Спогади про Крим

Ярослав Андріянов – українець, який провів своє дитинство і юність у Криму, – випустив фотокнигу «Sevastopol Unity» про своє життя, місто та оточення в Криму. Окрім фотографій, видання містить інтерв’ю з учасниками та власні спогади автора. Севастополь, як і весь Крим, був закритим у радянський час, а незалежним і неокупованим він був лише 20 років, тому матеріали з цього періоду мають особливу цінність. Наш дописувач та резидент Мирослав Ґрех мав нагоду особисто поспілкуватися з Ярославом Андріяновим – детальніше в інтерв’ю для Vilni Media.

– Хочу спочатку сказати нашим читачам, що я добре знав бабусю Ярослава – Орисю – і його дідуся Ярослава, на честь якого він був названий, тому дозволю собі звертатися до нього на «ти». Насамперед, щоб зорієнтувати читачів, про що ми будемо говорити, хочу зауважити, що на 30-й сторінці Ярославової книжки є його фотографія, а далі описано зміст книги. Якщо він дозволить, я хотів би навести цей опис повністю.

Ярослав Андріянов: Не заперечую.

– Процитую: «Севастопольське Юніті» – документальний фотобук, створений Ярославом Андріановим на основі власних світлин і аматорського фотоархіву людей з його оточення у період з 2007-го до 2014-го року. Це особиста рефлексія і запрошення повернутися в загублений контекст, який зберігся тільки в думках і фотоплівці.

Ця книга документує повсякденне життя останнього покоління, яке провело свою молодість в українському Севастополі до анексії, де військові обʼєкти слугували скейт-майданчиками й місцями для зустрічей, а радянські памʼятники здавалися пережитком минулого. «Севастопольське Юніті» фіксує погляди молоді, яка відчувала місто як свою домівку і відчуває це досі. Для тих, хто встиг забути; хто не встиг побачити, і тих, хто сподівається повернитися».

А тепер, Ярославе, розкажи детальніше, будь ласка, як ти створював цю книгу, яку мету при цьому ставив перед собою.

Ярослав Андріянов: Саму фотокнигу насамперед варто розглядати як свідчення того, що молодь пам’ятала та цінувала свою історію. Моя мета полягала в тому, щоб через матеріал, який я зібрав у знайомих мені людей, показати епоху, життя юнацтва та намагання створювати новий світ навколо себе.

Увесь фотоматеріал є аматорським – жодної професійної фотографії. Це зроблено навмисно, щоб передати юнацькі емоції, відчуття, а не красиві простори та професійний дорослий погляд.

Я спеціально друкував видання в Україні, щоб отримати український ISSN-номер (паспорт книги), який свідчить про внесення видання до українського реєстру. Станом на сьогодні я провів презентації в різних містах Європи – Барселоні, Берліні, Парижі, Відні, Брюсселі та інших. Зараз книга є в одній із найбільших бібліотек Берліна, і, здається, головних цілей досягнуто.

Хотів би зауважити, що матеріал вдалося зберегти завдяки тому, що ми знімали на плівку. Коли з Криму виїжджала моя мати, вона прихопила старі негативи, які я вже у 2024 році пересканував і отримав знімки, які давно були втрачені.

Сама книга – це частина великого проєкту: виставок, презентацій у Європі. Зараз я також створюю онлайн-архів, щоб зібрати матеріал в одному місці й зробити його доступнішим. Ця інформація точно буде потрібна наступним поколінням.

–Ви назвали книжку «Sevastopol Unity». Як це краще перекласти: «Севастопольська спільнота» чи «Севастопольська єдність»?

Ярослав Андріянов: Зараз поясню. Взагалі це цитата з однієї зустрічі. Там є фотографії з усього Криму, але колись був панк-концерт у Севастополі. Вийшов юнак, який приїхав з іншого міста, взяв мікрофон і сказав: «У вас тут класний концерт, класна комуна і севастопольське юніті – супер». І коли він це сказав, почалася масова бійка.

У цьому й полягає гірка іронія, бо перед окупацією значна частина населення була за Росію. Тож «Севастополь Юніті» – це цитата, іронія, а взагалі “unity” перекладається як «єдність».

– Ярославе, на мою думку, твоя книга має оригінальний формат. Це не стаття, не оповідання, навіть не картина, а такі собі мазки з юності, культури, спілкування, які дуже вражають мене і, сподіваюся, багатьох читачів. Це, на мій погляд, і визначає унікальність твоєї книжки.

Ярослав Андріянов: Дякую за таку оцінку, за приємний зворотний зв’язок. Тут присутня специфічна стилістика: я говорю від себе як особа, але намагаюся змалювати й передати загальні настрої молоді того часу.

– У твоїй книзі є певна кількість специфічних термінів і назв, які мені, наприклад, незрозумілі: бомбінг, електроклеш-вечірки, дабсистема. Є багато назв англійською мовою. Важко, наприклад, зрозуміти таке речення: «Вони досягли статусу all city kings, але обидва, на жаль, уже RIP» (стор. 134). Можливо, ці терміни зрозуміліші молоді, хоча, думаю, також не всім. А для старших людей, які, безперечно, читатимуть книжку, це буде непросто. Тому в мене є таке зауваження і пропозиція: чи не доцільно було б робити виноски й пояснювати ці назви?

Ярослав Андріянов: Книга – це мій перший такий продукт у цьому проєкті, а далі, за можливості, будемо розробляти платформу й подавати там таку інформацію.

– Як я зрозумів, цей проєкт перебуває на стадії вдосконалення. У книзі описано багато цікавих епізодів. Особисто мене зачепив опис того, як ти стрибав зі скелі у воду. Але чомусь фотографія стрибка подана на стор. 70, а його опис – на стор. 72. Якась непослідовність.

Ярослав Андріянов: Так, фотографії не прив’язані до тексту й не мають якоїсь послідовності. Зроблено це для того, щоб матеріал на кожному етапі інтригував і змушував читача знову звертати на нього увагу.

Якби ми створили чітку ієрархію або просто поділили все на розділи, це було б дуже сухо. Якби фотографії були згруповані, скажімо, спочатку на пляжі, потім у місті, то читач швидко переглянув би їх і забув, зосередивши увагу на тексті.

– Як ти вважаєш, чи досягнув цією книжкою мети, яку ставив перед собою, і чи залишилося ще щось незавершене?

Ярослав Андріянов: У професійному світі книговидання зазвичай ідуть шляхом отримання грантів або подання проєкту до видавництв. Такі проєкти часто реалізують за грантові кошти й продюсують люди з відповідним досвідом.

Я всі ці функції взяв на себе й робив усе сам. Друкував за власні кошти, шукав підрядників, організовував ці процеси. Це мій перший досвід, тому там може бути багато недоліків, багато непрофесійних речей, але це, як на мене, робить проєкт щирішим і живішим.

– Зараз Україна спливає кров’ю і болем, але бореться й воює, наближаючи справедливу перемогу. Ми всі змучилися від війни, у всіх є ностальгія за рідними місцями, де народилися і жили. Вірю, що прийде час і ми зможемо до них повернутися. Дякую, Ярославе, за книгу, за хороше інтерв’ю. Успіхів і нових досягнень у майбутньому.

Ярослав Андріянов: І вам навзаєм дякую!

Спілкувався: Мирослав Ґрех

Мирослав Ґрех — український активіст з Каліфорнії, автор поетичних збірок, автор колонки на Vilni Media

Читайте нас у