Бандура, піаніно, український хор “Думка” – низка українських артистів на американському Мангеттені зібралась, щоб сплести своє мистецтво у перфоменс 24.FREEDOM, який провели у Нью-Йорку на День Незалежності України. Серед глядачів – українські військові, яким стоячи кілька хвилин аплодувала зала, різні покоління українців Америки та американські друзі України – всі вони тут були для для того, щоб переосмислити українську свободу на 34-й рік її здобуття.
24 серпня ввечері біля українського народного дому у Нью Йорку кожен другий бу одягнутий у вишиванку. В Іст Вілиджі вишиковується черга до Українського Народного Дому на перформанс, де мистецтво закликає подумати про незалежність та свободу. Коли кожен вистоює чергу та знаходить своє місце у залі, простір заповнює тиша, яку порушують короткими вступними словами організатори.
“Сьогодні не про святкування, – каже, переводячи подих, Дмитро Топчій, один із співорганізаторів заходу. Переведення подиху дуже красномовне, ті кілька секунд говорять більше та гучніше, аніж все сказане потім. У цій фразі та паузі кожному у залі відгукується, бо відчувається те, що постійно у думках будь-якого українця, який далеко від Батьківщини, де вже четвертий рік триває кровопролитна війна, забираючи життя найкращих – жахливо і без жалю.
“Ми сьогодні не святкуємо. Ми зібралися тут, щоб один одному нагадати про ціну, яку ми з вами платимо за Незалежність”, – повторює Дмитро, завершуючи коротке вступне слово. Засне світло і починається дійство.
«Зродитись» – так можна описати процес, який несе з собою народження чогось великого та значущого. Щоб зродитись повноцінно, треба багато часу, зусиль, сил, натхнення, спроб та невдач. Ніхто не гарантує, що цей процес відбуватиметься без мук, страждань та «не всупереч». Зродитись можна і через жертву, і зародження матиме багато сенсів, коли, наприклад, жертвою буде насаджена московською пропагандою шароварщина.
Українське мистецтво, або як би сказали люди на Мангеттені – «арт» – проживає часи зродження у музиці, театрі, співі, літературі, стилі одягу… Здається, список можна продовжувати довго, однак сенси зрозумілі – ми стаємо інші, і це відгукується кожному. Зараз дуже відчутно в Україні, коли кожен захід – це філігранна робота. Чого тільки вартував Фестиваль “Вирій”, який нещодавно відбувався в Києві, чи мюзикл “Ти – романтика”, чи “ЧекаФест” у Львові, і, здається список можна ще продовжувати, а це не може не тішити.
В цій інакшості, натхненний вищезгаданими подіями, народився і перфоменс 24.FREEDOM. Це інструментальна музика, імпровізації сучасних та стародавніх пісень, хорова співоча традиція, візуальне мистецтво і дуже життєвий танець. І на все – година. З різних куточків зали до глядача горить мистецтво своєю особливо мовою людей, які його творили – Павло Гінтов, Олексій Природній, Фіма Чупакін, хор «Думка», Валерія Вовк, Ангеліна Статєва, Ганна Дацко, Джаред Кавасос, Маркіян Криса, Дар’я Баранько, Іван Примак та Наталія Курешова.
Із центру над сценою говорить головний елемент – масштабний арт-об’єкт у формі птахів, авторства Христини Єсипчук — символ стійкості, польоту та свободи. Часто “пташками” українські захисники називають FPV-дрони, які їм життєво необхідні. Це все додало ще більше метафоричності, особлово коли захід проводився з метою збору коштів на дрони.
Звикати до чогось нового та перелаштовуватись на новий лад тяжко, ресурсозатратно і деколи страшно – а чи прийме щось нове аудиторія? Чи, може, просто залишити все як є, бо нове ж таке невідоме? Невідоме, але цікаве всім – і великим, і молодим, і малим.
Люди першого, другого, третього покоління українців Америки сиділи і уважно слухали, затамувавши подих, спостерігали за дійством. Біля мене сидів чоловіку темних окулярах. Суб’єктивно можна припустити, що він був сліпим, однак його вираз обличчя передавав те, що викликало захоплення. Це було ніби замилування усім, відбувалось довкола. Він наче бачив усе душею, проживаючи кожен момент.
Перші акорди “Пливе кача” породили страх до болю, який починаєш відчувати миттєво – нині в Україні майже кожна родина втратила когось на війні, майже кожен живе зі страхом, який важко вимовити, висловити чи прожити піснею. Дуже відгукнулось, що пісню розпочали і після кількох перших акордів закінчили. Це було ніби найправильніше рішення, прийняте у той момент, бо “Пливе кача” повертає кожного у найглибшу глибину втрати й тяжких емоцій. Здається, кожен у залі це відчув.
Присутні у залі захисники України, які проходять процес протезування та реабілітації у США, затамувавши подих дивились за дійством, а коли я підійшла спитати про враження, почула “Це було дуже гарно, моментами у нас не було слів, щоб висловити захоплення”, – сказав військовий Віктор.
На завершення – слова від засновниці платформи Rebirth.Ukraine Ганки Смірнової, яка якраз і зрежисерувала все, що відбувалось того вечора. «У пісні «Птаха», яка надихнула мене на все це дійство, є слова – «Ми все ще повернемо із того що втратили, головне, щоб птахи залишались крилатими». Ми маємо залишатись крилатими і діяти», – каже Ганка і додає, – «Я хотіла, щоб кожна людина під час перфоменсу замислилась над тим, що для неї є свобода, і зрозуміла: свобода – це дія, дієслово, це постійний рух.”
Організований платформою Rebirth.Ukraine та фондом Liberty Ukraine Foundation вечір став простором світла. Треба було зупинитися й просто побути в моменті. Відчути мистецтво, яке виростало навколо. Воно боліло. Воно різало рани – і водночас їх гоїло. Давало сили йти далі. Сильно. Саме так. Це слово найточніше описує те, що відбувалося в Українському домі в Нью-Йорку. Сильно зіграно. Сильно болить. Сильно хочеться жити, боротися, пам’ятати.
