Останню російську атаку по Києву та Київщині багато хто пояснює бажанням Путіна помститися за приниження, яке російський очільник відчув під час підготовки до параду у Москві 9 травня. Хтось вважає, що таким чином Путін намагається компенсувати фактичну зупинку своїх військ на території Донецької області. А комусь здається, що цією атакою Путін демонструє Заходу силу і неготовність шукати будь-яких компромісів – як, утім, і ядерними навчаннями на території Росії та Білорусі одночасно.
Але на мене ця атака, яку довелося перечекати на одній зі станцій Київського метрополітену, вразила передусім своєю беззмістовністю й непотрібністю. Російський президент витратив мільярди рублів, щоб знищити ринок і торговельний центр, кав’ярні та іподром. «Орєшнік», яким Путін хизується останніми місяцями, був використаний для удару по гаражному кооперативу у Білій Церкві. Навіть якщо повірити поясненням, що Москва хотіла знищити якийсь військовий об’єкт на території цього українського міста, для цього цілком вистачило б безпілотників і кількох балістичних ракет.
Путін, якого я пам’ятаю з перших днів його перебування на посаді президента Росії, завжди був жорстоким, позбавленим емпатії, холоднокровним і самозакоханим. Ці його риси проявилися буквально в перші дні політичної кар’єри – на тлі чеченської війни чи загибелі підводників на човні «Курськ». Але цей Путін точно знав, що робить і навіщо. Реальні ознаки неадекватності можна було простежити вже у лютому 2022 року, коли російський президент був серйозно налаштований на повалення українського уряду і щиро вірив, що його армію українці зустрічатимуть квітами. Але це була, ймовірно, ідеологічна неадекватність. Російський президент щиро вірить у всі ці ідеологічні міфи, які він пропагує, бо виховувався на них як офіцер КГБ. Він і справді переконаний, що ніякого українського народу немає, що люди самі не можуть обстоювати своє майбутнє і не здатні самостійно виходити на протести. І дійсно – чому людина, яка свого часу була впевнена, що проплаченими були учасники протестів у Дрездені в останні дні існування Німецької Демократичної Республіки, має якось змінити свою думку щодо українських майданів?
Але ця атака – свідчення швидше номенклатурної, посадової неадекватності. Саме те, чого Путін ніколи не міг собі дозволити в минулому. У нього немає зайвих грошей на армію – і він витрачає мільярди на атаку, яка нічого не змінює. Вона ніяк не вплинула на військово-технічний потенціал України. Вона не може залякати людей, бо залякувати треба в перші місяці війни, а не на п’ятому її році – люди, які залишилися в Україні, вже якось призвичаїлися до таких жахливих випробувань. Чого можна такою атакою досягти – так це лише підняти градус ненависті.
Тому я не здивований, коли читаю на шпальтах західних видань статті про те, що російський президент викликає розчарування у представників власного оточення, політичної та підприємницької еліти самої Росії. Цих людей також не назвеш лібералами – вони сповідують ту саму програму, що й Путін, переконані в необхідності відновлення контролю над Україною та іншими колишніми радянськими республіками, у важливості протистояння із Заходом. Тому для більшості з них Путін – ідеальний лідер, а решта просто залякана.
Що об’єднує цих людей – так це бажання, щоб їхній лідер був адекватний у своїх вчинках і реалістично оцінював ситуацію в Росії та навколо неї. А от адекватності Путін останнім часом не проявляє від слова зовсім. І це видно і по його сприйнятті населенням – рейтинг помітно знижується – і по розмовах російських номенклатурників із західними журналістами. Тому я допускаю, що навіть такі представники путінського оточення, як прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков та перший заступник голови президентської адміністрації Сергій Кирієнко, дійсно могли намагатися відмовити Путіна від більш жорстких обмежень для росіян – але не досягли результату.
І так, ці люди будуть незадоволені – але нічого не зроблять, щоб змінити ситуацію, бо бояться Путіна. Вони чекатимуть або його повернення до здорового глузду, або його кінця – і це робитиме російського президента ще більш непередбачуваним і небезпечним. Це новий Путін – розчавлений роками безрезультатності в російсько-українській війні й зраджений власною неадекватністю. І до наступних дій такого Путіна треба ставитися ще з більшою пересторогою.
Автор: Віталій Портников