Після падіння Української державності 1917-1921 років емігранти у США та Канаді створили мережу організацій, які збирали кошти для підтримки боротьби за незалежність, допомоги пораненим і родинам репресованих в Україні. Організації розгортали широкі кампанії збору пожертв, що охоплювали тисячі учасників. Ці структури фінансували численні визвольні рухи та підтримували українців після війни. Сьогодні вже четверте покоління діаспори продовжує цю традицію солідарності – допомагаючи ЗСУ, пораненим та переселенцям.
Про це повідомляє “UkrainianPeople.us”.
Після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 років українці в еміграції почали активно самоорганізовуватися – як у політичній площині, так і для збору коштів на підтримку земляків, які залишилися вдома в Україні. Значний пласт документів, що розкривають суспільне життя українців у США та Канаді, зберігається в Центральному державному архіві зарубіжної україніки.
Активізація громадських організацій українців у Північній Америці припала на кінець 1920-х – початок 1930-х років, коли до цих країн почали емігрувати колишні учасники української революції, політичні діячі та військові. У цей час з’явилися нові організації, що діяли в національному дусі: Організація державного відродження України (ОДВУ) у США та Українське національне об’єднання Канади (УНО).
Одним із ключових напрямів їхньої роботи був збір коштів для підтримки визвольної боротьби, допомоги інвалідам-воїнам революції та згодом – репресованим і політв’язням радянського режиму. Водночас українці за кордоном переживали складні часи: період Великої депресії приніс безробіття та зубожіння. Та, попри труднощі, вони жертвували “тяжко запрацьований український гріш”, аби підтримати Батьківщину.
У зверненні ОДВУ за 1934 рік наголошувалося: “Справа грошевої допомоги визвольній акції Українського Народу є першим і найважливішим завданням, ба обов’язком – української еміграції в Америці…”. Організація підтримувала зв’язок з ОУН і спрямовувала зібрані пожертви на продовження визвольної боротьби. Через складну економічну ситуацію ОДВУ у 1934 році запровадила нову систему збору коштів – “Бойовий Фонд О.У.Н.”, який діяв у США і Канаді.
Одним з інструментів збору стала “збіркова пушка” – невелика портативна скринька, яка давала можливість збирати дрібні внески. У 1934 році виготовили 3 тис. таких пушок і планували розширення. Збір відбувався тричі на рік, а всі надходження звіряли, звітували у пресі та спрямовували на спеціальний банківський рахунок, після чого передавали “до краю”.
Фінансова підтримка визвольних змагань залишалася одним із головних напрямів ОДВУ і в наступні роки. На з’їзді 1949 року організація заявила про свій намір “піддержувати морально і матеріяльно визвольну боротьбу українського народу… за Самостійну й Соборну Українську Державу”.
Українське національне об’єднання Канади діяло з подібною метою. Воно збирало кошти на Визвольний фонд, допомогу інвалідам, репресованим, а також на підтримку Карпатської України у 1938–1939 роках. Акція “Поміч Карпатській Україні” передбачала створення комітетів збору коштів, а газета “Новий Шлях” публікувала докладні звіти: з іменами жертводавців та сумами внесків – від десятків доларів до кількох центів. Сукупні внески громади могли сягати сотень доларів.
Частина коштів надходила безпосередньо уряду Карпатської України, про що свідчать архівні документи. У березні 1939 року УНО Канади закликало українців виконати “обов’язок супроти Карпатської України”, зазначаючи, що уряд новоствореної держави просив українців світу скласти “всенародній національний даток” – 0,5% від річного заробітку. У зверненні підкреслювали: “За нею весь український народ! За нею всі ми, українці в Канаді!”.
Звіти свідчать, що у квітні 1939 року УНО Канади переслало понад 1 500 доларів, зібраних у межах акції підтримки Карпатської України та Одноцентового фонду. Попередньо, у лютому того ж року, організація надіслала ще 2 500 доларів.
Архівні документи демонструють не лише системність і прозорість зборів, а й глибоку мотивацію – бажання підтримати українську державність, попри географічну відстань та економічні труднощі. Після Другої світової війни українці за кордоном допомагали переміщеним особам у DP-таборах, а згодом – родинам політв’язнів та дисидентів.
Як і в минулому, сьогодні українська діаспора в усьому світі продовжує підтримувати країну, демонструючи міцний зв’язок із Батьківщиною та відданість спільним цінностям.
Фото: Локальна Історія, Світлана Листюк.
Автор: Данило Пєвчев