У 1933–1934 роках на чиказькій виставці-ярмарку «Століття прогресу» працював український павільйон, де окреме приміщення було надано Олександру Архипенку. У «Будинку Архипенка» представили 44 його твори. Після завершення виставки одна з його скульптур, «МА», була передана до Національного музею у Львові.
Про це повідомляє Архипенко на «Столітті проґресу» й після.
У 1933–1934 роках у США відбулася виставка-ярмарок «Століття прогресу», експозиції якої розмістилися у Чикаго на великій площі між 12-ю і 39-ю вулицями вздовж озера Мічіган. Серед павільйонів різних країн був український, збудований за архітектурним проєктом Української Технічної Школи міста Львова. Він представляв українську громаду Чикаго.
Окремий український павільйон викликав заперечення з боку тодішнього радянського посла у США Максима Литвинова.
Українська громада поширювала рекламні листівки через тогочасні українські газети із закликом: «Українці Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю!».
Українська експозиція діяла протягом п’яти місяців. У ній були представлені роботи митців українського походження із Франції, Бразилії, Аргентини та Чехословаччини. Серед них були Бабій, Третьяков, Редько, Андрієнко, Савченко-Бельський, Кричевський, Перебийніс, Цимбал, Кришівський та Бутович.
Частина цих митців виставлялася у європейських столицях, зокрема у Празі, Берліні та Парижі, а також у Галичині. Львівське мистецьке об’єднання АНУМ, Асоціація Незалежних Українських Мистців, що діяло у 1931–1939 роках, пропонувало до огляду твори згаданих художників та окремих митців радянської України.
«Паризька група», до складу якої входили Бутович, Андрієнко-Нечитайло, Борачок, Кричевський, Перебийніс та інші, разом із галицькими художниками Ковжуном, Іванцем, Новаківським, Смольським тощо отримали можливість «відіграти ролю мосту поміж східною і західною культурою,.. ствердити паралельний розвиток у мистецтві,.. великими кроками висловити свою індивідуальність» в образотворчій культурі міжвоєнного періоду.
До участі у виставці запросили Олександра Архипенка, якому надали окреме приміщення. Воно отримало назву «Будинок Архипенка».
Дослідники його творчості згадували про зв’язки митця з українською громадою за кордоном: «Будучи в Берліні, він підтримував тісні зв’язки із представниками тамтешньої української громади. У видавництві “Українське Слово” про нього було видано велику книжку в чотирьох мовах: німецькій, англійській, французькій та українській».
Водночас за кордоном Архипенка часто сприймали за росіянина, оскільки у його біографіях згадувалося навчання у Москві. Американська преса під час відкриття виставки 1933 року писала: «Як відомо, Архипенка слава розійшлася на цілий світ, як одного з найвидатніших модерних різьб’ярів, так що його експонати будуть дійсною прикрасою українського павільйону і покажуть мільйонам відвідувачів чікагівської вистави, як високо стоїть українське модерне мистецтво».
На виставці Архипенко представив 44 твори. В українській пресі про експозицію писали: «Українська Хата на світовій виставці в Чикаго вже манить і своїх і чужих…А по Хаті, скрізь – великі, ще не розпоряжені пакунки – то різьби Архипенка».
Окрему увагу привернули оригінальні теракотові скульптури серії «Ма»: «Ма-Задума», «Ма-Примара», «Ма – Розподільна Сила». Це були скульптури в натуральну величину, присвячені образу жінки, її всеохопній любові, сутності, терпимості та мудрості.
У пресі також описували реакцію відвідувачів на роботи Архипенка: «Прибули ми на виставку 11 вересня, заплатили вступ по 50 центів і почали розглядати… Так як твори нашого артиста Архипенка… дивитеся, і нічого не розумієте, щось шукаєте, та нічого знайти не можете. Було добре і виразьне, та модерним артистам не на руку і давай ставити нове, або інакше. Тому то всі шикаговські газети так радо розписуються про Архипенка, бо ціле місто збудоване гейби за його творами. Казкове місто, загадкове для звичайного чоловіка, як всі твори Архипенка».
Після завершення виставки до Львова надійшов лист від Луки Мишуги, державного та громадського діяча, журналіста, редактора і юриста, який від 1920-х років мешкав і працював у США. У листі йшлося про придбання роботи Архипенка для Національного музею у Львові:
«У минулому році, з нагоди виставки творів нашого славного мистця Александра Архипенка на Світовій Виставі в Шікаго, виринула думка, щоби закупити його твір “Ма” для Національного Музею у Львові. Виходили ми з того заложення, що є пожаданим, щоби хоч один твір Архипенка був на рідній землі, в українськім музею.
А як про це довідався п. Архипенко, то згодився відступити отсей твір за третину ціни, яка була поставлена на виставі…
Дуже радію, що ми, з нашого боку, могли причинитися хоч тим одним твором до збагачення так дорогого нам Національного Музею…».
Творчість Архипенка була відома у Львові ще у 1920-х роках. Львівський критик мистецтва Микола Голубець написав працю про скульптора-маляра українського походження. У 1926 році до фондової збірки Національного музею придбали його олійну роботу «На терасі».
У липні 1934 року, після завершення виставки у Чикаго, за сприяння Луки Мишуги до збірок Національного музею у Львові передали твір Олександра Архипенка «МА». У листопаді того ж року Архипенко написав до Іларіона Свєнціцького: «…Я дуже щасливий, що моя робота на все буде зберігатися близько до українського серця…».
У «Літописі Національного музею у Львові за 1934 рік» його директор І. Свєнціцький зазначав, що відбулася виставка «з приводу перенесення галереї новітнього мистецтва у репрезентаційній салі старого будинку, складена з 218 образів 46-ти мистців та скульптури Архипенка».
У цьому ж виданні наводилися слова самого Архипенка про роботу «МА»: «Кожній матері; Кожному, що любить і через любов страждає; Усім тим, що творять у мистецтві й науці; Кожному, що чує й знає вічність та безконечність… МА знає і чує безконечність і вічність, бо вона є їх часткою. – Без границь є інстинкт і почуття МА. – І вона в своїй мудрості бачить речі, що є заховані в лоні майбутности».
У 1935 році Архипенко писав про свої роботи, представлені у музеї, та можливість їх придбання:
«… Я дуже радий що мої роботи на теперішній виставці в вашому музеї мають успіх.
Ваш намір придбати їх для музею я дуже ціную.
Я буду вважати за честь, якщо вони або частина їх буде придбана.
Беручи до уваги теперішню кризу, я готовий віддати їх для музею за половину тієї ціни, яку я Вам раніше повідомив. Може бути, Митрополіт Граф Шептицький допоможе це здійснити. Я пам’ятаю, Граф допомагав колись артистам. Я знав одного скульптора-українця в Парижі, який отримував стипендію від Графа. Пам’ятаю цього скульптора особливо тому, що він одного разу майже врятував мене від голодної смерті, коли я жив на вулицях Парижа і від голоду був хворий. Цей скульптор мені розповідав, що Граф багато зробивдля українських артистів і мистецтва…».
Олександр Архипенко
Олександр Порфирович Архипенко народився 30 травня 1887 року в Києві, помер 25 лютого 1964 року в Нью-Йорку, США. Він був скульптором, живописцем і графіком, одним із основоположників кубізму в скульптурі та теоретиком образотворчого мистецтва.
Архипенко народився в сім’ї професора Київського університету, інженера-механіка і винахідника. У 1902 році став студентом Київського художнього училища, з якого через три роки був виключений за участь у революційному русі. Після цього продовжив навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, а також у приватних студіях Москви та Парижа.
У 1906 році Архипенко залишив Київ. До 1921 року жив у Франції, у 1921–1923 роках мешкав у Берліні, де організував власну художню школу. Пізніше переїхав до США, де відкрив мистецьку школу в Нью-Йорку і очолював її у 1923–1964 роках. У місті Вудсток у США існує музей О. Архипенка.
У творчості Архипенко тяжів до простих форм і постійно експериментував. Він використовував дерево, скло, метал, целулоїд, поєднував різні форми та працював із кольором у скульптурі. Зокрема, створював роботи серії «Медрано», фіксуючи конструкції в рамах на домальованому фарбами тлі.
Митець працював у галузі «скульптуро-малярства», поєднуючи тривимірність і площинність. У своїх роботах він використовував наскрізні отвори, простір усередині та «порожнечу», так звані контррельєфи.
Про зв’язок із Україною Архипенко говорив: «Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю».
За життя митця відбулося 118 персональних виставок у Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції та США. Його твори експонувалися у музеях світу. Архипенко викладав у створених ним студіях, Чиказькій школі індустріальних мистецтв, університетах Канзас-Сіті та Сіетла.
Серед його учнів були Д. Манцу, А. Джакометті, О. Цадкін та Г. Мур.
Понад тисячу скульптур і малярських творів Архипенка зберігаються у музеях світу, а також у Національному художньому музеї України в Києві та Національному музеї у Львові.
Фото: Ірина Гах
Автор: Данило Пєвчев