Понад 15 років тому Світлана Вельяновські разом з донькою залишила Україну, переїхавши до США. Її шлях до професії психотерапевтки у Лос-Анджелесі був наповнений численними викликами. Сьогодні ж вона не лише допомагає своїм американським клієнтам долати труднощі, а й активно турбується про ментальне здоров’ям співвітчизників. Активно підтримує рідну країну під час війни. Її історія — приклад того, як, в будь-якому віці, всупереч викликам еміграції, і не дивлячись на вік, можна знайти покликання і стати джерелом підтримки для інших.
Прямо напередодні повномасштабного вторгнення, 20 лютого 2022 року, Світлана прилетіла з Лос-Анджелесу до Києва. Один із її близьких родичів потрапив до лікарні та перебував у важкому стані.
Тож жінка, добре розуміючи ризики, їде в Україну.
— Ми в Америці довіряємо новинам і словам нашого уряду, — розповідає героїня. — Тому, коли нам говорили, що війна неминуча, ми знали, що це серйозно. Але, я не мала вибору. Мій син був в лікарні та чудом залишився живим, і я мала приїхати до нього.
Керівниця Світлани в США хоч і розуміла причину, та не хотіла відпускати жінку до України, в якій от-от мала розпочатися повномасштабна війна. Погодилася лише за умови, що Світлана продовжить проводити дистанційні групові та індивідуальні терапії.
— 24 лютого, як і обіцяла, я проводила онлайн-терапію для наркозалежних людей, — згадує Світлана. — Коли людина перебуває на межі між життям і смертю через наркотики чи алкоголь, їй потрібна сильна мотивація. Мій приклад поїздки в Україну, попри попередження про війну, став таким джерелом натхнення для багатьох моїх клієнтів. Під час терапії я проводила паралелі між війною і боротьбою з залежностями. Говорила своїм клієнтам: подивіться на українських солдатів, які зараз сидять в окопах. Вони ризикують життям заради своїх сімей. Їх можуть вбити, але вони там, бо захищають своїх близьких. А ви вмираєте від наркотиків чи алкоголю. За що ви вмираєте? За тимчасове задоволення? Подумайте про свою сім’ю, яка теж втрачає вас.
Переїзд до США
До США Світлана Вельяновські потрапила у статусі нареченої. Через сайт знайомств вона познайомилася з успішним американцем. Іноземець п’ять років приїжджав до України «в гості». У 2009 році, коли їй було 42 роки, Світлана вийшла за нього, і вони з донькою переїхали до США, а старший син Світлани залишився в Україні.
— Це був зовсім інший світ, — розповідає Світлана, вражена рівнем інклюзивності нової країни. — Я до 25 років жила в радянщині, де про таке й не мріяли. Люди в автобусах допомагають одне одному, коли, наприклад, у когось стався напад епілепсії, турбуються про людей похилого віку. Побачила спеціальні автобуси зі сходами, що опускалися.
Нове життя вдалечині від дому, в абсолютно чужій країні, готувало для матері та доньки нові виклики.
— Це були дуже складні стосунки з самого початку. Як психолог я швидко зрозуміла, що потрапила в пастку, з якої треба тікати. Ми майже одразу розлучилися, — розповідає Світлана про свій шлюб з американцем.
Фактично, опинившись на вулиці, мати з 18-річною донькою потрапили до притулку для жертв домашнього насильства, в якому жили чотири місяці.
— Мене шокувало те, як держава нам допомагала: адвокати, теплий одяг, їжа, кімната для життя, — згадує жінка. — Нас ховали від переслідувань.
Проживаючи в шелтері, Світлана звернула увагу на те, що багато емігрантів з пострадянського простору також потрапляли до притулків через домашнє насилля. Вона зазначає, що лише незначна кількість жінок мали успішний досвід шлюбів з іноземцями. Більшість стикалися зі знущаннями та насильством. І мало хто з них звертався за допомогою.
— На мою думку, лише 3% жінок, які на той час наважилися покинути рідну країну заради шлюбу з іноземцем, мали хороші стосунки. Решта стикались зі знущаннями, домашнім насиллям. Лише уявить, що проходили ті жінки! Міграція сама по собі — це вже травма, а коли до цього додається домашнє насильство, то це комплексна травма, з якою доведеться працювати багато років, — пояснює психологиня.
На думку Світлани ця тема є особливо гострою і сьогодні, коли багато українок тікають від війни до США та Канади. Жінкам-біженкам важливо бути обачними та обережними, вступаючи у стосунки з іноземцями. Також жінка рекомендує не знецінювати свої травми, отримані через війну, і звертатись за допомогою до спеціалістів. Адже емоційно та фізично виснажені, ці жінки часто виїжджають із не менш травмуючого середовища, що робить турботу про власне здоров’я та безпеку ще більш важливою.
Студентка в 50
Після перебування в шелтері, держава допомогла Світлані з донькою переїхати до Каліфорнії. Там вона знайшла перспективну роботу в продажах, а згодом працювала в одному з найпрестижніших готелів Лос-Анджелеса. Оточена успішними людьми, вона слухала історії їх успіху та намагалася знайти відповіді на запитання, як минулий досвід і здобута освіта можуть допомогти визначитися з життєвим напрямком: «Я приміряла все почуте на себе. Але, ніяк не могла вийти на шлях, на якому повинна бути».
Вирішальним став 2014 рік. Коли росія розпочала своє вторгнення в Україну. Читаючи новини, Світлана розуміла, як багато людей потребуватимуть психологічної допомоги та підтримки. Це стало важливим поштовхом для жінки — тоді вона і прийняла рішення допомагати своїй нації, яка опинилася у вирі війни. Син Світлани на той час теж брав участь у бойових діях на Донеччині.
— Для моєї родини, для мене, війна розпочалася ще тоді. Безсонні ночі. Хвилювання кожного разу, коли він йшов на завдання. Я зрозуміла, що мені терміново потрібно набути компетенцію, через яку зможу допомагати своєму народу, своєму сину та всім хлопцям, які пішли на війну. Тому вирішила почати вивчати психотерапію.
Світлана Вельяновські вступила до Antioch University у Каліфорнії у віці 50 років. Протягом 2 років і трьох місяців вона навчалась за напрямком “Сімейна психотерапія зі спеціалізацією на роботі з травмою”.
Навчання стало великим випробуванням. Велике навантаження, незнання мови. До того ж в той час Світлана паралельно навчалася в українській приватній психологічній школі Наталії Холоденко, де опановувала техніки безпосередньо спілкуючись з викладачами-практиками, а не з підручників.
— Це були найважчі часи в моєму житті, — зізнається Світлана. — Але я знала, для чого повинна пройти цей шлях. На другому курсі ми всі пішли на обов’язкову практику. Підписали контракти з агенціями, і я почала працювати в початковій школі з дітьми віком 7-11 років разом з групою інших студентів у різних школах.
Психотерапія по-американськи
Вже понад 10 років Світлана живе в Лос-Анджелесі (LA) і працює психотерапевтом в одній з місцевих агенцій. Вона зазначає, що округ Лос-Анджелес та сусідній округ Орандж, розташований на південному сході США, неофіційно вважаються столицею психотерапії. У цьому регіоні працюють понад 20 тисяч психотерапевтів. Якщо ж говорити про США загалом, то, за словами жінки, по всій країні налічується приблизно 40 тисяч фахівців з психотерапії. Це спеціалісти з різних напрямків: харчові розлади, домашнє насильство, алкогольна та наркотична залежності, сексуальні стосунки, клінічні захворювання тощо.
— На жаль, в Україні багато людей ще не сприймають психотерапію як щось звичне, але тут це норма. Важливо позбутися стереотипів і звертатися по допомогу, якщо відчуваєте психологічний дискомфорт. Багато українців, які приїжджають сюди, не звертаються до місцевих психотерапевтів, — зазначає Світлана. — Вони або не знають, що це столиця психотерапії, або бояться високих цін.
Світлана пояснює, що українці часто соромляться звертатися до психотерапевтів через страх осуду або стереотипи, які склалися ще з радянських часів. Помічаючи в своєму оточенні українців, які нехтують своїм ментальним здоров’ям, пані Вельяновські розповідає на своїй інстаграм-сторінці про державні програми в США, які покривають витрати на психотерапію через українські страхові поліси.
— Важливо розуміти, що в США існує безліч програм, які покривають витрати на психотерапію через державні та медичні страхування, — зазначає вона. — Багато українців навіть не знають, що можуть отримати безкоштовну допомогу, звернувшись до відповідних агенцій.
Закликаючи співвітчизників звертатися за допомогою, особливо коли йдеться про психічне здоров’я, Світлана надала список організацій в США, в які українці можуть звернутись. Також через свою інстаграм-сторінку розповідає про превентивні засоби турботи про себе.
— Для багатьох українців, особливо тих, хто виїхав за кордон, війна стала джерелом величезного стресу. Люди вважають, що їхнє ментальне здоров’я не потребує лікування, мовляв, “переживемо, якось минеться”. Однак це дуже небезпечна помилка. Якщо людина плаче кожного дня понад два тижні поспіль, це може бути ознакою клінічної депресії. Іноді люди не розуміють, що їхні постійні сльози або агресивна реакція на дрібниці — це ознаки травматичного досвіду, який вимагає професійної допомоги, — застерігає Світлана.
Світлана наголошує, що тривале ігнорування симптомів може призвести до серйозних наслідків, включно з панічними атаками, параноїдальними розладами та суїцидальними намірами. Тому фахівчиня закликає українців не нехтувати психотерапевтичною допомогою.
Довідка. Упродовж 2022-2024 років зростання кількості ментальних розладів серед українців стало критичною проблемою. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), приблизно 9,6 мільйонів українців можуть страждати на ментальні захворювання, зокрема депресію, тривожні розлади та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Особливо небезпечними є наслідки для переселенців та тих, хто безпосередньо постраждав від бойових дій
Нещодавнє дослідження показало, що 83% українців, які постраждали від конфлікту, зазначили, що вони або їхні родичі пережили стресові або травматичні події. З них 30% вже звернулися за психологічною допомогою, що демонструє зростаючу потребу в таких послугах.
— У нас зараз є шанс допомогти собі й нашим дітям подолати ці травми. Якщо ми не будемо займатися своїм ментальним здоров’ям сьогодні, це матиме довготривалі наслідки для майбутнього покоління. Якщо не працювати з дитячими травмами, то людина несе ці розв’язані проблеми в суспільство. Тут у США добре розуміють, що всі ми родом з дитинства, і всі травми беруть свій початок саме там. Тому роботу агенцій з ментального здоров’я фінансують наполовину держава і наполовину бізнес. Це своєрідна інвестиція в ментальне здоров’я нації, — зауважує психотерапевтка. — Тому в Америці психотерапія вже протягом багатьох років сприймається як норма та необхідність, починаючи зі шкільного віку. На одну молодшу школу зазвичай припадає 2-3 психотерапевти, і ми працюємо щодня. Іноді школа має штатного психолога чи психотерапевта, але агенція надає додаткову допомогу. Ментальне здоров’я нації має починатися з дитинства, особливо якщо говорити про українських дітей, які дивляться на світ крізь призму свого досвіду війни та травм, отриманих внаслідок бойових дій.
Українська вечеря в Каліфорнії: свято традицій і культури для допомоги Україні
Окрім психотерапії, Світлана та її оточення активно підтримують Україну. Регулярно проводять збори, організовують різні заходи, виходять на мітинги, збирають та відправляють гуманітарну допомогу.
7 вересня 2024 року в приватному будинку в окрузі Вентура, штат Каліфорнія, відбулася благодійна «Українська вечеря» — приватний захід для 50 гостей, на який можна було потрапити лише за запрошенням. Усі зібрані під час заходу кошти використають для придбання одягу, іграшок, електронних пристроїв та інших речей, які планують відправити до України до свят Різдва, Хануки та Нового року.
Ініціатором події виступила неприбуткова організація «Angels of Ukraine», президенткою якої є донька Світлани.
— Ми всі згуртовані тут, — каже Світлана. — Це важлива частина нашої діяльності — підтримувати нашу батьківщину та нагадувати американцям про війну в Україні.
Упродовж перших місяців війни, перебуваючи в Україні, Світлана волонтерила у військових шпиталях і на власні очі бачила жахливі наслідки війни: молодих хлопців з ампутаціями, десятки карет швидкої допомоги. Коли у Вінниці сталися вибухи, вся лікарня тряслася від ударної хвилі.
— Це був лише початок, але вже тоді я зрозуміла, наскільки масштабними будуть ці випробування для нашого народу.
Серед тяжких випробувань у чужій країні Світлана Вельяновські змогла знайти своє покликання через бажання бути корисною своїй нації. Її шлях свідчить, що незалежно від того, де ти знаходишся, завжди можна бути частиною боротьби за краще майбутнє свого народу.
Авторка: Анастасія Варару