Чи можуть люди бути справді щасливими? Це питання, на яке намагаються знайти відповіді філософи в усьому світі. Що саме змушує нас думати, що життя має сенс? Які елементи, складові буденності підвищують рівень ендорфінів? І чи варто нам фокусуватися на матеріальних благах, коли всесвіт пропонує набагато ширший асортимент радощів? Хотілося б мати вдосталь вільного часу, аби шукати відповіді чи, можливо, ставити нові запитання, але реальне життя, на жаль, несеться надто швидко, змушуючи нас зосереджуватися на інших проблемах.
Перед тим, як поринути у світ філософії, нам усім хотілося б зуміти закрити базові потреби. Робота, самореалізація, сім’я, фінансова безпека. І якими б неймовірно просвітленими ми себе не вважали, насолоджуватися мандрами роздумів набагато комфортніше, коли маєш квартиру, закриті кредитні картки та кілька сотень в інвестиціях. Матеріальні речі стали складовою щастя, а наявність грошей – частиною свободи. І от, поглянувши на людей сьогоднішнього соціуму, несвідомо ставиш собі питання: а коли саме настане відчуття, що ми маємо достатньо? Коли гонитва за доларами переросте у щось спокійніше, відкриваючи можливості для подорожей, часу з сім’єю та прогулянок берегом океану? У який момент людина зрозуміє, що більшого їй не потрібно?
Що ж, спробуймо розібратися.
Дипломатичні відносини – це ще один дуже важливий соціальний аспект. Саме вони фактично визначають, у яких стосунках перебуватимуть між собою країни. Тому, коли 27 серпня 2025 року Україна надала Ользі Стефанішиній можливість розпочати роботу дипломатичним представником у Вашингтоні, усі небайдужі обережно стежили за ситуацією. У перший же день роботи Ольга наголосила, що несе із собою «мужність і стійкість українського народу». Доволі непогано, чи не так? До того ж у минулому Стефанішина обіймала посади віцепрем’єрки з євроінтеграції та міністерки юстиції. Тож як не крути, подібний досвід може видатися дуже корисним. Well done!
Зрештою, час ішов, Земля кружляла навколо Сонця, сезони змінювалися, і життя пливло. Попри журналістські розслідування вдома, що нависли над жінкою, особливо гучних новин стосовно роботи представницею в США від пані Ольги чути не було, що вже саме по собі непоганий знак. Аж раптом, ніби нізвідки, на початку липня 2026 року Стефанішина попросила про завершення служби з особистих обставин. І поки ми гадки гадали, розмірковували, що там за секретні справи виникли у пані Ольги, уже в серпні стало відомо про підозру за трьома епізодами, яку жінці вручили НАБУ і САП. Серед звинувачень маємо незаконне збагачення на понад 13,9 млн гривень і два епізоди недостовірного декларування. Пані Ольга прокоментувала ситуацію, заявивши, що будь-які процесуальні дії «не означають встановленої провини». І вже 6 серпня було обрано запобіжний захід – заставу в розмірі 6 мільйонів гривень у межах справи про незаконне збагачення.
В одному Ольга точно мала рацію: особа вважається невинуватою, доки її вину не доведено. Потрібно дочекатися результатів слідства, отримати повний обсяг матеріалів справи та вироку суду, аби остаточно сформувати думку щодо цієї історії. Та все було б набагато простіше, якби це було перше за останні 20 років подібне звинувачення. Щось, що виходить за межі буденності, де незвичні обставини справи не одразу викликають довіру. Але ж це не так. В Україні ледь не щодня подібне спливає на поверхню. Купівля автомобілів за 200 тисяч доларів, що оформлюються на братів-сестер, весілля, відсвятковані за космічні суми, або ж вілли, побудовані десь у теплому Маямі. Ми вже, напевне, навіть звикли до того, що українські високопосадовці живуть не в тих реаліях, де їхні громадяни стикаються з наслідками економічної кризи, вже не кажучи про війну! І, на жаль, коли дія повторюється кілька разів, з часом вона стає звичкою, сприймається більш буденно і не викликає сильного обурення. Що ж, пані експосолка отримала підозру щодо незаконного збагачення – ну нічого страшного, головне, що сьогодні дощ не йде – можна прогулятися. Подібні новини стали нормою, звичкою, базою. Нам не потрібно навіть чути всіх деталей справи, сум, що їх озвучують у суді; зрештою, народ самотужки винесе вирок черговій підозрюваній.
Вони, ці держпосадовці, депутати, посли й прем’єри, мають у своїх руках можливість змінити стан справ. Така собі революція, коли ти бунтуєш проти системи, нічого не роблячи. Не потрібно збурювати новий Майдан, не потрібно вигадувати нові ідеї, ні. Просто не обирай уже прокладену стежку, наприкінці якої чекають яхти, вілли, гроші й інші атрибути соціального успіху. Невже на подібних посадах люди отримують так мало, що це змушує їх іти наперекір власній совісті? Невже фінансове питання стоїть для них настільки гостро, що необхідність оплатити вечерю в ресторані викликає страх? Навпаки! Кожен із них має більше, ніж пересічний житель столиці.
І ось тут постає запитання: чи можуть люди бути справді щасливими? Чи можуть вони насолоджуватися тим, що мають, зрештою, спрямовуючи більше зусиль на щось невагоме: любов, внутрішній розвиток, мистецтво? Чи необхідно йти проти принципів моралі, запихаючи готівку в кишені, коли життя і без того ставиться до тебе дуже добре? Чому люди такі? Що змушує їх обирати буденне, забуваючи про внутрішню матерію? І невже це єдиний шлях, який мусиш обрати, видираючись угору драбиною успіху? Що можуть дати маєтки, зелені папірці та квартири, коли вони придбані за заплямовані кошти? На жаль, деякі запитання залишаються без відповіді.
Нам часом здається, що справжнє життя вимірюється у відомих науці величинах. Можливо, тому ми так наївно намагаємося заповнити його матеріальними благами, повністю втрачаючи контакт із власними бажаннями. Але насправді світ не був створений банківською системою чи штучним інтелектом. За межами, встановленими нашим суспільством, існує зовсім інше життя, де панують внутрішні якості. Доброта, чесність, дружба, правда й надія. І чи не було б чудово хоча б на хвилину зазирнути туди, де немає корупційних скандалів, міжнародної ганьби й постійних розслідувань? Можливо, одного дня кращі з нас зможуть потрапити туди і розкажуть решті про побачене. Але доки нам залишається лише шукати відповіді на філософські запитання крізь призму чергової справи людини, загубленої в міжнародних коштовностях.
Авторка: Вікторія Грідіна
