Видавництво «Смолоскип» – це унікальне явище, феномен українського народу по обидва боки Атлантичного океану. На сайті видавництва ось що написано в рубриці «Про нас»: «Видавництво «Смолоскип» було створено на еміграції. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. У США «Смолоскип» видавав дисидентську і правозахисну літературу, а також твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні «Смолоскип» видає дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді».
Далі ми читаємо таке: «Видавництво «Смолоскип» було засноване 1967 року в місті Балтимор, США, і назване іменем Василя Симоненка. Першою книжкою, яка з’явилася друком у видавництві «Смолоскип», була книжка Осипа Зінкевича «З генерації новаторів: Світличний і Дзюба» (1968). «Смолоскип» у США видавав в основному твори українського самвидаву і твори українських письменників, заборонені в Радянській Україні… «Смолоскип» опублікував також низку книжок англійською мовою: вірші Олени Теліги, листи українських жінок-політв’язнів, 6-й і 7-8-й випуски самвидавного «Українського вісника», бюлетені Української Гельсінкської групи, збірку свідчень на Міжнародних Сахаровських слуханнях, збірку документів Української Гельсінкської групи, енциклопедичний довідник про тисячоліття християнства в Україні, довідник про українських олімпійських чемпіонів».
Ось така титанічна праця видавництва «Смолоскип» упродовж кількох десятків років на ниві збереження української ідентичності та боротьби за волю України.
Напевно, ви звернули увагу на те, що видавництво «Смолоскип» видало довідник про українських олімпійських чемпіонів?! Напевно, вас, читачів, це здивувало? Адже спортивна чи олімпійська тематика на сучасному етапі розвитку видавництва не представлена зовсім. Аж тут ми зустрічаємо інформацію про довідник про українських чемпіонів Олімпійських ігор. Прикро, що в рубриці «Про нас» зазначена лише така коротенька згадка про масштабну багаторічну діяльність активістів «Смолоскипу» на олімпійській ниві. Однак хоч така згадка є. Саме це й спонукає мене написати детальніше про унікальну олімпійську діяльність видавництва «Смолоскип».
Що таке «Олімпійські документи «Смолоскипу»
Отже, направду, актив «Смолоскипу» упродовж 1960-1990-х років здійснював величезний обсяг олімпійської праці. Зараз я зосереджуся на одному аспекті їхньої багатогранної, невтомної, плідної діяльності – «Олімпійських документах Смолоскипу».
Природно виникає питання – що таке «Олімпійські документи «Смолоскипу»»? Пояснення подаю зі сторінок часопису «Свобода». Ось що про це писали: «Появився збірник «Олімпійські документи Смолоскипу». Вже появився збірник олімпійських документів «Смолоскипу». До Збірника входять: всі матеріяли пресової конференції 2 серпня 1984 р. – вступна заява, заява у справі смертности совєтських олімпійців, заява у справі участи України в Олімпійських Іграх і національної дискримінації совєтських спортсменів, повний список померлих олімпійців СССР, порівняльні таблиці, транскрипт пресконференції, транскрипт інтерв’ю з А. Каркоцем на телевізійній станції кан. 9, транскрипт радіопрограми Рей Бріма, на якій виступив А. Сороковський, вирізки з чужомовної преси».
Оце так масив матеріалів! Тільки уявіть собі: в одному збірнику вміщено кілька масштабних проєктів та подій.
Пресконференція 2 серпня 1984 року (Лос-Анджелес, США)
Коротка хронологія підготовки до пресконференції була така: понеділок, 16 липня, – відкриття Українського олімпійського інформаційного бюро в Лос-Анджелесі. Керівником бюро обрано Андрія Сороковського. Із приємністю зазначу, що мав чудову нагоду зробити інтерв’ю з паном Андрієм. Він розповів надзвичайно цікаві та маловідомі факти тих подій: п’ятниця, 27 липня, – кореспондент інформаційної служби «Смолоскип» Осип Зінкевич одержав повну пресову акредитацію на Олімпійські ігри. Він узяв участь у бенкеті на честь американських олімпійських чемпіонів, яких прийняли до Пантеону олімпійської слави; виступив на першій пресовій конференції Міжнародного олімпійського комітету в головному олімпійському пресцентрі; субота, 28 липня, – завдяки Дарії Чайковській у культурно-мистецькій програмі Олімпійських ігор в Експо-парку виступили українські ансамблі: «Кобзар» (керівник В. Божик), «Явір» (керівник Й. Гринда) та козацький танцювальний ансамбль «Туман» (керівник Г. Монтеро). Пізніше ці ансамблі виступали й в інших програмах Олімпіади; понеділок, 30 липня, – завершено підготовку всіх матеріалів про передчасну смерть олімпійців СРСР, про питання участі України в Олімпійських іграх та про національну дискримінацію радянських спортсменів. Уранці на телебаченні, на каналі № 9, відбулося десятихвилинне інтерв’ю з Андрієм Каркоцем. Анонсовано проведення пресконференції 2 серпня 1984 року. Відбулися перші телефонні розмови з представниками секретаріату МОК та його Медичною комісією. Вирішено, що офіційними представниками «Смолоскипу» на Іграх XXIII Олімпіади будуть А. Сороковський, А. Каркоць, М. Снилик, О. Зінкевич, Л. Верба, Л. Сокіл, Я. Зінкевич та інші; вівторок, 31 липня, – відбулися телефонні розмови з МОК та відвідування пресових агентств і редакцій газет Лос-Анджелеса групами по дві особи від активу «Смолоскипу». Також відбулася перша зустріч А. Сороковського та А. Каркоця з представниками ABC. Українське бюро відвідав відомий американський колумніст Рік Таллі; середа, 1 серпня, – у популярних часописах Chicago Tribune та Daily News (Лос-Анджелес) було опубліковано статті Ріка Таллі про смертність радянських олімпійців, питання участі України в Олімпійських іграх і національну дискримінацію спортсменів у СРСР. Московське телеграфне агентство ТАСС поширило різними мовами повідомлення про пресконференцію «Смолоскипу» в центральному олімпійському пресцентрі. ТАСС різко критикував українців та організовану ними пресконференцію.
Ось короткий опис діяльності активістів «Смолоскипу» перед знаменитою пресконференцією 2 серпня, на якій було озвучено та продемонстровано багато унікальних матеріалів і маловідомої шокуючої інформації. Тема пресконференції та її значення, звісно, не сподобалися радянській владі. Тому було розпочато пропагандистську кампанію щодо дискредитації, відвернення уваги або ж протидії їй. Ця їхня діяльність не лише не зашкодила, а й навіть надала поштовх та розголос в усьому олімпійському світі.
Отже, події 2 серпня 1984 року привернули увагу багатомільйонної олімпійської аудиторії, політичної спільноти й багатьох небайдужих. Українська преса у США так розповідала про цю подію: «Лос Анджелес (УІС «Смолоскип»). – У четвер, 2-го серпня ц. р., у престижевому американському пресклюбі Лос Анджелесу відбулася велика пресова конференція, на якій вперше оприлюднено довгу листу 59-ти олімпійців СССР, які померли передчасно, в загадочних обставинах і у молодому віці. Пресову конференцію влаштував «Смолоскип». Нею керувала Мона Снилик з Лос-Анджелесу, і на ній виступали Андрій Сороковський, керівник Українського Олімпійського Інформаційного Бюра в Лос Анджелесі, і Андрій Каркоць, речник «Смолоскипу» на XXIII Олімпіяді».
Виявляється, ця конференція була влаштована, щоб розглянути кілька важливих питань. Серед них ключове місце займало дослідження та викриття радянської системи у злочинах проти спортсменів, які призвели до їх передчасних смертей. Справді, це важлива та актуальна проблема й донині. Адже терористичний режим рфі понині використовує допінг як засіб державної політики.
Для більшого розголосу організатори запросили чимало іноземної преси. Зокрема, пресконференцію висвітлювали п’ять телеканалів, вісім радіостанцій та численні акредитовані журналісти зі США, СРСР, Ізраїлю, Німеччини, Франції, Нідерландів, Мексики, Чехословаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії та інших країн. Направду масштабна інформаційна кампанія в час, коли ще не було глобального інтернету. Також до пресконференції долучились представники Міжнародного олімпійського комітету, Медичної комісії МОК, Національних олімпійських комітетів. Слід відзначити жваву інформаційну підтримку пресконференції кількома потужними радіостанціями: «Свобода», «Вільна Європа», «Голос Америки».
Відкриваючи пресконференцію, Мона Снилик сказала таке: «Колись ми влаштовували демонстрації. Вони завжди були мирні й ніколи не були спрямовані проти спортсменів, а проти порушування Совєтським Союзом олімпійських принципів. Проводячи нашу діяльність, ми часто чули, що ми змішуємо політику зі спортом. Навпаки, ми глибоко переконані, що власне ми поборюємо політизацію Олімпіяд, домагаючись, щоб держави не втручалися в Ігри. Як прихильники олімпійських ідеалів, включно з якнайбільшою кількістю учасників в Іграх, ми переконані, що невтручання Совєтського Союзу дозволило б Україні долучитися до олімпійської родини… Ми скликали сьогоднішню пресконференцію з двох причин. Обидві пов’язані з втручанням держави в спорт, що практикує найбільший порушник олімпійського статуту – совєтський уряд. Ми хочемо вірити, що з огляду на політичні події останніх років, як і з огляду на теперішній олімпійський бойкот, МОК і засоби масової інформації скоріше визнають руїнницьку ролю Совєтського Союзу в Олімпіядах, те, на що ми звертаємо увагу впродовж років. Тому ми хочемо зосередити увагу на питанні національної дискримінації і совєтського колоніялізму у спорті, на недопущенні України до олімпійського руху. Друге – з чим ми вперше виступаємо сьогодні – це приголомшливі відкриття, які вказують, що Совєтський Союз дослівно жертвує своїми олімпійськими спортсменами в ім’я здобуття слави і здобуття для себе міжнародного престижу».
Потужний початок пресконференції надав їй глобального масштабу й небачуваної актуальності.
Докладніше за напрямами проблемних питань говорили такі доповідачі. Зокрема, Андрій Сороковський говорив про національну дискримінацію у спорті в СРСР та про питання участі України в Олімпійських іграх. Для підтвердження своїх слів Андрій Сороковський використав демонстраційні матеріали, які мали неабиякий вплив на учасників: «На підставі графічно зображених таблиць та статистичних даних він вказував на те, як росіяни експлуатують спортсменів різних національностей, порушуючи статут Міжнародного Олімпійського Комітету, не дозволяючи Україні і Білорусії, членам ООН, балтицьким народам і всім іншим республікам СССР заступати на Олімпіядах свою національність і свої народи».
Справді, упродовж десятків років у СРСР, в «імперії зла», здійснювали геноцид за національною ознакою серед спортсменів. Найбільше страждали українці. Сам же Андрій Сороковський говорив таке: «В переконанні, що національна дискримінація і колоніялізм не повинні мати місця в олімпійському русі, ми домагаємося, щоб МОК відкликав визнання Крайового Олімпійського Комітету СССР і вимагав від уряду СССР створення національних олімпійських комітетів всіх 15-ох республік СССР, а в тому й України. Ми глибоко переконані, що в час, коли руйнуюча роля совєтського уряду в Олімпійському русі буде найбільш переконливою, ця пропозиція буде прийнята як перший крок на шляху геть від пропасті».
Сильна промова та заклик до міжнародної спільноти щодо тиску на Радянський Союз через утиски прав людей та гноблення цілих націй.
Найбільш драматичною частиною пресконференції було оприлюднення списку 59 олімпійців СРСР, серед яких – 24 олімпійські чемпіони, які померли передчасно, у молодому віці та за невстановлених обставин. Організатори продемонстрували учасникам конференції матеріали зі статистичними даними. Наприклад, у 1976-1982 роках, порівняно з 195-1975 роками, смертність олімпійців у СРСР зросла на 420%. Водночас у ФРН та НДР разом – на 100%, а у США – лише на 9%. Інша таблиця показувала, що в період 1952-1982 років на кожну тисячу учасників олімпійських команд у СРСР померло 45 олімпійських медалістів, у США – 17, а в Німеччині – 15.
Після оприлюднення цих шокуючих статистичних даних доповідач Андрій Каркоць виголосив таке: «Ми кидаємо виклик совєтському урядові і домагаємося, щоб він вияснив, якщо він може, чому померли 59 олімпійців, які, помираючи, мали в середньому всього 41 рік. Ми кидаємо виклик західнім засобам масової інформації, зокрема американським журналістам: підніміте те, з чим ми тут розпочали. Ставте сильні питання, не будьте легко заспокоєні і охоче ставайте обурені».
Сильна промова, вражаюча інформація – і все це зробили українці в діаспорі. Як ми бачимо, українська громада у США ретельно підготувалася до відзначення Олімпійських ігор 1984 року в Лос-Анджелесі. І це тільки окрема ланка її олімпійської діяльності того року.
Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі позначилися масштабними акціями української діаспори. Активісти «Смолоскипу» відіграли ключову роль у цій боротьбі за вільний український олімпійський рух. Олімпійські документи «Смолоскипу» засвідчили титанічну працю, виконану українцями, які виборювали справедливість на міжнародній олімпійській арені.
Нам є ким і чим пишатися! Адже історію знаєш – перемогу здобуваєш!
Автор: Олексій Лях-Породько
