Цьогоріч минає 160 років від дня народження Кирила Трильовського – українського адвоката, доктора права, громадсько-політичного та культурно-освітнього діяча, одного з засновників політичної партії, депутата Віденського парламенту, посла Галицького сейму, публіциста, журналіста й видавця. Він був засновником товариства «Січ» і ініціатором Січового руху в Галичині. Вплив Кирила Трильовського та створеного ним руху сягнув далеко за межі України: про нього знали в Європі, а в США та Канаді товариства «Січ» набули значного поширення й популярності.
Про це повідомляє Олексій Лях-Породько.
Початки Січового руху в США
Про перші кроки організації Січового руху в США відомо, що “головний уряд У.Н. Союзу вирішує при помочі “Свободи” і Просвітної Комісії організувати в Америці “Січі”, щоби й тут, на американській землі, воскресити між нами славні козацькі полки!”. Шлях розвитку цього руху був складним і супроводжувався численними перешкодами, внутрішніми конфліктами та політичними протиріччями. Водночас ідея «Січі» виявилася достатньо потужною, аби рух не зник і зберігся в США до сьогодні. У рік ювілею Кирила Трильовського також відзначається 100-річчя Українського спортивно-виховного товариства «Чорноморська Січ».
Перші спроби поширити Січовий рух у США було зроблено напередодні 1914 року, однак вони не мали успіху. Новий імпульс виник після створення в Україні Легіону Українських Січових Стрільців, що пробудило хвилю симпатій до Січової ідеї серед українців за океаном.
Петро Задорецький згадував:
“Раніше основане в Нью-Йорку товариство “Сокіл” переназвано 26 березня 1916 р. на Українські Січові Стрільці”.
До старшини новоутвореної організації увійшли Петро Задорецький – кошовий, Лука Стахурський – писар, Касіян Добрянський – скарбник, Микита Трач – організатор. У липні 1916 року в часописі «Свобода» з’явилася стаття, де повідомлялося про загальні збори 27 липня за участі представників українських організацій Нью-Йорка та околиць. Після жвавої дискусії назву товариства змінили на «Січ».
Формування організації та перший з’їзд
До нової старшини увійшли Петро Задорецький – кошовий, О. Гиса – писар, П. Панчишин – скарбник. До ширшої управи долучилися С. Абрагамовська, Е. Костецька, М. Тимцюрак, С. Яремчук, С. Добрянська, Ю. Найдівна, В. Осадчуківна, О. Кібюк, Л. Стахурський, О. Шаровський, Я. Калявський, О. Микитюк, М. Сурмач, І. Корилюк, Н. Василишин, П. Бартків. Так у Нью-Йорку постало перше руханкове товариство «Січ» імені Богдана Хмельницького.
Мирон Сурмач згадував початки діяльності:
“Порадилися, поговорили і заложили руханкове товариство “Сокіл”…”,
а згодом пояснював зміну назви:
“Торгувалися, торгувалися і таки назву “Сокіл” покинули, а назвали “Січ”…”.
Перший Січовий з’їзд відбувся 11 листопада 1916 року в Нью-Йорку. На ньому затвердили статут Січової Організації Українців у З. Д. А., прапор, герб, печатку та осідок організації. З’їзд ухвалив низку рішень, зокрема про членство у «Федерації Українців в З. Д. А.», що згодом призвело до серйозних внутрішніх конфліктів. Завершився з’їзд співом “Ще не вмерла Україна” та “Гей, там на горі “Січ” іде!”.
Розвиток і конфлікти
Процес легалізації Січових товариств був складним. Лише після уточнення, що йдеться про гімнастичні організації під назвою “Ukrainian Sitch Gymnastic of United States of America, Incorporated”, статут було затверджено. Уже 1916 року в США діяло п’ять товариств «Січ», а часопис «Свобода» регулярно висвітлював їхню діяльність.
Перше Січове свято відбулося 15 липня 1917 року в Нью-Йорку. В заклику до участі зазначалося, що захід організовано “не для користі матеріальної, але для вшанування імені Богдана Хмельницького та інших борців за свободу України”. За спогадами Петра Задорецького, свято розпочалося дефілядою, руханковими вправами та численними привітаннями.
Однак після зростання популярності Січового руху загострилися внутрішні суперечності. Петро Задорецький писав, що членство у «Федерації Українців» стало “лихом для розвою С. О.”, а боротьба за вплив призвела до розколу руху. Згодом нью-йоркську «Січ» перейменували на «Радянську Січ», що викликало масовий вихід членів і втрату єдності.
Кирило Трильовський і реакція на кризу
У цей період виникла плутанина навколо авторства реферату «Про організацію та значення “Січей”», опублікованого в «Свободі». Часопис зазначав, що це реферат Івана Боберського, однак інші джерела вказували, що доповідь на цю тему виголошував Кирило Трильовський. Це породило запитання щодо справжнього авторства.
Для подолання кризи січовики звернулися до Кирила Трильовського з пропозицією відвідати США. У Чикаго навіть створили товариство «Січ» його імені, проте він відмовився від поїздки. Причини цього залишилися нез’ясованими.
У січні 1921 року з Відня до Чикаго надійшов лист Трильовського, в якому він повідомляв про створення Головних Січових Комітетів у Вінниці та Ужгороді й закликав підтримати поширення Січової ідеї на Закарпатті, а також участь у Празькій робітничій олімпіаді. Лист завершувався словами: “Ще не вмерла Козацька Мати! Здорові були!”.
Подальша діяльність
Попри розколи та труднощі, Січові свята відбувалися у 1917, 1918, 1919 і 1924 роках. До 60-річчя створення першої «Січі» заходи пройшли в Едмонтоні, Вінніпегу та Ньюарку. Також існувала ідея створення Українського Легіону в США, однак реалізувати її не вдалося.
У наступні десятиліття Січові організації продовжували діяльність у патріотичному, спортивному та культурному напрямках, зберігаючи й поширюючи ідею, започатковану Кирилом Трильовським.
Фото: Олексій Лях-Породько.
Автор: Данило Пєвчев