Про ставлення до мови, українських емігрантів нової хвилі та особливості життя у Сполучених Штатах
У 2021 році сім’я Андрія Баркова переїхала до Південної Кароліни, де розташовано центральний офіс компанії, в якій Андрій пропрацює вже понад 20 років. Отримавши освіту за кордоном, працюючи та проживаючи в Америці, він продовжує відповідати за розвиток таких програм в Україні, як надання грантів для підприємців, створення ощадних груп і груп підтримки для ВПО, а також проєкти фінансової просвіти для ромського населення. Крім цього, родина Баркових бере активну участь у житті української діаспори в своєму штаті, допомагає українським біженцям та мігрантам. Також, нещодавно стали спонсорами кількох родин в рамках програми U4U.
У нашій розмові ми торкнулися тем життя в Україні, переїзду родини до Америки, різних хвиль мігрантів. Обговорили також “хороших русcких”, майбутні президентські вибори, і важливість збереження української культури та мови серед українців за кордоном.
Про нову хвилю мігрантів та збереження української ідентичності
— Чому раніше ви не переїжджали жити до Штатів, якщо фактично працювали на Американську компанію?
— Я мав регулярні відрядження до США на 1-2 місяці, а потім повертався додому. До того ж моя теща, родом з Львівщини, проживає в Америці з 1998-го року. Ми доволі часто її відвідували, а в 2007 році вона зробила нам грін-карту. Проте, через те, що я був відповідальним за реалізацію програми своєї компанії в Україні, більшість часу я мав проводити там, доки не підготую гідного наступника, якому б я міг передати свою посаду. Лише в 2021 році ми емігрували до Північної Кароліни.
— Розкажіть про нову хвилю українських мігрантів за програмою U4U ( Uniting for Ukraine (U4U) або “Єднання заради України”, запровадженою президентом США Джо Байденом..)
— Програма U4U спричинила дуже цікаву хвилю емігрантів та біженців з України. Це взагалі найцікавіша хвиля. Насправді вони дуже різні. Серед них є люди, які приїхали з однією валізкою або навіть без неї, і їм дійсно немає куди повертатися. Наприклад, грантрайтерка нашої організації Юлія перебувала в російській окупації протягом місяця, і коли їй з донечкою вдалося виїхати, то вони взяли з собою дуже мало речей. В подальшому, скориставшись програмою, вони мігрували до Кароліни. Однак, серед цієї хвилі є багато новоприбулих українців, які 10-15-20 років жили в таких країнах Європи як Німеччина, Польща, Норвегія тощо. Вони досі мали українські паспорти і побачили в цій ситуації можливості, скористалися нагодою: “Оба, в Америці краще, ніж у Польщі.” Ті, хто працював далекобійником у Польщі, можуть заробляти в США у 2-3 рази більше. Тому багато українських чоловіків, які працювали та жили в Європі, скористалися цією програмою й мігрували.
Більшість українців, які приїздять до нашого штату останні півроку, до цього проживали в Європі. Вони дивляться, що в Америці мінімальна заробітна плата складає, в середньому, 20$/год., це все помножують, і отримують 4000$/місяць. Здійснивши поверхневу оцінку і порівнявши ці суми, наприклад, з Німеччиною, де вони отримували 2000€, вирішують, що треба їхати. Але, часто вони не враховують те, що тут все значно дорожче, крім автомобілів та одягу. Їжа – дуже дорога. Плюс до того треба придбати купу страховок. Люди дійсно багато заробляють, але доводиться йі доволі багато витрачати, бо життя дороге.
До того ж, серед останньої хвилі українських біженців виразно виділяються ще дві категорії: ті, хто має “корону на голові” і чекають, доки їх запросять працювати юристом, фінансистом, банкіром або директором неприбуткової організації, та ті, хто починає все з початку, з нового старту. Чоловіки сідають на траки і починають працювати далекобійниками або йдуть на будівництво. Жінки працюють прибиральницями, нянями або доглядальницями. Щоправда, існує запит на автомеханіків, а українки, які надають послуги в б’юті сфері, теж не залишаться без роботи. Ще легше молодим людям, віком до 23 років, оскільки вони можуть отримати освіту, і в подальшому матимуть гарні шанси.
— Ваша дружина допомагає українцям, що проживають у штаті. Розкажіть про це більше.
— У Північній та Південній Каролінах ще до нашого приїзду існувала організація “Ukrainians of Caroline”. Моя дружина познайомилася з засновницею, і вони вирішили створити відділ допомоги для ВПО, кількість яких через нову хвилю U4U відчутно зростала. Тож вони створили проєкт “The Ukraine House Caroline”. Фактично, це такий собі клуб, в якому проводять різні активності для дітей: заняття вокалом, малюванням, вишиванням, школа шахів та заняття з української мови.
Багато приїхало російськомовних дітей з України, тому відкрили цей клас, але його також відвідують і американці.
Ukraine House є також платформою для спілкування дорослих, які чекаючи дітей, можуть знайомитись між собою, обговорювати певні виклики, допомагати знайти роботу.
— Розкажіть, яким чином українці, що мігрували ще до початку повномасштабної війни, намагаються прищепити своїм дітям “українськість”?
— У нас вдома заборонено спілкуватися англійською мовою. Вона простіша, і діти намагаються переходити на англійську, але у нас правило – в будинку спілкуватися лише українською. Тому, у нас з дружиною український акцент ніколи не зникне. У дітей його немає, бо вони зростали англомовними. У Києві ходили до американських шкіл. Тож вдома говоримо українською, обов’язково дивимося разом лекції з історії та мовознавства. По суботах Соломія (донька) вчиться онлайн в українській школі, паралельно з американською.
На жаль, тут ми маємо багато прикладів: донька має подругу з Бразилії, яка не знає португальської, син Маркіян має друга мексиканського походження, який не говорить іспанською. Американська культура і мова прості і багаті, тому часто вони домінують і зберегти свою культуру важко. Час від часу ми відвідуємо інші громади. Нещодавно були у грецькій громаді, так ось вони зберігають мову, мають свою церковну спільноту, влаштовують фестивалі. Подібна ситуація і в турецькому культурному центрі, який теж є в місті. Араби, сирійці залишаються вірними культурі, а ось іранці навпаки, цураються.
Церква, мова і слов’янство
— В Сакраменто, Каліфорнії, Брукліні, Нью-Йорку є такі собі огидні анклави, де постійно чути московську мову. Від українців у тому числі. Вони називають себе слов’янами, відвідують, так звані, “слов’янські церкви”. Іноді доходить до кумедного: церкву відвідують 90 людей з України, троє з Молдови, п’ятеро з Казахстану і один москаль, а всі спілкуються російською мовою. От власне чому ми при українському центрі відкрили україномовну групу з вивчення Біблії. Наш пастор поставив за мету “відвадити” українців від так званих слов’янських церков, де відбувається русифікація і пропаганда йде московська. Ми і церкву відкрили українську, на відкритті було 39 українців і троє молдован, які з румунською Біблією прийшли, не знають мови, але хочуть бути з нами. До московитів не хочуть ходити.
Невтішною виглядає ситуація з російською мовою. Коли почитати телеграм-групи українців у Кароліні, Ралі, Шарлотті, то більше половини спілкування йде російською. Тобто навіть війна їх не навчила. Як ті риби, які знають, що цей гачок їх точно підчепить, вони все одно цю культуру на смітник не відправляють.
В Українському домі ми хотіли зробити постер: намалювати перекреслену пляшку горілки, шприц і російський твердий знак або щось типу: “НЕ ВЖИВАЮ алкоголю, наркотиків і російської мови”. Але Америка — дуже політкоректна країна, тому не стали цього робити, аби не шокувати американців, які надають нам приміщення. Та часом нам дуже кортить зробити щось таке кардинальне. Особливо, коли приходять мами, які між собою говорять російською, діти їх теж між собою комунікують мовою русні. Хоча батьки їх приводять до нас, саме щоб вивчити українську.
Часто це ще пояснюється бізнес-інтересами. Наприклад, якщо хтось відкриває садочок, то роблять його двомовним для російськомовних українців. Ось така ганьба.
До речі, цікаво, що перша хвиля мігрантів, які приїхали одразу після початку війни, мають чудову українську мову. Серед тих, кого принесла хвиля 90-х, більшість розмовляють російською. На жаль. Ось теща моя приїхала в 90-х, і її подруги були з Білорусі, східної України, а вона сама зі Львівщини. Буває, сидимо, і хтось їй подзвонив, то вона – раз, і зі своєї чудової української перемикається: “О, прівєт, Валя. Как ти там?”. Та сама історія з братом моєї дружини. Він типовий представник покоління “какая разніца”. Виріс у Червонограді, Львівської області, але постійно в Лос-Анджелесі тусується з якимись російськомовними, і сам фактично весь час розмовляє російською. І йому це не огидно, розумієте? У нього з ними бізнес.
— А що можете сказати про “співжиття” з хорошими росіянами у вашому штаті? Як часто “перетинаєтеся” та чи існує напруження між українськими біженцями та росіянами?
— Росіян у Південній Кароліні немає. Я зустрічав лише одного носія російського паспорта, але він єврей. Його звати Олександр і він лише народився в Москві, але останні 20 років жив тут, у США. З першого дня чоловік підтримує Україну, волонтерить, збирає гроші. Це єдиний хороший руський, який може бути. Не вважаю його москалем. Буває, що чую російську, підходжу, а виявляється, що люди з Узбекистану. Наш офіс являє собою коворкінг, то зустрів нещодавно двох жінок азіатської зовнішності, подумав, що з Китаю. Але коли почув російську, то підійшов запитати звідки. Одна виявилася з Туркменістану, інша – з Узбекистану. Я питаю: “Якого дідька не розмовляєте своєю мовою?” Узбекська з туркменською доволі подібні. Мені то відомо, бо сам виріс в Азербайджані. До 17-ти років жив там і бачив, наскільки народ був зрусифікований. Розмовляти російською було престижно, і більшість батьків мріяли відправити своїх дітей вчитися до Москви. Та сама хвороба, що і в нас була багато десятиліть поспіль.
— Розкажіть, як самі американці приймають нові хвилі біженців з України?
— У нас в Українському домі багато американців допомагають та спонсорують діяльність. Їх ставлення позитивне. Більше 70% підтримують. Не підтримують дві категорії: крайньоправі та крайньоліві. Перші – це мага Трампа, особливо це прихильники Марджорі Тейлор Ґрін. До других належать такі як Берні Сандерс, який притримується марксьзької ідеології. Загальновідомо, що ці люди прихильні до Росії. Для одних причиною є марксизька спорідненість, а для інших Путін – це strong man. Ось тільки ці дві категорії не підтримують Україну, відповідно й біженців.
— Які передбачення щодо виборів і яку партію підтримуєте?
— Добра новина в тому, що Америка не є диктатурою, в якій все вирішує одна людина. Система стримування та балансування працює настільки добре, що навіть якщо хвора людина стає президентом, як був Трамп у свій час, у неї не вийде занапастити країну. Тут діють три гілки влади, які доволі ефективно врівноважують одна одну. Хоча, звичайно, багато залежить від команди. Якщо говорити про Камалу Гарріс, яка дуже тяжіє до вищезгаданого лівого краю, можуть прийти чудові люди, які є великими друзями України. Навіть у команду Трампа можуть прийти доволі адекватні люди. Але, знову таки, все залежить від того, якою буде вага демократів, а якою — “імбецилів”.
Раніше який був стереотип? Ще у 80х-90х роках вважали, що християни мають підтримувати республіканців, бо ця партія за традиційні цінності. Але коли прийшов Трамп, то він зламав цей стереотип. Насправді це людина, яка не має ніяких моральних пріоритетів, я не кажу вже про християнські. Шахрай, аферист, зав’язаний з Московією, який називав себе палким шанувальником Путіна. Цю людину суд офіційно визнав злочинцем, винним у 63 пунктах, але оскільки на нього розповсюджується недоторканність, його неможливо посадити.
Тим часом Байден не є “ліваком”. Саме він, скоріше, є центристом. Враховуючи це, важко сказати, кого саме підтримую. Багато громадян зараз знаходяться в такій ситуації внутрішнього конфлікту. Існує зараз ця теорія підкови про ідіотизм політики крайніх і про здорову середину з обох боків.
Багато людей, які десятиліттями голосували за республіканців, не готові зараз голосувати за Трампа. Авраама Лінкольна — першого президента-республіканця за результатами Експертно-наукового опитування Presidential Greatness Project, визначено найкращим президентом США, в той час як Трампу наукова спільнота США відвела останнє місце у рейтингу президентської величі.
Що в Америці говорять про діючу політику офісу президента України?
— Ті з них, хто знайомий з реальною ситуацією в Україні, хто там був, говорять такі речі: «Дійсно, існує корупція. На високому рівні існує. Але, корупція на високому рівні існує будь-де. Навіть тут, в Америці. На побутовому рівні в Україні після 2014 року ситуація з корупцією значно покращилась».
— А яке ставлення до українських чоловіків, які виїхали до США?
— На цю тему тут не говорять. Яка різниця, чи ти виїхав у 2000-х, після 2014-го, у 202-му, чи у 2023-му? Будь-хто з нас може повернутися та воювати, розумієте? Ми всі в одному човні. Чому ми будемо засуджувати тих, хто виїхав у 2023-му або зараз? Якщо ця тема і піднімається, то лише в жіночих колах, у своїх кулуарах: «О, а чому він тут? У нього трьох дітей немає».
Наскільки мені відомо, більше ця тема актуальна в Європі, в Польщі, Молдові. Ті люди, що до нас їдуть, перелякані припущенням, що в Польщі будуть повістки видавати. Це одна з причин «європейської хвилі міграції» українців, які там проживали вже тривалий час.
Про Україну в новинах
— Як часто та з яких ресурсів дізнаєтеся про події в Україні?
— Я прокидаюся і перевіряю новини в телеграмі. Також читаю «Українську правду» та Espreso. Це мій ранковий ритуал. Індикатором цікавості до України для мене слугує місцеве радіо National Public Radio. Його ретранслюють усі місцеві радіостанції по всій країні. Там зазвичай можна почути дуже коротенькі новини, тезово, не більше 5 хвилин. Серед цих новин можна перевіряти, на якому місці знаходиться Україна в денній повістці. Якщо у 2022 році перші 2-3 новини були про Україну, то у 2023-му одна новина точно була. Коли почали говорити про Ізраїль і Палестину, Україна поступово опускалася з перших позицій на 5-6. Зараз про Україну знову багато пишуть та говорять, особливо після кожного ракетного обстрілу української цивільної інфраструктури. Тобто інтерес є, його підтримують. Безумовно, не такий, яким він був на початку. Ми це бачимо по фандрейзингу.
P.S.
Родина Баркових в серпні приймає родину, яка виїжджатиме з України через U4U. В подальшому вони ще планують спонсорувати кілька українських родин, які тривалий час проживали в Польщі та планують емігрувати до США.
Автор: Анастасія Варару