Американський континент завжди був важливим центром еміграції українців. Дослідники етнічних груп виділяють чотири хвилі еміграції українців до США – перша у 1899-1914 роках, друга хвиля, що виникла після занепаду УНР, у 1920-1936 роках, третя – після Другої світової – 1945-1953 роки, четверта – після розпаду СРСР, у 1990-х і початок 21-го століття. З часом додалась ще одна – після Революції Гідності та початку війни на Сході України – 2014-теперішній час. Кожна з цих хвиль має свої причини та характерні риси. Усі, крім третьої, мають політичний характер, а саме: війни та репресії.
Першим українцем, який ступив на американську землю, вважають громадського і релігійного діяча, отця Агапія Гончаренка. У 1865 році він зійшов з корабля «Яринґтон» у Бостоні.
Родом з Житомирщини, він восьмирічним хлопцем вступив до Київської духовної семінарії, далі став послушником Києво-Печерської Лаври під іменем Агапій. Згодом ченця відправили з місією на Афон. Там до його рук потрапила заборонена Російською імперією революційна газета «Дзвін», яку видавали російські демократи. Отець Агапій став дописувачем часопису й висвітлював проблематику життя українців у Російській імперії. На ченця вчинили замах, і на початку 1865 року він перебрався до Нью-Йорка. Вже на вільній землі викладав грецьку мову для меншин та займався виданням двомовної газети «The Аlаskа Неrаld» (1868-72 рр.). Вона виходила російською та англійською.
Перша велика хвиля 1877-1914 років
Перша хвиля української еміграції до Америки мала значний вплив на формування української спільноти у США. Здебільшого емігрували селяни, які страждали від податкового тиску та обмеження земельних ресурсів. Більшість українських земель, зокрема Галичина, Буковина та Закарпаття, належали Австро-Угорській імперії. Українці стикалися з національною дискримінацією та соціальними обмеженнями. У 1877 році Пенсільванська вугільна компанія у США зіткнулася з робітничими страйками. Агенти компанії почали пошук потенційних робітників у найбідніших районах Австро-Угорщини: малорозвинених земель Закарпаття та Лемківщини. Тільки у 1899 році федеральна імміграційна служба почала реєструвати кількість емігрантів за національністю. За різними оцінками до Америки прибуло від двох до п’ятисот тисяч українців.
Здебільшого українці-емігранти оселялися в індустріальних районах Пенсільванії, Нью-Йорка, Нью-Джерсі та працювали у важкій промисловості: шахти, добування золота, будівництво, залізниця, металургія тощо.
З кожним роком зростала кількість українських жінок-емігранток. Вони переважно працювали служницями. З часом ставали швачками на фабриках. Більш підприємливі емігранти відкривали власний бізнес: бакалію, м’ясні крамниці, корчму. Наразі важко встановити точну кількість українців-емігрантів, які емігрували до США напередодні Першої світової війни. Адже багато хто повертався додому, а також їх деколи записували як угорців чи австрійців. На той час традиційно українців називали «русини» від слова Русь, надалі багатьох з них у США вважали росіянами. Перша хвиля еміграції заклала основу української діаспори у США, де українська греко-католицька церква стала центром суспільного життя. Українці зберігали свої традиції, мову та культуру.
Невизначеність щодо національної безпеки під час Першої світової війни дозволила Конгресу ухвалити закон імміграційних обмежень. Він вимагав від емігрантів навичок читання будь-якою мовою та збільшення податку під прибуття до країни.
Друга хвиля міжвоєнного періоду 1920-1936 років
Після поразки Української Народної Республіки (УНР) і встановлення радянської влади на території України розпочалася друга хвиля еміграції. Радянська влада почала переслідувати українську інтелігенцію, представників національно-визвольного руху, політичних та військових діячів, що змусило їх шукати політичного притулку в США та Канаді, Франції та Німеччині.
У міжвоєнний період імміграція у США була обмежена численними квотами. Одну з них визначав так званий Закон Джонсона-Ріда про імміграцію та натуралізацію 1924 року. Закон ввів річну квоту національного походження до 2% для кожної країни, обмежену кількість віз. Через імміграційні обмеження з боку США українці здебільшого емігрували до Західної Європи, Канади, Південної Америки. У період 1932-1933 років на території України відбувався Голодомор, запроваджений Сталіним. Українська діаспора намагалася надсилати допомогу зі США, але та була заблокована радянським урядом.
Третя хвиля після Другої світової війни
Друга світова війна та подальша окупація Радянським Союзом українських територій спричинили чергову хвилю еміграції. Після війни близько 3 млн українців опинилося в Західній Європі. Серед них були колишні військовополонені радянської армії, в’язні нацистських концтаборів, а також примусово депортовані робітники, яких вивезли з України до Австрії та Німеччини. У 1948 році Конгрес США ухвалив закон про переміщених осіб. Пік еміграції українців припав на 1949-1950-ті роки, близько 85 тис. українців опинилися в Америці.
Біженцям допомагали інтегруватися в американське суспільство – вчили англійської мови та надавали можливість працевлаштування.
Четверта хвиля після розпаду СРСР
Американський закон про імміграцію 1990 року суттєво збільшив кількість людей, які могли легально іммігрувати до США. Завдяки цьому закону підвищився ліміт на регулярну імміграцію (за винятком біженців) до гнучкого ліміту в 700 тис. осіб до 1995 року і 675 тис. осіб – після цього. Також була започаткована диверсифікаційна візова програма (Green Card), за умовами якої розігрувалось близько 55 тис. імміграційних віз у вигляді лотереї на рік.
Розпад СРСР призвів до занепаду української економіки: високий рівень безробіття, політична нестабільність. У 1994 році Україну включили до переліку країн, що беруть участь в американській імміграційній лотереї. Тому четверта хвиля української еміграції здебільшого сформувалася з тих людей, хто отримав «грін-карту». Багато українців емігрують до США на підставі возз’єднання з родиною, отримання студентських, робочих та туристичних віз. За останніми залишаються жити в США нелегально. Тенденція масового припливу українських емігрантів тривала до 2005 року, і кожного року зменшувалась.
П’ята велика хвиля
У 2014 році росія анексувала Крим та розпочала війну проти України. Це спричинило нову велику хвилю еміграції українців до США, яка триває і дотепер.
Після повномасштабного вторгнення близько 5 мільйонів українців були змушені переїхати у більш безпечні частини країни. За даними ООН близько 6,3 мільйона українців стали біженцями. Наразі це одна з найбільших криз переміщення людей у світі.
У 2022 році США ініціювали програму “Uniting for Ukraine“, яка дозволяє українцям приїхати до Америки завдяки небайдужим американцям. За цією програмою українські іммігранти можуть перебувати в США до двох років за спеціальним «гуманітарним паролем», маючи доступ до деяких федеральних пільг, таких як дозвіл на працевлаштування та соціальні послуги. Але ця програма не дає можливості отримати «грін-карту».
У червні 2023 року до Конгресу США внесли новий законопроєкт “Ukrainian Adjustment Act”, який передбачає спрощену процедуру отримання статусу постійного резидента для громадян України, які проживають у Сполучених Штатах на законних підставах. Цей законопроєкт знаходиться лише на найпершому етапі та залишається на стадії попереднього розгляду.
Починаючи з лютого 2022 року до Сполучених Штатів Америки іммігрувало понад 270 тисяч українців.
Авторка: Сніжана Гусаревич