У США вийшла наукова стаття, присвячена історії та сучасним викликам українського шкільництва в діаспорі. Ювілейний випуск фахового журналу “American History & Politics” опублікував ґрунтовне дослідження віцепрезидентки Світового Конґресу Українців Наталії Пошивайло-Таулер. Матеріал аналізує становлення та розвиток українських суботніх і недільних шкіл в Австралії та Новій Зеландії у 1947-2025 роках, а також проводить розлогі паралелі з українським шкільництвом у США.
Про це повідомляє Світовий Конгрес Українців.
Публікація в американському науковому журналі акцентує на тому, як українські громади за межами Європи, зокрема у країнах Тихоокеанського регіону, змогли вибудувати власну систему збереження мови, культури та історичної пам’яті. Дослідження показує спільні проблеми, з якими стикаються українські школи у США, Австралії та інших країнах діаспори: асиміляційні процеси, обмежений навчальний час, кадрові та фінансові виклики, а також потребу в оновленні навчальних програм.
У статті простежено історію українського шкільництва від перших хвиль повоєнної імміграції після Другої світової війни. Саме тоді тисячі українців, які опинилися в таборах переміщених осіб у Західній Європі, шукали можливості виїхати до демократичних країн. Через імміграційні обмеження США та Канади значна частина українців оселилася в Австралії та Новій Зеландії, де згодом почала формувати організоване громадське життя.
Авторка наголошує, що перші українські школи виникали з ініціативи самих родин, церков та громадських організацій. Навчання часто починалося в приватних домівках, а згодом переростало у стаціонарні суботні й недільні школи. Ця модель була подібною до тієї, що вже діяла серед українців у США, і з часом стала характерною для всієї діаспори.
Австралія: системна модель етнічної освіти
Окремий великий розділ дослідження присвячений штату Вікторія в Австралії, зокрема місту Мельбурн, де з 1950-х років сформувалася розгалужена мережа українських шкіл. У статті детально описано динаміку зростання та скорочення кількості учнів, роль шкільних рад, участь церков і жіночих та молодіжних організацій, а також вплив державної політики Австралії щодо підтримки етнічних мовних шкіл.
Підкреслюється, що австралійський досвід цікавий і для США: українські школи в Австралії інтегровані у державну систему етнічної освіти, проходять акредитацію, отримують часткове фінансування та доступ до підвищення кваліфікації педагогів. Водночас вони змушені дотримуватися суворих вимог до програм і безпеки учнів – виклик, добре знайомий і американським громадам.
Нова Зеландія: фрагментарний, але показовий досвід
На відміну від Австралії, українська громада Нової Зеландії була значно меншою, що позначилося й на розвитку шкільництва. Стаття фіксує кілька спроб створення освітніх осередків – від домашніх гуртків у 1950-х роках до повноцінних суботніх шкіл у 2000-2010-х. Хоча більшість із них і працювали недовго.
Порівняння зі США: спільні виклики
Значна частина дослідження присвячена порівняльному аналізу з українським шкільництвом у США. Авторка звертає увагу на обмежену кількість навчальних днів у суботніх школах, проблему застарілих підручників і потребу в сучасних програмах, адаптованих до дітей, для яких українська мова часто є другою або третьою.
Окремо наголошується на важливості співпраці між українськими освітніми інституціями у США та закладами в Україні. Як приклад ефективної моделі наводиться укладання угод про академічну співпрацю, розробку методичних матеріалів і залучення викладачів з України до роботи з діаспорними школами – підхід, який може бути масштабований і на інші країни.
Дослідження охоплює й новітній період, пов’язаний із повномасштабним вторгненням росії в Україну. Нові хвилі вимушеної міграції після 2022 року призвели до тимчасового зростання кількості учнів у школах діаспори, зокрема в Австралії. Водночас уже до 2025 року значна частина новоприбулих родин припинила відвідування суботніх шкіл через адаптацію в англомовному середовищі або дистанційне навчання в українських закладах.
Як зазначається, українські школи у США також зіткнулися з необхідністю швидкої адаптації програм, інтеграції дітей з України та пошуку рішень для визнання результатів навчання.
Публікація в American History & Politics робить висновок, що українське шкільництво за кордоном – у США, Австралії та частково в Новій Зеландії – сформувалося як стійкий освітньо-культурний феномен. Воно залишається одним із ключових механізмів збереження національної ідентичності українців у багатокультурному середовищі.
Фото: згенеровано за допомогою ШІ
Автор: Данило Пєвчев