У храмі St. Volodymyr Catholic Church в місті Санта-Клара, штат Каліфорнія, освятили унікальний український іконостас. Витвір із дерева, натхненний орнаментами української вишиванки та символікою князя Володимира, став духовним і культурним знаком присутності України серед української громади Кремнієвої долини. Проєкт реалізовано за духовного проводу отця Романа Бобесюка та владики Венедикта Алексійчука. А сам іконостас став прикладом живої, згуртованої Церкви в діаспорі.
Про це Vilni Media розповіла одна з авторок цього проєкту Ірина Кульчицька. Адже історія створення іконостаса розпочалася саме з її родини. До праці долучилися Микола Зеленяк і їхні доньки, Габріелла та Ізабелла, для яких цей проєкт став не лише творчим досвідом, а й живим уроком віри, традиції та відповідальності перед громадою. Сама Ірина є експерткою з розвитку продуктів і технологій у Кремнієвій долині з понад 20-річним досвідом роботи в США. Консультує провідні технологічні компанії у сфері запуску цифрових продуктів та впровадженням інноваційних бізнес-моделей. Крім того, родина має власний сімейний бізнес.
Історія цього іконостасу – це історія служіння
Важливою частиною всього процесу був духовний супровід. Робота над іконостасом відбувалася з благословення та під постійною опікою настоятеля парафії отця Романа Бобесюка і преосвященного владики Венедикта Алексійчука. Саме завдяки цій співпраці мистецький задум розвивався у гармонії з богословським змістом і церковною традицією.
“Натхненням для художньої мови іконостаса стала українська вишиванка – знак національної пам’яті та духовної спадкоємності. У її орнаментах закарбовані молитви, досвід поколінь, біль втрат і сила любові. Ці глибинні сенси були перенесені в архітектоніку іконостаса – у ритм ліній, пропорції, симетрію та загальну композицію”, говорить Ірина Кульчицька.
За її словами, переклад традиційної вишивки мовою дерев’яної різьби вимагав тривалої й складної праці. Форми неодноразово змінювалися, поглиблювалися, спрощувалися й знову ускладнювалися, допоки не було знайдено баланс між автентичністю та сучасним прочитанням. Особливе місце в композиції посів різьблений тризуб святого рівноапостольного князя Володимира – символ, відтворений за історичними зразками з доби Київської Русі.
“Увесь іконостас виконано з дерева – матеріалу, що вимагає великої точності й терпіння. Робота над кожною деталлю супроводжувалася технічними труднощами, виправленнями, інколи – пошкодженнями елементів. Проєкт був фізично виснажливим і складним у реалізації, але спільна відповідальність і віра в результат дали змогу довести його до завершення”, – додала Ірина Кульчицька.
Окремою частиною цього служіння став друк ікон, який родина також виконала власноруч. Увесь шлях – від першої ідеї до завершеного іконостаса – був пройдений безпосередньо тими ж руками, що вкладали в роботу не лише професійні навички, а й глибоку повагу до святині.
Варто зауважити, що не менш значущим етапом стала інсталяція іконостаса. Вона перетворилася на спільну справу парафіяльної громади. Волонтери працювали до пізньої ночі, допомагаючи встановити конструкцію в храмі напередодні посвячення. Ця праця стала прикладом живої Церкви – єдиної, жертовної та згуртованої.
“Глибока вдячність належить усім, хто підтримав проєкт – молитвою, пожертвами та особистою участю. Саме завдяки спільним зусиллям багатьох людей іконостас став реальністю. Особливі слова подяки адресовані отцю Роману за пастирську мудрість і постійний духовний супровід. Щира вдячність – панові Володимиру Чвилю за фахову інсталяцію та витримку в непростих умовах монтажу. Також дякуємо панові Богданові Ковальчуку за сумлінну роботу та інсталяцію ікон, а панові Михайлові Болзовському, панові Івану та пані Алехандрі Бугам – за самовіддану допомогу, яка тривала до глибокої ночі. Нехай Господь благословить кожного, хто долучився до цієї справи”, – розповіла Ірина Кульчицька.
Кульмінація проєкту
Дев’ятнадцятого жовтня 2025 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії, преосвященний владика Венедикт звершив освячення нового іконостасу та уділив священничі свячення диякону Олегу Затварському.
“Сьогодні цей іконостас є свідченням того, що українська духовна традиція не має кордонів. Там, де є люди, готові берегти свою віру і культуру, вона залишається живою – навіть за тисячі кілометрів від України, здатною об’єднувати минуле, сучасне і майбутні покоління”, – резюмувала Ірина Кульчицька.
Фото: надані Іриною Кульчицькою
Підготувала: Інна Міхно