Під таким заголовком (в англійському перекладі – «Ukraine Lives!») 17 червня 2026 року о 19:00 в Пресвітеріанській церкві м. Берклі відбувся концерт відомої Української капели бандуристів Північної Америки. Це стало справжнім святом для присутніх слухачів, зголоднілих за українськими мелодіями й піснями, яких зібралося понад дві сотні.
Бандура – легенда України, слово, яке з молоком матері всмоктувалося в нашу кров і плоть, у нашу самосвідомість, національну ідентичність. Бандура походить від кобзи, ще давнішого інструменту, ще більш легендарного. Кобзарі грали на ньому і співали, ходили по всіх степах і дорогах та нагадували сучасникам про славетне минуле. Недарма Тарас Шевченко свою першу збірку віршів назвав “Кобзар”. Згадаймо його “Перебендю”:
Перебендя старий, сліпий,
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
У 1991 році колектив бандуристів з Америки став лауреатом премії імені Тараса Шевченка.
Розпочався концерт піснею «Молитва за Україну», виконання якої люди слухали стоячи і по закінченні довго аплодували.
Як уже було сказано, бандура – це історичний український інструмент з героїчною давниною. Тому без історії тут не обійтися. Капела бандуристів продовжила свій виступ піснями про походи і подвиги запорожців, стійкість і завзятість січових стрільців, мужність воїнів ОУН і УПА, що наповнювали наші серця згадками про минувшину, гордістю за наших славних предків. Перше відділення концерту закінчилося піснею «Нероздільна родина» про єднання українців у боротьбі за свою незалежну державу.
Під час перерви концерту відбувалося неформальне спілкування з членами капели, які розповідали про себе, про успіхи і здобутки колективу. Усі вони американці українського походження, які живуть у США і Канаді, з дитинства закохані в бандуру, українську пісню. Є навіть один японець, який не говорить українською, але дуже любить грати на бандурі.
Вони кілька разів на рік збираються разом для репетицій і проведення концертів. Цього року капела провела п’ять концертів: один у Фініксі, штат Аризона, і чотири в Каліфорнії – у Сан-Дієго, Лос-Анджелесі, Сакраменто, а останній – у Берклі.
Співак Назар Колівошко під час перерви розповів нам коротку історію капели. У 1902 році український письменник, етнограф і композитор Гнат Хоткевич уперше у Харкові створив оркестр бандуристів. А їхня капела бере свій початок з 1918 року, з короткого періоду незалежності України. Тоді процес популяризації співу і гри на бандурі швидко розвивався.
Однак ідеали бандуриста – віра, правда, свобода, людська гідність – стали загрожувати новоствореному Радянському Союзу. Розпочалися репресії та переслідування. Багатьох бандуристів арештовували, засилали до ГУЛАГу, їм відрізали пальці, щоб вони не грали, багатьох стратили. Гнат Хоткевич був убитий у 1938 році, а його композиції заборонили. Діяльність об’єднань бандуристів припинилася.
Потім прийшли німці. Вони членів капели, які вижили, заслали до трудового табору й змушували їздити по інших таборах із концертами. Примушували працювати до виснаження. За рік було проведено понад 365 виступів. Пальці в окремих бандуристів стиралися до крові.
Після війни артисти, побоюючись майбутніх репресій радянської влади, залишилися в таборах Західної Європи, а 17 із них згодом переїхали до Детройта. Там вони відновили свою діяльність, створивши Хорову капелу бандуристів, яка існує й до сьогодні. Колектив гастролював у всьому світі, багато разів виступав в Австралії, Європі та Україні.
“У капелі була унікальна старовинна бандура, аналогів якої не було ні в кого. Коли у 2012 році її показали в Києві, усі були здивовані. Казали: «Такої бандури немає, це якийсь динозавр». Тепер такі бандури відновлені в Харківському хорі. Ось так ми вистраждали можливість грати на бандурі й співати українські пісні, зберегли та розвинули давню народну традицію. Ми раді, що стільки людей прийшло нас послухати”, – розповів Назар Колівошко.
Друге відділення концерту розпочалося мелодією «Гомін степів». Піснею «Карпатські січовики» капела нагадала присутнім про боротьбу за возз’єднання Закарпаття з Україною в незалежній державі. Не оминули виконавці й проблеми сучасної війни з вічним ворогом – Росією, пов’язавши їх із подіями минулого. Ці теми прозвучали в піснях: «Дух гармат міцний», «Браття українці», «Марш полеглих», «Ой, видно село». Особливо за душу взяла пісня «Спи, моя ластівко», в якій молодий солдат ЗСУ прощається з коханою, йдучи на бій з москалями. У виконанні чотирьох солістів хору прозвучала пісня «Для Вкраїни» як гімн непоборності й звитяги. Закінчила свій виступ капела піснею про своїх побратимів «Бандуристе, орле сизий».
На закінчення хор бандуристів отримав гучні й довгі оплески. Люди ніяк не хотіли відпускати артистів. Художній керівник і диригент пан Олег Махлай кілька разів повертався на сцену, дякуючи і представляючи всіх членів капели. Але люди не розходилися і не переставали плескати. Довелося на біс виконати пісню «Розпрягайте, хлопці, коні», яку разом із хором почав співати весь зал.
Загалом капела виконала 18 українських пісень і мелодій. Цікаві розповіді про українську музичну спадщину, про свою історію, історію пісень, про своє життя і діяльність не залишили нікого байдужими. Чудовий спів, неперевершене звучання бандур, ніби чистий ковток повітря, повертали нас на свою землю, в дитинство і зрілість, у рідну стихію українського слова і чину.
Фото: Bob Iwaskewycz
Автор: Мирослав Ґрех
