В історії спортивного та олімпійського руху США є багато спортовців з українським корінням: Стефан Галайко (бокс), Яро Дахнівський (футбол, гандбол), Марко Евонюк (легка атлетика), Рік Олексик (гандбол), Рон Карнаух (плавання), Джон Лисак, Стів Лисак, Павло Бохневич (всі веслувальний спорт), Зенон Снилик (футбол), Юрко Коцай, Петро Фік, Леонід Крайзельбург (плавання) та інші достойники. Звісно, що це не цілісний перелік спортовців. Їх направду тисячі.
Серед плеяди таких яскравих та потужних спортовців США вирізняється своєю унікальністю Яро Дахнівський. Він у своїй спортовій кар’єрі зумів дивним чином поєднати футбол, гандбол та олімпійські традиції (участь в Олімпійських іграх та в естафеті олімпійського смолоскипа).
Щобільше, нам приємно згадати й більше дізнатися про феномен Яро Дахнівського з причини його Дня народження 15 січня. Особисто я мав чудову нагоду зробити з Яро інтерв’ю. Це унікальне знайомство, дружба та спілкування з легендою спорту США мені зап’яталось на все життя.
Родинні спортові традиції та Пласт
Щоб збагнути з відкіля у Яро така пристрасть та жага до спорту, слід зазирнути у минуле родини. Всеволод Соколик, голова Олімпійської Комісії Світового Комітету Вільних Українців (згодом Спортова Комісія Світового Комітету Українців), про любов до спорту у родині Дахнівських писав таке: «Ярополк Дмитро Дахнівський народився 1963-го року в Чікаго в родині відомих футболістів – його дідо Дмитро грав для товариства «Україна» у Львові у 1920 роках, а його батько Мирон змагався для українських команд «Леви» та «Крила» у Чікаго. Молодий Яро дуже полюбив копаний м’яч і грав при кожній нагоді». Отже, Яро ріс у родині, де футбол був найулюбленішим видом спорту. Тому не дивно, що він ним не просто захопився, а це стало сенсом його життя.
Окремо варто звернути увагу на те, що Яро долучився до Пласту. Адже у Пласті плекають та виховують національно свідому, патріотичну, загартовану, сильну, мужню, освічену українську молодь. Водночас у Пласті є дуже гарні спортові й олімпійські традиції. Тож надивуємось, що Яро пластував. Про цю його діяльність Всеволод Соколик згадував наступне: «Дуже любив копаний м’яч… але знайшов час і для Пласту. Був членом гуртка «Орли», XXV куреня юнаків і їздив на всі юнацькі табори чікагівської станиці». Отже, ми бачимо, що Яро окрім суто спортових занять та тренувань, ще й долучився до пластового вишколу, який передбачає й тілесне виховання, спортивні змагання та олімпійські турніри. Цікавинкою є те, що Яро одночасно відвідував курси Українознавства. Цей факт засвідчує на скільки у родині Дахнівських дотримувались українських традицій навіть перебуваючи на чужині в іншій країні. Адже повернутися в Україну вони не могли, бо вона була окупована срср. Тож залишалось вивчати українську історію, мову, культуру, традиції у США.
Кар’єра футболіста
Слід зауважити, що Яро грав у великий класичний футбол (формат 11х11), а також у футзал або мініфутбол, тобто у приміщенні. Це також є унікальним явищем, бо не всі футболісти можуть поєднувати різновиди футболу. Наче і те футбол і те футбол, але різниця – разюча. Адже різні правила гри, розмір майданчика, кількість гравців, а функції та можливості воротаря є вкрай різними. Тож це ще одна унікальність у спортовій кар’єрі Яро Дахнівського. За час своєї футбольної кар’єри він виступав за команди: футбол – «Chicago Croatian» (1984-1985 роки), «Atlanta Ruckus» (1996 рік), «Detroit Safari» (1996-1997 роки); футзал – «Chicago Shoccers» (1985-1986 роки), «Memphis Storm» (1988-1989 роки), «Atlanta Attack» (1989-1991 роки), «Atlanta Magic» (1991-1994 роки), «Carolina Vipers» (1994 рік), «San Diego Sockers» (1994 рік).
Всеволод Соколик так писав про футбольну кар’єру Яро Дахнівського: «Аматорська кар’єра Яра розвивалася в українських спортових клюбах – «Леви» і «Крила» і завершилася в рядах команди Чікаго «Хорватія» перемогою Кубка Америки в 1984-му році. Того року Яро брав участь у Вільній Олімпіяді в Торонто в збірній дружині України, яка виграла золоту медалю. В 1984-му році Яро підписав професійний контракт вперше з командою Мемфіс «Сторм», яка змагалася у Національній Професійній лізі копаного м’яча (під дахом). Своєю грою Яро Дахнівський, у великій мірі, спричинився до того, що в сезонах 1992/3 і 1993/4 його команда «Атланта Меджик» не програла ні одних змагань». Це направду геніальний успіх. Адже у футзалі динаміка гри така швидка, що події змінюються щосекунди. І роль воротаря у такому шаленому темпі гри є надзвичайно важливою та винятково актуальною. Кожен відбитий м’яч – це гол у ворота суперника. Тому Яро заслужено отримав таку характеристику гри від фахівців.
Інші засоби масової інформації звернули увагу на впевнену гру Яро і написали про його рекорд, який напевно й до сьогодні не здоланий ні ким: «В рядах команди Чікаго «Хорватія» аматорська кар’єра Яра Дахнівського завершилася перемогою Кубка Америки в 1984 році та в представництві ЗСА в турнірі «CONCACAF». Кілька років раніше, Дахнівський почав грати копаного м’яча під дахом в складі команди «Крила». У короткому часі його прийняли до запасної команди професійного клубу (Чікаго «Стінг»). 1984 року Дахнівський підписав перший професійний контракт з командою Мемфіс «Сторм»… Під час сезону 1986-87, він установив новий рекорд воротаря. Він перепустив пересічно тільки 3.33 голи за одне змагання, що було найнижче у лізі. Цей рекорд незмінний по сьогодні». Оце так рекорд українця на американській землі! Це фантастичний успіх. Як ми знаємо з попередньої цитати, такі вдалі дії воротаря Яро Дахнівського стали запорукою безпрограшної серії матчів команди «Атланта медик» у сезонах 1992-93 та 1993-94.
Кар’єра у гандболі
Як поєднати не поєднане, запитаєте? Відповідаю. На перший погляд, так дійсно футбол та гандбол поєднати складно, оскільки різні види спорту. Але якщо врахувати, що Яро Дахнівський успішно виступав у футзалі, тоді стає трохи зрозумілим. Але все ще це якось не логічно. І ось тут відповідь у тому, що Яро є воротарем. І у футзалі й у гандболі дії та функції воротаря дещо схожі. Ось тому він так стрімко адаптувався і зумів змінити вид спорту. Про це Яро розповідає наступне: «з перспективи є дві основні різниці між двома видами спорту. По-перше, в копаному м’ячі лет м’яча є переважно зі землі вгору. В гандболі лет м’яча є згори вниз. По-друге, в копаному м’ячі звичайно є мало голів, а у гандболі багато, часто около 20. Воротар гандболу мусить бути психологічно підготований тому, що не зможе оборонити всі стріли». Чудовий та професійний аналіз різниці між футболом та гандболом. Особливо ролі та функцій воротаря.
Цікавою є історія переходу Яро з футболу у гандбол. Ось як про це писали газети у 1996 році: «Коли два роки тому Яро Дахнівський виступив у ще одних змаганнях копаного м’яча під дахом, які передавали по телевізії, він навіть не уявляв, що це змінить його життєвий шлях. Член Американської Олімпійської Команди Гандболу 1972 року Денис Бергколтс побачив по телевізії знамениту гру воротаря команди Сан-Дієго «Сокер» Яра Дахнівського і запропонував йому спробувати стати воротарем команди збірної Америки гандболу. Дахнівський згодився, зголошуючися до команди, і після проби його прийняли до збірної ЗСА в листопаді 1994 року. 7-го травня 1996 року мрія Яра Дахнівського здійснилася, коли його іменовано до Олімпійської збірної Америки на Олімпійські Ігри в Атланті». Тобто, мрія Яра Дахнівського брати участь в Олімпійських іграх здійснилася завдяки переходу у гандбол. А вдала гра у футзал, яку транслювали по телевізору і яку дивився видатний спортовець США з гандболу, стала «рушійною силою» у наступних життєвих подіях Яра. Саме зі збірною США з гандболу він долучився до олімпійських ідеалів.
Варто зазначити, що значний потенціал Яра у гандболі зазначив і головний тренер національної збірної США Рік Олексик. Він говорив таке: «Яро Дахнівський успішно подолав процес переходу з одного виду спорту в другий. Він є швидкий, як блискавка, з реакцією, як у кота. Яро приносить зі собою 10-літній досвід гравця професійного копаного м’яча до нашого олімпійського спорту». Оце так характеристика! Та ще й від славетного й легендарного спотовця США, який має українське коріння. До початку Олімпійських ігор збірна США мала підготовчий період. Було зіграно чимало матчів у різних турнірах. Наприклад, у 1995 році збірна змагалась у Чемпіонаті Світу. У травні 1996 року брала участь у змаганнях у Будапешті, а у червні в Атланті у турнірі за Кубок «UPS».
Свою олімпійську мрію Яро здійснив 24 липня 1996 року. Цього дня національна збірна США грала матч проти збірної Швеції.
Олімпійські ігри та олімпізм
Яро Дахнівський долучився до олімпійського руху як учасник Ігор XXVI Олімпіади в Атланті (США) 1996 року та учасник естафети олімпійського вогню XIX Зимових Олімпійських ігор у Солт-Лейк-Сіті 2002 року. Гарні спогади має Яро про Ігри в Атланті: «У той момент, як я був на стадіоні у перший день, як була церемонія відкриття Ігор, я подумав, що одного дня багато років перед цим, майже двадцять літ назад, говорив приятелю, що я буду на Олімпіаді, і це здійснилося. У моменті, коли ми готувались вийти на стадіон, де були тисячі глядачів, ми мали пару годин, і за ці години я згадував своє життя до цього історичного моменту. Для мене грати та змагатися в Олімпійських іграх – це дуже важлива подія, а особливо згадується, як ми командою останніми заходили на олімпійський стадіон в Атланті. Це були Ігри у США і цілий стадіон, коли ми вийшли, вибухнув оплесками, вітаннями, емоціями». Справжні емоції, які ніколи не забуде Яро.
Цікаву історію розповів мені Яро про олімпійську медаль. Хоча збірна США не здобула перемогу і не посіла призове місце, але Яро є гордим, що також приміряв олімпійську нагороду. Як це сталося є дуже кумедною та емоційною історією у його житті. Отже, ось, що він згадував: «Ми були в олімпійському селищі у себе вдома. Там, де ми мешкали не далеко був басейн, у якому відбувались олімпійські змагання. Відразу навпроти ще й був заклад харчування, де ми всі їли. У нас у кімнаті був телевізор, де транслювались всі змагання Олімпійських ігор. Ми готувалися йти на обід. Один мій товариш каже – почекай, почекай зараз буде фінал з плавання. У цьому запливі був американець, який вважався претендентом на перемогу. Ми дивилися змагання і він переміг. Потім ми поїхали на обід і чуємо, що грає американський гімн, значить йому вручають медаль. Коли ми зайшли обідати, то я побачив перед собою цього спортсмена, який щойно здобув перемогу. Він стояв у черзі також для обіду. Я побачив у нього на шиї висіла медаль прямо на бараболі. Ось-ось вона туди зануриться. Я йому підказав, що зараз медаль буде у їжі. Тоді я йому сказав, що я дуже гордий за вас, що ви виграли. Тоді він зняв із себе медаль і повісив на мою шию. Так наче це я олімпійський чемпіон. Він мені сказав – всі повинні знати як це відчувати перемогу на Олімпійських іграх». Оце так пригода! Направду такі історії не забуваються. Вони житимуть вічно, до поки ми їх пам’ятаємо.
У 2002 році у Солт-Лейк-Сіті у США відбулись Зимові Олімпійські ігри. Традиційно напередодні відбувається естафета олімпійського вогню. Це унікальне дійство супроводжується медійно, тисячі охочих брати участь, мільйони глядачів, зірки спорту, які несуть смолоскип. До цієї олімпійської традиції сучасності долучився і Яро Дахнівський.
Нам є ким і чим пишатися!
Автор: Олексій Лях-Породько
