Друга інаугурація Дональда Трампа обіцяє стати однією з найважливіших подій навіть не десятиріччя, а сторіччя – так багато очікувань й побоювань із нею повʼязано. Проте якщо щодо своїх внутрішньополітичних намірів новий старий президент – принаймні, щодо перших днів перебування на посаді – виглядає дуже конкретним, його зовнішньополітичний залишається швидше темою для прогнозів і суперечок.
Звісно, тепер вже ніхто не говорить про 24 чи 48 годин, необхідних для завершення російсько-української війни, сам Трамп якось згадав про піврічний термін, за який він хоче спробувати досягти успіху. Новий президент визнає, що ситуація виглядає непростою, але чи означає це, що непросту ситуацію можна вирішити за допомогою простих рішень? На разі ми не знаємо навіть, коли і за яких обставин відбудеться зустріч Дональда Трампа й Владіміра Путіна. Трамп переконує, що Путін бажає цієї зустрічі. І в мене немає жодних приводів не довіряти цій оцінці, адже продемонструвати, що ізоляція Росії провалилася і війна в Україні більше не є приводом для відсутності російсько-американських контактів на вищому рівні в інтересах російського президента. Але в будь-якому разі Путін зробить все, щоб продемонструвати: зустріч відбувається не тому, що він в ній зацікавлений, а тому, що її хоче провести Дональд Трамп. Ну хоча б тому, що є взаємна зацікавленість сторін. І якщо американський президент дійсно прагне зустрічі з російським, йому доведеться погодитися з цією формулою. Але це – точно не формула Трампа, бо демонструватиме слабкість позицій президента США вже на першому побаченні.
Однак уявимо собі, що зустріч все ж таки відбулася – є всі можливості передбачити, що вона буде узгодженою. Чи означає це, що контакт буде результативним? Ось в цьому в мене є серйозні сумніви. Путіну потрібна насамперед «зустріч заради зустрічі», Трамп буде налаштований на хоча б якийсь результат і підсумком зустрічі президента Сполучених Штатів і Росії може стати серйозне розчарування – коли стане очевидним, що Путін не налаштований на жодні компроміси.
І, напевне український «день Х» відбудеться саме після того, як Дональд Трамп усвідомить небажання Путіна завершувати війну на компромісних умовах. Що зробить тоді американський президент? Посилить економічний тиск на Росію? Збільшить постачання зброї Україні? Або ж, навпаки, буде намагатися дистанціюватися від війни як від неприємної й програшної теми?
Те, яким чином було досягнено угоди про припинення вогню на Близькому Сході, створює уявлення про інструментарій Трампа. Обраний президент США був і залишається на боці Ізраїля – проте, щоб «заспокоїти» його емоції і зробити успішним перший день його перебування на посаді, на поступки при досягненні угоди мали піти саме в ізраїльському уряді. При цьому ми явно маємо справу не стільки із врегульованим, скільки із відкладеним конфліктом у регіоні – бо у терористів з ХАМАС зʼявляється можливість не тільки відновити свої позиції у секторі Газа, але й посилити їх за рахунок сотень кваліфікованих бойовиків, яких звільнятимуть з ізраїльських вʼязниць наступними тижнями.
І якщо спробувати провести умовну паралель з російсько-українським конфліктом, ми можемо собі уявити, що і в українському випадку до поступок будуть схиляти насамперед президента України, а не президента Росії. Але відкритим залишається питання до якого рівня поступок має піти Україна, щоб це задовольнило Путіна? І чи не будемо ми і, у випадку російсько-української війни, мати справу з ще одним відкладеним конфліктом – бо ж Росія від своїх стратегічних цілей не відмовиться.
Звісно, ми вже скоро отримаємо хоча б ескізи відповідей на ці складні питання. Але якою б не була відповідь, очевидним залишається найголовніше: долю України мають визначати не міркування політичного комфорту для нової адміністрації, а гарантії на майбутнє – гарантії безпеки для українських дітей.
Автор: Віталій Портников