та й весь світ сьогодні реально знаходиться на перехресті великих змін – і ці трансформації стосуються не лише економіки чи соціальної структури, а й глобальної безпеки. Стратегічні пріоритети зміщуються, давні альянси втрачають стійкість, а довіра до міжнародних інституцій стрімко знижується. У цій турбулентній реальності виникає логічне, хоч і нетривіальне питання: чи можлива нова архітектура європейської безпеки поза рамками НАТО?
Сьогодні, після десятиліть стабільності, що базувалася на американському «ядерному щиті» та глобальній відповідальності США, Європа опинилася перед тривожною перспективою – особливо з огляду на ізоляціоністські заяви 47-го президента США Дональда Трампа. Тож, хто тепер гарантуватиме мир на Старому континенті?
Європейські лідери поступово переглядають свою роль у цьому питанні. Зокрема, Німеччина нарощує оборонний бюджет, Велика Британія посилює військову співпрацю з союзниками, а Франція дедалі активніше говорить про стратегічний суверенітет. Але найнеочікуванішим – і потенційно найпотужнішим форматом може стати геополітичний трикутник “Україна-Велика Британія-Франція”.
І це – не утопія. Такий альянс має підстави виникнути внаслідок нинішніх викликів, якщо Велика Британія та Франція візьмуть на себе новий рівень відповідальності за безпеку Європи. Його потенціал очевидний: Україна має унікальний досвід сучасної війни, Велика Британія – ядерний арсенал, дипломатичну гнучкість і глобальні зв’язки, а Франція – незалежні сили стримування від НАТО та вагу в межах ЄС і ООН. Разом це – не просто символ, а реальна платформа для формування нової безпекової рівноваги на континенті.
Німеччина була свідомо “проігнорована” нами у цій конфігурації з цілого ряду причин. Давайте розпочнемо з переваг включення Німеччини до такого союзу:
- Додаткова вага в ЄС (потенційний лідер європейської стратегічної автономії).
- Економічна потужність як джерело довгострокового забезпечення безпеки.
- Активна участь у проектах з військово-промислової кооперації (особливо з Францією).
Проте є й сильні «але», які ускладнюють цей сценарій:
Геополітична обережність. Німеччина традиційно діє обережно в безпековій сфері. Її історичний контекст і політична культура зумовлюють схильність до багатосторонності (НАТО, ЄС, ООН), а не до нових «ексклюзивних» блоків.
Внутрішні розбіжності в елітах. У Берліні існує певна стриманість до Франції в питаннях стратегічної автономії, і водночас неоднозначне ставлення до Великобританії після Brexit. Тож, трикутник із Лондоном та Парижем без Берліна може виявитися простішим у політичному сенсі.
Слабка військова культура. Попри збільшення бюджету, Бундесвер все ще перебуває у процесі трансформації й має проблеми з ефективністю. Включення Німеччини може послабити оперативну частину альянсу, принаймні в короткостроковій перспективі.
Тож, Німеччина, безперечно, має потенціал для участі в новій системі європейської безпеки і може стати стратегічним партнером геополітичного трикутника “Україна-Велика Британія-Франція”.
Нова потреба – нова геополітична геометрія
Як відомо, після початку повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році світова безпекова архітектура зазнала серйозних випробувань. Традиційні інституції, такі як ООН, ОБСЄ та навіть НАТО, виявилися не здатними оперативно реагувати на нові виклики. Це спричинило зростання довіри до регіональних альянсів, які можуть швидше адаптуватися до змін.
Одним із таких нових форматів є альянс AUKUS, створений у 2021 році між Австралією, Великою Британією та США. Метою угоди є посилення оборонного потенціалу в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема через передачу Австралії технологій для будівництва атомних підводних човнів. Однак у 2025 році реалізація цього проекту стикається з серйозними викликами. Зокрема, введення США тарифів на імпорт сталі та алюмінію, що становлять 35% від загального обсягу імпорту з таких союзників, як Велика Британія та Канада, може затримати виробництво субмарин. Крім того, виникають побоювання щодо стратегічної цінності передачі субмарин Австралії, оскільки це може зменшити стримувальний потенціал США проти Китаю.
Іншим прикладом є Бухарестська дев’ятка (B9), формат співпраці дев’яти країн Центральної та Східної Європи, створений у 2015 році у відповідь на агресивні дії Росії. У червні 2024 року лідери B9 зустрілися в Ризі для обговорення підготовки до саміту НАТО та посилення підтримки України.
Люблінський трикутник, заснований у 2020 році Україною, Польщею та Литвою, також демонструє ефективність регіональної співпраці. У січні 2024 року лідери трьох країн зустрілися в Києві для обговорення посилення присутності НАТО на східному фланзі.
Ці приклади свідчать про ефективність гнучких регіональних альянсів у забезпеченні безпеки. У цьому контексті виникає ідея створення нового геополітичного трикутника “Україна-Велика Британія-Франція”. Такий союз міг би об’єднати бойовий досвід України, стратегічну рішучість Великої Британії та ядерний потенціал Франції. Це дозволило б створити нову архітектуру європейської безпеки, здатну ефективно реагувати на сучасні виклики.
Україна-Британія: перевірені союзники
У часи, коли глобальні безпекові структури зазнають серйозних випробувань, Велика Британія постає як один з найнадійніших партнерів України. З початку повномасштабної агресії Росії у 2022 році, Лондон демонструє послідовну та рішучу підтримку Києва, як на полі бою, так і на дипломатичному фронті.
Велика Британія стала однією з перших країн, що надала Україні сучасне озброєння. Серед переданого – протитанкові комплекси NLAW, які відіграли ключову роль у стримуванні російських танкових колон на початкових етапах війни. У 2024 році Британія передала Україні крилаті ракети Storm Shadow, здатні вражати цілі на відстані понад 250 км, що значно посилило можливості ЗСУ у глибокому тилу ворога.
Крім того, у квітні 2025 року Велика Британія надала Україні другий транш військової позики у розмірі £752 мільйони ($990 мільйонів), що є частиною загального пакету допомоги на £2,26 мільярда. Ці кошти призначені для закупівлі систем ППО, артилерії та обслуговування обладнання.
Окрім постачання озброєння, Велика Британія активно залучена до підготовки українських військових. З 2022 року в рамках операції Interflex на британській території пройшли навчання понад 30 тисяч українських військовослужбовців. Програма включає підготовку в галузі піхотної тактики, інженерної справи, медицини та логістики.
На політичному рівні Велика Британія демонструє непохитну підтримку України. Так, до прикладу, у січні 2024 року прем’єр-міністр Ріші Сунак підписав з президентом Володимиром Зеленським нову Угоду про безпекову співпрацю, яка передбачає надання £2,5 мільярда військової допомоги, включаючи довготривалі ракети, артилерійські боєприпаси, системи ППО та морську безпеку.
Крім того, у 2025 році Велика Британія планує надати Україні загалом £4,5 мільярда допомоги, що підкреслює довгострокову відданість Лондона підтримці Києва.
Загалом можемо констатувати, що партнерство між Україною та Великою Британією є прикладом ефективної двосторонньої співпраці у сфері безпеки. Лондон не лише надає суттєву військову та фінансову допомогу, але й активно залучений до стратегічного планування та підготовки українських військових. У контексті формування нового геополітичного трикутника «Україна – Велика Британія – Франція», британський компонент виступає як перевірений та надійний союзник, готовий до глибшої інтеграції та спільного реагування на сучасні виклики безпеки.
Україна-Франція: еволюція від стриманості до підтримки
Французька політика щодо України ніколи не була простою або однозначною. На відміну від Великобританії, яка з перших днів повномасштабної агресії Росії зайняла чітку й активну позицію, Франція довгий час залишалася у полутіні дипломатичних реверансів та стратегічної обережності. Але за три роки війни Париж пройшов власний шлях трансформації – від виваженої стриманості до реальної військової та політичної підтримки. Цей поворотний момент може зробити Францію ключовим гравцем у потенційному новому геополітичному трикутнику.
Франція зробила свій перший значний військовий жест у 2022 році, передавши Україні самохідні артилерійські установки CAESAR. Ці гармати, високоточні та мобільні, стали важливим елементом артилерійської переваги ЗСУ на кількох напрямках. Пізніше Франція надала ракети SCALP – свій аналог британських Storm Shadow, здатний вражати цілі на дальності понад 250 км.
Водночас у 2024-2025 роках активізувалося і французьке постачання протиповітряних систем. Україна отримала модернізовані ППО, зокрема комплекси SAMP/T (у кооперації з Італією), а також системи ближнього радіусу дії. У квітні 2025 року Франція підтвердила плани збільшити постачання боєприпасів і зброї в рамках спільного європейського фонду, орієнтованого на підтримку України.
Президент П’ятої республіки, чий стиль часто коливається між стратегічною глибиною і непередбачуваною риторикою, зробив низку гучних заяв, що змусили багатьох переглянути сприйняття Франції як «обережного» гравця.
Але в лютому 2024 року він вперше публічно не виключив можливості введення іноземних військ на територію України «якщо цього вимагатиме ситуація». У квітні 2025 року він знову повторив цю позицію, зазначивши, що Захід «не може дозволити Росії перемогти», і що «всі опції мають залишатися на столі».
Ці заяви стали певним зрушенням у сприйнятті ролі Франції – не лише як європейської демократії з потужною армією, але і як ядерної держави, готової брати участь у зміні балансу сил у регіоні.
Стратегічна автономія Європи і місце України
Ідея «стратегічної автономії» – давній улюблений концепт президента Макрона. Вона полягає у тому, щоб Європа мала здатність захищати себе без опори на США. У минулому це сприймалося як дипломатичний меседж Брюсселю. Але війна в Україні додала цій ідеї конкретики, бо саме війна показала, що навіть об’єднана Європа поки що не готова до оборони без американської допомоги.
У цьому контексті Україна перетворюється не на бенефіціара європейської безпеки, а на її співтворця. Київ – це вже не «східний фронт», а центр спільної боротьби за свободу. І Франція, схоже, дедалі частіше визнає цей факт. Інакше як пояснити регулярні візити французьких міністрів до Києва, угоди з оборонними концернами, та залучення французького бізнесу до відновлення української інфраструктури?
Франція й Велика Британія – дві давні імперії, які століттями змагалися за вплив у Європі й світі. Від Столітньої війни до колоніальних перегонів XIX століття – їхнє суперництво було частиною самої тканини європейської історії. Але XXI століття, а особливо війна в Україні, накреслили нові контури. Сьогодні Париж і Лондон все більше усвідомлюють, що спільні виклики – від загроз з боку Росії до невизначеного майбутнього трансатлантичних відносин вимагають від них нових форматів співпраці.
Вихід Великобританії з Європейського Союзу у 2020 році створив помітний розрив у політичному ландшафті Європи. З одного боку, Лондон позбувся обмежень брюссельської бюрократії. З іншого – втратив механізми безпосереднього впливу на європейську політику. Саме тому Британія почала шукати нові шляхи для зміцнення свого статусу на континенті – і безпекові ініціативи стали ключем.
Так, у 2022 році була створена Європейська політична спільнота (EPC) – платформа, яку ініціював Макрон, а Британія підтримала. Це стало символом того, що навіть поза ЄС Лондон і Париж здатні формувати спільні безпекові та геополітичні орієнтири.
Франція і Велика Британія – дві єдині ядерні держави Європи. Обидві мають авіаносці, стратегічні сили, високотехнологічні армії. І попри історичне суперництво, обидві країни давно визнають: їхнє виживання у світі, що змінюється, вимагає партнерства.
Ще у 2010 році Франція й Велика Британія підписали Ланкастерську угоду про стратегічну оборонну співпрацю. Вона передбачала спільні військові навчання, розвиток оборонних технологій і навіть створення об’єднаних експедиційних сил. З початком повномасштабної війни в Україні ця співпраця тільки посилилася. У 2024 році обидві країни погодилися на координацію зусиль щодо постачання Україні далекобійної зброї, а також активізували спільні проекти в межах європейської оборонної промисловості.
Окремо варто згадати роботу британської BAE Systems і французької Thales, які разом з німецькими партнерами беруть участь у розробці нових поколінь систем ППО та ударних платформ. Це вже не просто бізнес – це створення спільного безпекового середовища.
Потреба в стратегічному партнерстві без Вашингтона?
Попри те, що США досі залишаються найпотужнішим союзником Заходу, нова американська політична хвиля змушує Європу замислитися над власною безпековою автономією. І тут Франція й Британія – природні лідери.
Обидві країни мають ресурси, досвід, оборонну індустрію і геополітичну волю діяти. Їхній спільний вектор – це можливий фундамент для формування нових союзів. Зокрема, для посилення ролі таких країн, як Україна, яка вже довела свою здатність чинити опір агресії й вимагає не милості, а партнерства.
І хоча між Парижем і Лондоном досі є нюанси – наприклад, різне бачення ролі ЄС або нюанси міграційної політики – фронт спільних загроз усе більше переважує історичні розбіжності. Україна може стати тим “спільним знаменником”, що трансформує взаємодію Франції та Британії в стратегічний альянс майбутнього.
Політичне повернення Дональда Трампа на глобальну арену – це не просто американська внутрішня інтрига. Для Європи це фактор стратегічної невизначеності, який може змінити і вже змінює правила гри у сфері безпеки. Адже Дональд Трамп – не типовий республіканець – його погляди на НАТО, трансатлантичну єдність і роль США у світі радше нагадують доктрину холодного розрахунку, ніж ціннісне партнерство.
Ще у лютому 2024 року Дональд Трамп сколихнув міжнародну спільноту, заявивши: «Якщо країни НАТО не платять, я не захищатиму їх. У кращому випадку – побажаю їм удачі».
Ці слова, хоч і політично мотивовані, мали реальний резонанс у столицях Європи. Бо це була не перша заява в такому дусі. Ще під час свого президентства у 2017-2021 роках президент Трамп неодноразово підважував значення НАТО та критикував «бездумне витрачання ресурсів на чужі війни».
Сьогодні, коли він знову претендує на Білий дім, його риторика стала ще прямолінійнішою. А враховуючи зростання підтримки серед консервативного електорату в США, Європа має готуватися до найгіршого сценарію: ізоляціонізм Америки може стати офіційною політикою вже у 2025 році.
Слова Трампа не залишилися лише у заголовках медіа – вони стали каталізатором для переосмислення оборонної політики в багатьох країнах. Зокрема, Німеччина, яка тривалий час уникала військових тем, уже оголосила про збільшення оборонного бюджету до понад 2% ВВП, створення нових бригад та відновлення виробництва важкої техніки.
Макрон заявив, що «Європа повинна бути здатною захищати себе самостійно». А у Великій Британії вже йде дискусія про повернення обов’язкової військової служби та посилення оборонної автономії в пост-НАТО форматах.
В умовах, коли головна гарантія безпеки Європи – США – може вийти з гри або суттєво скоротити свою участь, Європа має шукати внутрішні механізми захисту. У цьому контексті новий геополітичний трикутник України, Великої Британії та Франції постає не як альтернатива НАТО, а як його європейська страхова платформа.
Франція – єдина країна ЄС з ядерною зброєю. Велика Британія – військова держава з глобальними амбіціями та історією проектування сили. Україна – найбільший сучасний бойовий досвід у Європі, моральний авторитет і армія, що стримує “другу армію світу”.
Разом ці три країни можуть не лише взаємодоповнювати одна одну, а й задавати тон новій архітектурі європейської безпеки. І у часи, коли Вашингтон може більше не бути тим, хто “завжди прийде на допомогу”, – потрібні ті, хто завжди залишиться.
Проблеми й виклики
Ідея геополітичного трикутника між Україною, Великою Британією та Францією виглядає перспективною, але за її обґрунтуванням криються не лише можливості, а й ціла низка дуже серйозних викликів. Створення такого альянсу, попри його стратегічну доцільність, стикається з цілою низкою перепон, які можуть значно ускладнити його формалізацію.
Найбільша перешкода для цього союзу – відсутність єдиної політичної волі серед ключових учасників. Велика Британія, яка вийшла з Європейського Союзу, тепер намагається ствердити свою роль на глобальній арені, однак її політичний курс, як показує досвід Brexit, часто буває непередбачуваним. Крім того, Лондон ще не визначився з остаточною моделлю своїх відносин з ЄС, що створює додаткову складність у формуванні чіткої позиції стосовно співпраці з Україною.
Франція, зі свого боку, вже кілька років формує стратегію “стратегічної автономії ЄС”. І хоча це теоретично могло б підсилити її роль у будь-якому європейському альянсі, реальні інтереси Парижа часто можуть відрізнятися від інтересів Британії. Франція також не є однорідною політичною силою: відносини між президентом Макроном та іншими політичними силами в країні варіюються, а внутрішні розбіжності у трактуванні зовнішньої політики можуть перешкодити належній підтримці цього союзу.
Невід’ємною частиною будь-якої стратегії співпраці між Великою Британією і Францією є давнє історичне суперництво між цими двома державами. Хоча зараз вони спільно працюють над багатьма глобальними питаннями, включаючи боротьбу з тероризмом та підтримку оборонної безпеки в Європі, старі суперечності можуть постати на передній план, коли йдеться про поділ відповідальності в нових альянсах. Це суперництво може перетворитися на серйозну перешкоду, якщо кожна сторона буде прагнути домінувати над іншою в майбутніх геополітичних справах.
Ще одним критичним аспектом є питання ресурсів. Україна, незважаючи на свою значну військову потужність та бойовий досвід, все ще знаходиться в стані війни і стикається з величезними економічними та соціальними труднощами. Тому, навіть якщо політична воля керівництва держави досягти цієї мети є, на практиці Україна може мати обмежену здатність брати активну участь у таких амбіційних альянсах через внутрішні виклики. Потреби на внутрішній фронт – від відновлення інфраструктури до забезпечення сталого розвитку економіки можуть забрати більшу частину ресурсів.
Важливою проблемою є відсутність формалізації цього альянсу. У той час як інші регіональні альянси, такі як Бухарестська дев’ятка чи Люблінський трикутник, здебільшого залишаються деклараціями, а не реальними угодами, є серйозні сумніви в тому, чи зможе трикутник “Україна-Велика Британія-Франція” перерости в справжній міжурядовий союз з конкретними юридичними зобов’язаннями. Без такого юридичного оформлення це буде лише політичний жест, що не зможе стати основою для стабільної європейської безпеки.
Це найважливіший і найскладніший виклик. Здається, що у цьому трикутнику існує дефіцит довіри, і не лише між Україною та її західними партнерами. У Великій Британії та Франції також виникають сумніви з приводу потенційної активності України як партнера в такій ініціативі. Протягом останніх років зростання популістських рухів у Європі призводить до того, що питання внутрішньої політики та зовнішньої підтримки змінюються залежно від виборчих циклів. Тому зміни в уряді або політичному курсі цих держав можуть серйозно ускладнити й реалізацію спільних стратегій.
Чи сьогодні настав час на нові сміливі союзи?
У якості певних висновків можемо констатувати, що триваючі глобальні та регіональні зміни ставлять Європу перед необхідністю перегляду своєї архітектури безпеки. Багато з традиційних моделей взаємодії виявились недостатньо ефективними для сучасних загроз. В умовах стратегічної невизначеності та потенційного відходу США від активної участі в європейських справах, виникає потреба в нових альянсах, які зможуть забезпечити стабільність і безпеку на континенті.
Ідея створення альянсу “Україна-Велика Британія-Франція” стає актуальною у цьому контексті. Цей союз має великий потенціал завдяки унікальним сильним сторонам кожної з країн: Україна володіє бойовим досвідом і військовими можливостями, Великобританія має глобальні амбіції та потужні військові ресурси, а Франція може виступати як ключовий європейський партнер, здатний здійснювати стратегічну автономію.
Зрештою, навіть якщо цей трикутник не зможе повністю замінити НАТО, він може стати важливим елементом нової системи безпеки в Європі. Ключовою перевагою цієї ініціативи є те, що вона дозволяє Україні стати не просто прохачем допомоги, а активним стратегічним партнером, який визначає своє місце в європейському та глобальному контексті.
Втім, для реалізації цієї ідеї необхідно подолати низку викликів. Це й політичні суперечності між країнами, і відсутність формалізації союзу, й обмеження ресурсів України. Однак у разі успішної реалізації трикутник може стати важливим кроком до формування нової безпекової реальності для Європи. Враховуючи всі обставини, союз “Україна-Велика Британія-Франція” може стати базовим елементом стратегії, яка сприятиме зміцненню європейської безпеки навіть у випадку відходу США з активної ролі.
Сьогодні, коли глобальні структури безпеки не здатні ефективно реагувати на швидко змінювані умови, Європа просто зобов’язана вийти за межі традиційних моделей і шукати нові форми співпраці. Це вимагає сміливих кроків і готовності до гнучких, але ефективних стратегій. Україна, Велика Британія та Франція спільно мають потенціал стати новими стовпами європейської безпеки, що гарантуватимуть мир і стабільність на континенті.
Про автора:
