Я давно вважаю, що Україна зрештою переможе Росію; справжнє питання полягає лише в тому, коли це станеться. Чи починає Україна переломлювати хід війни? Поки що про це говорити зарано. Під час свого нещодавнього візиту до Москви директор ЦРУ Джон Реткліфф, за повідомленнями, закликав Кремль не йти на подальшу ескалацію та перейти до переговорів, спрямованих на припинення бойових дій. Його зусилля заслуговують на увагу, особливо з огляду на те, що політика США щодо України за президентства Дональда Трампа залишає бажати кращого. Чи дасть місія пана Реткліффа якісь результати, ще належить побачити, адже воєнний злочинець Володимир Путін, схоже, зовсім не поспішає відмовлятися від своєї зрештою приреченої на провал мети – знищити український суверенітет.
Війна стає дедалі руйнівнішою, а її завершення поки що не видно. Шлях України до перемоги й надалі буде довгим і важким. Війна, ймовірно, затягнеться. Я хотів би понад усе помилятися в цьому. Справді, не варто повністю виключати збіг обставин – своєрідний «ідеальний шторм», який міг би призвести до швидкої поразки Росії. Зрештою, історія показує, що великі події іноді завершуються раніше, ніж очікувалося, як, наприклад, розпад Радянського Союзу. Можна сподіватися на швидке завершення війни і, звісно, робити все можливе, щоб допомогти забезпечити перемогу, але, мабуть, розумніше не розраховувати, що це станеться найближчим часом. З огляду на непоступливість і впертість Путіна, якщо минуле є дороговказом для майбутнього, то, ймовірно, не варто розраховувати навіть на стійке припинення вогню.
Попри колосальні втрати, яких завдала Москва, Україна має багато сильних сторін. Насамперед – це її люди. Виснаження після п’яти з половиною років війни має величезну людську ціну, однак українці й далі демонструють надзвичайну мужність, стійкість, наполегливість і силу. Українські військові не мають собі рівних, як і громадянське суспільство, що підтримує та забезпечує воєнні зусилля.
Український народ є натхненням для всіх, хто прагне свободи, прав людини та демократії. Я вже не так часто, як раніше, бачу зображення та відео з гаслом «Будь сміливим, як Україна», але, Господь знає, ці слова й досі залишаються актуальними!
Україна стала світовим лідером у сфері оборонних технологій, а її дух інноваційності та винахідливості викликає захоплення в усьому світі, зокрема, в окремих аспектах, наважуся сказати, навіть у таких технологічно розвинених країнах, як Сполучені Штати. У сфері безпілотників, робототехніки та інших можливостей українці є світовою наддержавою – вони розробляють передові рішення та впроваджують їх на полі бою у рекордні строки. Це відіграло ключову роль у зупиненні й навіть відкиданні російських наступів на фронті, завдаючи противнику приголомшливих втрат – приблизно 1,5 мільйона російських військових убитими та пораненими. Ніщо не свідчить про провал Росії на фронті красномовніше за той факт, що за останні 18 місяців вона змогла захопити лише мізерний один додатковий відсоток території України.
Далі – далекобійні удари по російських нафтопереробних заводах, паливних терміналах, об’єктах оборонної інфраструктури, складах і логістичних потужностях. Ці атаки послаблюють економічні активи, які допомагають Кремлю фінансувати війну. Вони також приносять війну безпосередньо до російського населення, яке тепер стикається із серйозним дефіцитом пального та змушене обходитися без власних аналогів Amazon та інших онлайн-магазинів. Варто наголосити, що, атакуючи Росію, Україна дотримується міжнародного гуманітарного права – «правил війни» – і свідомо не атакує цивільне населення, що різко контрастує зі смертоносними атаками московських воєнних злочинців.
Україна також посилила удари середньої та малої дальності, порушуючи російську логістику та лінії постачання. Серед цілей – ключові автомобільні магістралі, зокрема дороги до окупованого Криму, командні пункти, радарні системи, системи протиповітряної оборони малої та середньої дальності, а також місцеві склади боєприпасів.
Та хоча Україна завдає Росії серйозної шкоди, справедливим є й зворотне. На жаль, ми бачимо це щодня.
Росія безупинно й безжально обстрілює українські міста, тероризуючи українських чоловіків, жінок і дітей. Російські атаки на лікарні, школи, автозаправні станції, заводи, склади з продуктами харчування, сучасні логістичні комплекси, порти – особливо Одесу, що серйозно впливає на експорт сільськогосподарської продукції, – а також залізничну інфраструктуру посилюються.
Хоча безперервні й руйнівні атаки на Київ цілком зрозуміло привертають найбільшу міжнародну увагу, ми не маємо права забувати, що інші міста по всій Україні також надзвичайно сильно постраждали, зокрема Харків, Запоріжжя, Кривий Ріг, Суми та Херсон. Один із нещодавніх прикладів морального падіння російських воєнних злочинців – подвійний удар по Кривому Рогу 21 серпня, коли друга атака була спрямована на рятувальників, які працювали на місці першого удару. Унаслідок цього загинули 16 людей, ще понад 130 були поранені. Звісно, тактика повторних ударів в Україні далеко не нова.
Окремо варто згадати Херсон, який уже кілька років є об’єктом жорстоких атак у межах так званого «людського сафарі», коли FPV-дрони навмисно полюють на людей і транспортні засоби. Не варто помилятися: російські військові, які керують цими дронами з іншого берега Дніпра, чудово усвідомлюють, що вони роблять. Лише у липні внаслідок таких атак загинули 29 людей. 19 серпня російський безпілотник влучив в автомобіль, убивши жінку, а того самого дня інший дрон атакував мікроавтобус, унаслідок чого загинули три жінки та один чоловік. За останні три роки сотні херсонців загинули, а тисячі були поранені.
Попри FPV-дронові атаки на Херсон, одних із найбільш руйнівних ударів по Україні нині завдають російські балістичні ракети та дедалі частіше реактивні безпілотники, проти яких українська протиповітряна оборона залишається вкрай недостатньою. Використання північнокорейських ракет малої дальності допомогло перевантажити українську ППО, тоді як дедалі більшу кількість північнокорейських військових залучають, щоб компенсувати величезні російські втрати. Водночас дефіцит ракет-перехоплювачів для Patriot, посилений обмеженнями постачання і ще більше загострений їхнім інтенсивним використанням у війні з Іраном, є особливо гострим. Президент України Володимир Зеленський попросив лише 5 відсотків запасів перехоплювачів Patriot та іншого озброєння, які мають Сполучені Штати, що принаймні дозволило б захистити критичну інфраструктуру протягом майбутньої зими.
Попри заходи зі зміцнення та децентралізації енергетичної системи, українці залишаються глибоко занепокоєними прийдешніми холодними місяцями. Європейські союзники активізувалися, намагаючись компенсувати втрату американської допомоги, що, зокрема, продемонстрували Велика Британія та Франція, нещодавно надавши ключові технології для крилатих ракет SCALP/Storm Shadow. Водночас інші країни також мають передати перехоплювачі зі своїх запасів. Зрештою, дозвіл Україні використовувати можливості зв’язку Starlink для ураження місць запуску балістичних ракет на території Росії міг би врятувати багато життів у найближчі місяці.
Що ж далі? Серед російських еліт і населення загалом зростає невдоволення, особливо на тлі того, як Україна дедалі більше переносить війну безпосередньо на російську територію. Хоча руйнівні українські удари продовжують бити по російській економіці, її неминучий крах наразі малоймовірний.
Водночас, попри нищівні російські атаки, воля українського народу залишається незламною. Для українців це екзистенційна боротьба за свободу, гідність, суверенітет і демократичне майбутнє. Вони не відмовляться від своєї благородної справи – скільки б часу це не потребувало.
Зрештою, добро переможе зло.
Автор: Орест Дейчаківський