Лише за останні декілька років інформація про участь українців у марафонах по цілому світу сягає неабиякої чисельності. Ось, до прикладу, Микола Таран у 2026 році біг марафон у Лос-Анджелесі, а у 2025 році він став першим українцем – учасником найпівнічнішого марафону на Алясці. Ігор Верис у 2024 році подолав екстремальний 100-мильний Barkley Marathons. У цьому ж році майже 200 спортсменів українського походження долучилися до марафону в Чикаго. Світлана Самаріна у 2019 році – переможниця десятиденного марафону у Нью-Йорку. В інші роки сотні українців також активно брали участь у різних марафонах. Зокрема, у Нью-Йоркському марафоні українців було чимало. Серед них (це стосується учасників з України) є спортсмени, режисери, ІТ-працівники, медійники: Тетяна Кузіна, Анатолій Анатоліч, Оксана Гошва, Григорій Маленко, Наталя Ємченко, Ігор Лимар, Андрій Оністрат, Наталія Яроменко, Ріма Дубовік, Григорій Сундук, Костянтин Лебедєв, Ігор Кріцак, Анатолій Танцюра, а у 2017 році українців було близько 100 учасників.
Отже, вже багато років з України масово беруть участь атлети у марафонах і таким чином прославляють свою державу на міжнародному рівні. Це є на кшталт спортивної дипломатії у популяризації української національної ідеї у цілому світі.
Чому біг в цілому й марафон зокрема приваблюють сотні тисяч учасників з усього світу? На це питання є декілька відповідей. По-перше, біг – це життя й розвиток, успіх та перемога. По-друге, перемога у марафоні має підтекст – міфічний та історичний, як у давніх греків (бій під Марафоном і сповіщення гінцем про перемогу греків). По-третє, перемога у марафоні як національна ідея об’єднання й шанування давніх традицій (Олімпійські ігри 1896 року в Афінах та перемога у змаганнях з марафону грека Спіроса Луїса). По-четверте, марафонський біг – це не тільки подолання довгої дистанції, а й перемога над собою. Тому сотні тисяч учасників та мільйони глядачів чекають на нові старти з року в рік. Навіть в онлайн-режимі!
Ми вже з’ясували, що українці з України надзвичайно активно беруть участь у різних марафонах. Тоді виникає логічне питання – як українська діаспора підтримувала бігову ініціативу. Направду, українці, де б вони не були, завжди завзято, з натхненням і жагою до перемоги брали участь у марафонських перегонах. За декілька десятиліть накопичилося чимало цікавих та унікальних марафонських історій, про які варто написати детальніше.
Нью-Йоркський марафон та українці
Чи хтось із любителів бігу не знає про Нью-Йоркський марафон? Мені здається, що навіть ті, хто й не дуже полюбляє біг, все одно щось таки чули про цей найпотужніший марафон у світі. Започаткований він ще у 1970 році й щорічно збирає десятки тисяч учасників, сотні тисяч бажаючих взяти участь й мільйони вболівальників та прихильників бігу на трасі й перед екранами.
За ці роки українці з України та за кордоном мали нагоду долучитися до «бігу життя» й здійснити свою мрію або ж досягнути поставленої мети. Тобто, Нью-Йоркський марафон є таким собі мотиватором до зростання, зміни мислення, долання блоків – ментальних і тілесних. Марафон спонукає здобути перемогу над собою. Серед сотень українців на увагу, звісно, заслуговують всі, але зупинимося все-таки на декількох прикладах. Щороку число українських марафонців збільшується. Цьому сприяє діяльність у Нью-Йорку Українського бігового клубу. Про це має бути окрема цікава історія. Зараз же я розповім про українців із США та Канади, членів Пласту, і не тільки про них, що брали участь у Нью-Йоркському марафоні.
1980 року в марафоні брала участь дивовижна жінка – Гейл Олінекова з українським корінням, яка знайшла себе ще й у бодібілдингу, а життєвий шлях її вражає, дивує, шокує, захоплює, надихає, мотивує. Відомий спортивний журнал «Sports Illustrated» про неї написав так: «Greatest Legs To Ever Stride The Earth».
Марафон у Нью-Йорку 1983 року зібрав чимало учасників – понад 15 000! Серед них було достатньо бігунів з українськими прізвищами: Козак, Балабан, Корнієнко, Замора, Кіндрат, Цибрів, Задорожний, Мартиник, Сорока, Трофимчук, Котельчук, Броди, Сікорський, Дуда, Гринько, Рибак.
Один з коментаторів марафону назвав розмаїття учасників «дружнє сусідство німців, поляків і українців». Один із учасників цьогорічного марафону заінтригував багатьох глядачів, а найбільше українську діаспору в США й зокрема у Нью-Йорку. Він біг усю дистанцію у білій футболці з синьо-жовтим тризубом та написом Україна на грудях. Ось це так дивовижно й цікавезно. Напевно, це американець, який має український родовід.
Одразу почався пошук серед глядачів, знайомих і незнайомих, відповіді на питання – хто він? Всі опитані глядачі описували таємничого бігуна як десь 30-річного чоловіка із каштановим волоссям в окулярах. І на цьому все!
Пошуковці навіть вдалися до навправду детективних способів пошуку персональної інформації. Вони проаналізували часопис Daily News, у якому містився список 13 746 учасників марафону, тих, хто фінішував. Виявилося, у цьому списку є багато слов’янських імен (переважно українських). Наступний крок – телефонні дзвінки до деяких з тих, хто жив у Нью-Йорку. Це дало свій позитивний результат. Вдалося ідентифікувати кілька українських бігунів (Білл Чомін, Іван Тимчин, Джозеф Сміндак, Вільям Т. Мороз, Стів Дж. Подгайній). Але ще не було ключа-відповіді до таємниці бігуна з українськими символами.
Нарешті ретельний пошук увінчався успіхом. Таємницю бігуна з українськими символами було розкрито. Ним був 42-річний Джеймс О’Коннелл, україномовний житель Нью-Йорка ірландського походження. Він стартував під номером 482, а фінішував 182-м.
Джеймс О’Коннелл працює у Католицькій місії штату (United States Catholic Conference), що займається переселенням біженців, переважно східноєвропейців. Він цікавиться Комітетом захисту радянських політичних в’язнів й Українською Гельсінською групою. Джеймс пояснював свою любов до українців тим, що «у ірландців та українців багато спільного – в обох панує інша країна». О’Коннелл вивчав слов’янське мовознавство й самостійно вивчив українську мову.
Цікаво те, що Джеймс носив свою українську футболку (яку придбав на «Союзівці») в марафоні 1979 року, але був змушений відмовитися від частини шляху, тому що мав проблеми з ногами.
Джеймс О’Коннелл завершив марафонську дистанцію 1983 року на хвилину швидше, ніж минулого року. Це могло статися завдяки символу України на футболці – Тризубу та крикам «Слава Україні» від уболівальників, які його підтримували весь час бігу й на фініші. Американець ірландського походження з українським серцем продовжував брати участь у марафонах і у наступні роки.
У 1989 році у марафоні виступало четверо українців (всі з Пласту): ст. пл. Віра Чума (членкиня Куреня УСП «Спартанки» з Нью-Джерсі, США), ст. пл. Андрій Малецький (Торонто, Канада), Остап Мойсяк (Торонто, Канада) та Богдан Озорчук (Рочестер, США).
Всі вони завершили марафон дуже вдало. Про це писала американська преса. Це й не дивно, бо у Пласті спорт займає важливе місце. Про Віру Чуму повідомлялося те, що вона була першою жінкою серед змаганок з Нью-Джерсі. Дистанцію у 26 миль і 385 ярдів вона подолала за 3 години і 33 хвилини. Андрій Малецький продемонстрував результат – 3 години і 35 хвилин. Остап Мойсяк – 3 години і 59 хвилин. Богдан Озорчук – 4 години. Для Віри Чуми це був другий марафон. Вона мала найкращу підтримку – це її батьки!
Чиказький марафон
У 1983 та 1984 роках у марафоні брав участь Роман Голяш – виховник Спілки Української Молоді із США. Примітно, що у 1983 році до старту стало 8 000 учасників з різних країн світу. Серед них навіть були учасники Олімпійських ігор. Роман мав номер 2 398. Подолавши дистанцію, він порадив молоді займатися різними видами спорту, а особливо бігати, бо це тримає людину в доброму стані здоров’я. Мені пощастило зробити інтерв’ю з паном Романом.
Про цю унікальну подію преса писала наступне: «Маратонські біги відбуваються в пошану перемоги греків над персами 490 року перед Христом. Маратонський біг став складовою частиною олімпійських ігрищ і належить до найважчих. Це біг на понад 26 америк. миль (42 км). Щоб поконати таку довгу трасу, треба себе фізично й духовно підготовляти. Маратонські біги стали в ЗСА дуже популярними. Всі більші міста їх організовують щорічно в осінньому сезоні. В Чикаго одиноким українцем, який вже вдруге ставав і добіг до мети, був сумівець Роман Голяш… Гратулюємо другові Романові, який вже двічі поборов важку й довгу трасу марафонського бігу». Звісно, що така підтримка української громади, зокрема сумівських активістів, була запорукою успіху й витривалості Романа. Адже це й низка інших факторів сприяли його успішному виступу.
Міжнародний марафон Ніагарського водоспаду
У 1981 році у змаганнях вперше брав участь Стівен/Степан Довжицький (Stephen Dowzycky). Разом з ним креативну й мальовничу дистанцію долали понад 2 500 учасників. Пан Довжицький зазначив: «Божественне втручання допомогло завершити дистанцію». Про направду подвиг пана Степана українська преса у США писала таке: «30-річний Степан Довжицький, парафіянин Української католицької церкви Святого Миколая, подолав 26-мильний марафон… Забіг розпочався у кампусі університету Баффало і завершився у мальовничому місці Ніагарського водоспаду. Понад 2500 бігунів брали участь у марафоні. Пан Довжицький вперше брав участь у такому забігу… Пан Довжицький — за професією технік технологічних систем у провідній компанії. Окрім цього, він був вівтарником упродовж 12 років у парафії Святого Миколая, служачи під керівництвом кількох священиків, включаючи покійного монсеньйора Мирослава Мищишина. Водночас пан Довжицький був найбільшим фінансовим жертводавцем до фонду будівництва пам’ятника Тараса Шевченка, який збудовано та відкрито тут на початку цього року». Ось так буває. Інженер, технолог, меценат, духівник, а ще й спортовець. Це саме й є характерно для українців. Саме таке поєднання найрізноманітніших сфер життєдіяльності людини в одній особі та ще й з високою відповідальністю до збереження національних традицій, історії, мови, культури, спадщини.
Бостонський марафон
У 1974 році участь у марафоні брав відомий спортсмен Петро Буняк/Джером Драйтон.
Надзвичайно цікавою та карколомною є біографія пана Петра. А його спортивні успіхи – це щось неймовірне та фантастичне. Отже, слід зазначити, що він народився 1945 року в Німеччині у таборах для тимчасово переміщених осіб. У цих таборах, в жахливих умовах, проживали тисячі українців, які не могли повернутися на Батьківщину (Україна була окупована СРСР) і не хотіли цього робити (не могли змиритися з комуністичним терором й геноцидом українців). Свої спортивні здобутки мав, виступаючи за Канаду. За свою жваву кар’єру досягнув значних результатів. Приводжу короткий опис виступів пана Петра: 1969 рік, марафон Мотор Сіті м. Детройт, США – 1-й 2:12:00; 1969 – марафон Фукуока м. Фукуока, Японія – 1-й 2:11:13; 1973 – чемпіонат Канади м. Сент-Джонс, Канада – 1-й 2:13:27; 1974 – Бостонський марафон м. Бостон, США – 3-й 2:15:41; 1975 – марафон Фукуока м. Фукуока, Японія – 1-й 2:10:09; 1976 – Олімпійські ігри м. Монреаль, Канада – 6-й 2:13:30; 1976 – марафон Фукуока м. Фукуока, Японія – 1-й 2:12:35; 1977 – Бостонський марафон м. Бостон, США – 1-й 2:14:46; 1977 – Нью-Йоркський марафон м. Нью-Йорк, США – 2-й 2:13:52; 1978 – Ігри Співдружності м. Едмонтон, Канада – 2-й 2:16:14; 1979 – Бостонський марафон м. Бостон, США – 11-й 2:14:48; 1979 – Національний столичний марафон м. Оттава, Канада – 1-й 2:18:05.
У 1979 році участь у забігу брала Гейл Олінекова, яка також випробовувала свої сили й у Нью-Йоркському марафоні.
У 1991 році, представляючи ще комуністичний СРСР, а в 1992 році вже незалежну Україну, у марафоні брав участь херсонець Володимир Кревей. До речі, він перший українець (новітньої поновленої незалежної України), який брав участь у міжнародних змаганнях з марафону.
Нам є ким і чим пишатися!
Автор: Олексій Лях-Породько
