Українські військові вкотре поділились підрахунками: втрати рф у живій силі перевищили 980 000 осіб. Темпи, з якими владімір путін перемелює власну армію, підказують, що вже в першій третині літа світ почує психологічно шокуюче число – один мільйон убитих, поранених і зниклих безвісти російських загарбників. За кожним із них — родини, які все більше усвідомлюють, що їх дитину, чоловіка чи батька принесли в жертву фантомам «СССР 2.0» та патологічному страхові Кремля втратити владу. Цей шок ще тільки готується до своєї кульмінації, але його наслідки вже неможливо сховати під товстим шаром пропаганди і медіакампаній, якими дуже спритно жонглюють російські спецслужби на територіях західних країн. І, що дуже важливо, цей шок – не єдиний і не найбільший для самого російського люду.
Коли новинна стрічка щодня сипле зведеннями про дрони, санкції й дипломатичні ультиматуми, рука сама тягнеться до найпростішого пояснення. Трамп – «друг Путіна», ЄС – «слабаки», Україна – «на межі краху». Ці популярні кліше зручні, бо знімають із нас відповідальність зануритись у значно складніші механізми, якими начинена геополітика сьогодні. Та щойно копнеш глибше, лінійна картинка примушує ставити все більше запитань, а зіграність Америки й Європи у ключових питаннях більше схожа на дії «доброго й злого поліцейського»: Вашингтон залишає двері переговорів привідкритими, тоді як Брюссель і окремі столиці крутять санкційний гайковий ключ із дедалі більшою силою. У підсумку путін із найближчим колом опиняються в розтяжці, яку, при нав’язаній скаженій динаміці подій, практично неможливо подолати.
Власне військове становище росії вказує, що майбутня літня кампанія, на яку путін стільки покладає надій і вливає ресурсів, може стати останньою спробою вирвати бодай символічну перемогу. Американські та європейські аналітики, на яких посилається The Washington Post, прогнозують: 2026 року кремль уже не матиме ані достатньої кількості солдатів, ані техніки, щоби проламати українську оборону. Тому влітку 2025-го Москва кидатиме в бій усе, що лишилося, – і втрати, враховуючи емпіричний досвід, сягнуть рекордних показників.
За період із червня 2024-го до травня 2025-го Росія захопила лише 0,6 % додаткової території України, але заплатила за це близько 1500 убитими й пораненими на день (sic!), підрахували у військовій розвідці США. Загалом із лютого 2022-го російська армія втратила понад 10 000 одиниць бронетехніки, майже 250 літаків і вертольотів та з десяток кораблів. Тобто російські генерали ведуть наступ, який не має економічної логіки: здобуті метри коштують мільйони доларів і тисячі життів, повернення яких не передбачено.
Навіть якщо на Уралі й далі клепатимуть 200 нових танків на рік, залежність від «розконсервації» радянських T-62 та T-72 неминуче приведе до виснаження. Експерти оцінюють, що 13-тисячний мобілізаційний парк старих машин спалять уже за кілька місяців. Втім, розуміючи рівень корупції у російській воєнній промисловості, 13 тисяч ніколи і не було – законсервовану техніку розбирали на запчастини, а надалі їх же через підставні фірми продавали своїм підприємствам у вигляді нових запчастин для ремонту, або за кордон третім країнам. У будь-якому разі піхота без захищеної техніки перетворюється на рухливі мішені для українських FPV-дронів – саме тому фронт дедалі частіше застигає на місці.
З фінансово-економічного боку кремль сам підрізає собі крила. Бюджет-2025 передбачає масштабний секвестр: урізання програм промислового розвитку, авіапрому, високотехнологічних секторів. Нафти й газу продають дедалі менше, відтак пріоритет один – військові витрати. Цивільна ж економіка вимушено переходить у режим голодного пайка.
Найбільший російський перевізник нафти та СПГ «Совкомфлот» залишив акціонерів без копійки дивідендів, спрямовуючи прибуток до бюджету. Сигнал промовистий: приватний інвестор у РФ – останній у черзі, коли державі бракує грошей латати дірки. Це підточує довіру до будь-яких російських активів і позбавляє економіку навіть крихт зовнішнього капіталу. Небезпека полягає у тому, що путін втримує владу при допомозі лояльних еліт, які взамін отримують блага – найчастіше це заможність.
Фінансування російського літакобудування обрізають на 22 % уже цього року. Для галузі, яка й без того задихається без імпортних комплектуючих, це крок до технологічної деградації. Обіцяна «імпортозаміна» Airbus і Boeing перетворюється на макет із фанери, а російські авіакомпанії готуються списувати борти швидше, ніж їх ремонтують.
Поки Росія «шиє» бюджет білими нитками, США готують законопроєкт, що перетворить її на торговельного вигнанця, а G7 озвучує можливість знизити «цінову стелю» нафти до 50 $/барель і погрожує вторинними санкціями партнерам Кремля. Енергетичний зашморг затягується саме тоді, коли запас міцності РФ тане.
У Брюсселі дозріває юридична база, що встановлює нульову квоту на російський газ із 2027-го, даючи компаніям підстави ламати контракти без штрафів. Паралельно Німеччина й Єврокомісія хочуть законсервувати «Північний потік-1/2» назавжди, аби зняти з порядку денного навіть гіпотетичний шантаж російською трубою. Це – реверс епохи, коли Ґазпром диктував ціни континенту.
Навіть внутрішні «троянські коні» кремля в ЄС отримують попередження. Рада Євросоюзу знову ставить на порядок денний питання позбавлення Угорщини права голосу. Будапешт багато років блокує санкції й допомогу Києву, але тепер ризикує втратити інструмент шантажу. Таким чином, москві все важче використовувати «ручних» звірят-захисників у західних інституціях.
Свого часу адміністрація Байдена послідовно дотримувалася статегічним підходом душити економіку росії й зберігати обороноздатність України, аби зрештою дочекатися деградації та внутрішнього вибуху в кремлі. Дональд Трамп натомість керується страхом Третьої світової війни, схиляючи путіна до коротких (або хоча б якихось) пауз, що дозволила б йому оформити дипломатичну перемогу. Така м’яка стратегія не має жодного успіху, тож супроводжується жорсткими заявами Конґресу й Сенату.
Зіграність дій і єдність лінії поведінки вказують на наявність складнішої комбінації. Після двогодинної телефонної розмови Трампа з путіним Білий дім заговорив про «нові торговельні можливості з Росією», а не про санкції. Утім, уже за кілька днів сенатори Грем і Блюменталь внесли законопроєкт, який загрожує Москві найжорсткішими обмеженнями в історії, якщо вона зірве переговори. Тобто навіть коли виконавча влада США грає у поступливість, законодавча гілка, керована відомими друзями й соратниками самого Трампа, лишається невблаганною і рішучою.
Російська держава нині, хоч і досі бризкає псевдопатріотичними закликами та утримуванням бойового духу, повільно і незворотньо кристалізує вибухівку з демографічних втрат, бюджетних дір та технологічного застою. США й ЄС бачать це краще, ніж будь-хто, очікуючи, доки метастази санкцій і фронтових поразок з’їдять агресора зсередини.
Путін, форсуючи літній наступ, пришвидшить власну катастрофу. Десятки бригад рф кинуть у чергову «м’ясорубку», а сотні відомих світових медіа вперше напишуть про «мільйон росіян, що зникли заради параної одного диктатора». Для України це шанс показати, що планомірний опір перемагає імперський азарт. Простих рішень не буде, але проста істина залишається: колективна витримка, холодний розрахунок і скоординовані дії руйнують навіть найбрутальніші режими.
На наших очах Колос на глиняних ногах вкривається тріщинами і похитується. Чи впаде він цього літа, вирішить рівняння з трьох змінних: української стійкості, західної єдності й російської самодеструкції. І кожен із нас, хто відганяє спокусу «простих відповідей», стає частиною цієї складної, але багатообіцяльної картини.
Про автора:
