Український ілюстрований журнал «Екран» виходив у Чикаго з квітня 1961 року до 1990 року, спочатку під патронатом Української Учительської Громади в Чикаго. Видання публікувало матеріали про історію, культуру, релігійне, громадське, політичне та спортивне життя українців у різних країнах світу. Відповідальним редактором і видавцем журналу був професор Адам Антонович, який також займався українською освітою та громадською роботою.
Про це повідомляє Марія Гринько для “UkrainianPeople.us”.
Журнал «Екран» виходив в однойменному видавництві у Чикаго накладом три тисячі примірників. Редакція започаткувала видання, щоб за допомогою фотографій та графічних матеріалів показувати події минулого і сучасності, які раніше висвітлювалися у пресі переважно інформативно. Одним із завдань було зібрати ілюстративні матеріали з історії українського народу та зберегти здобутки української еміграції.
Видання охоплювало життя української національної спільноти на різних континентах і в різних країнах. Видавництво декларувало позиції соборності та позапартійності. На сторінках журналу висвітлювали церковні, політичні, громадські, мистецькі, культурні, наукові та спортивні події українців як у вільному світі, так і в Україні.
Адам Антонович
Відповідальним редактором, видавцем і експедитором «Екрану» був професор і педагог Адам Іванович Антонович. Він народився 20 вересня 1908 року у місті Сколє на Бойківщині. Його батько походив із Долини на Стрийщині, мати Катерина була з роду Горбових.
Громадською діяльністю Антонович почав займатися ще у шкільні роки. Національне виховання отримав від батьків, був членом «Сокола» і «Пласту». У Львівському університеті студіював давню історію та фізичне виховання.
Адам Антонович був настоятелем Інституту св. Йосафата при Малій семінарії у Львові під протекторатом Митрополита А. Шептицького, а також долучився до організації Другої Малої семінарії в Рогатині. Був членом «Сокола-Батька» та організації Католицьких Орлів, де займався фізичним вихованням і організацією таборів.
На початку Другої світової війни Антоновича мобілізували та відправили польською владою на фронт. Там він потрапив до німецького полону, до табору в Люксенвальде під Берліном.
Після звільнення він учителював у Холмі в українській гімназії, був опікуном юнаків протиповітряної оборони, працював педагогом-фізкультурником в Українському Центральному комітеті серед українців Генеральної Губернії. Також організовував крайові спортивні змагання в різних видах спорту в Україні під час окупації.
Після завершення війни Антонович перебував у таборах «Ді Пі». Разом із дружиною Марією викладав у гімназії в Карсфельді в Німеччині, директором якої був В. Радзикевич.
У грудні 1949 року родина переїхала до Чикаго. Там Адам Антонович продовжив громадську діяльність. Він був одним з організаторів і опікунів літніх виховних таборів для дітей та молоді на українській оселі «Самодопомога» в Равид Лейку. У таборах дітей навчали української мови, пісень і традицій українського народу, а також проводили спортивні змагання.
Антонович брав участь у заснуванні Товариства Українських Педагогів в Америці. Він займався українською молоддю, мовою та школою. Також перейняв ідею письменника Т. Курпіти щодо створення постійного Літературного Фонду ім. І. Франка, який функціонував протягом 30 років під головуванням Антоновича.
Фонд організовував літературні конкурси та вечори, доповіді, свята і вшанування з нагоди ювілеїв письменників у вільному світі та українських письменників, які перебували в таборах СРСР. Адам Антонович також був довголітнім головою Української Учительської Громади в Чикаго.
Журнал «Екран»
Одним із чільних співробітників видавництва «Екран» на початковому етапі був професор Василь Іващук. Упродовж 15 років, з 1961 до 1976 року, секретарем та адміністратором журналу була дружина Адама Антоновича Марія. Вона померла наприкінці 1976 року.
Марія Охримович народилася 1 грудня 1911 року на Львівщині. У 1934 році закінчила Ягеллонський університет у Кракові за спеціальністю психологія і фізичне виховання. Викладала у гімназіях Самбора та Львова.
У 1939 році Марію Охримович ув’язнила польська влада. Вона перебувала у львівській в’язниці Бригідки. Під час бомбардування Львова втекла з в’язниці та перебралася до Кракова.
1940 року в Холмі створили восьмикласну гімназію, де вона викладала. Там Марія Охримович познайомилася з Адамом Антоновичем, а згодом вони одружилися. У грудні 1949 року подружжя переїхало до Чикаго.
До липня 1970 року «Екран» виходив під патронатом Української Учительської Громади в Чикаго.
Журнал був виданням великого формату. На його сторінках публікували матеріали з різних галузей життя української еміграції, історії українського народу та подій в Україні. «Екран» співпрацював із церквами, політичними, громадськими, мистецькими, молодіжними організаціями та школами в різних країнах українського поселення.
Назва журналу була пов’язана з його форматом і змістом: на сторінках, мов на екрані, чергувалися події та люди, сучасне й минуле.
Видання призначалося передусім для молоді. Журнал мав представництва у Нью-Йорку, Філадельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, штаті Каліфорнія, а також в Австралії, Аргентині та Канаді. З ним співпрацювали професори Р. Завадович, М. Семчишин, редактор Т. Курпіта та інші.
«Екран» планували видавати раз на два місяці, однак дотримуватися цієї періодичності вдавалося не завжди. Протягом року виходило два-три здвоєні числа із зазначенням місяців. Із 1982 року через фінансові труднощі, громадську роботу та вік професора Антоновича на випусках зазначали лише порядковий номер без місяця.
Видавництво не мало власної друкарні та приміщення для редакції. Набір на лінотипі виконували українські друкарні в Чикаго, а офсетні роботи та друк – американські друкарні.
Компонування сторінок безоплатно виконувала редакція. Після смерті дружини у 1977 році Адам Антонович сам вів редакційну роботу: замовляв, відбирав і обробляв матеріали, організовував передплату та забезпечував вихід номерів. Канцелярія й адміністрація містилися у його приватному будинку на кухні.
Редакція не мала штатних кореспондентів і співпрацювала з іншими українськими еміграційними виданнями. «Екран» передруковував матеріали з українських часописів «Свобода», «Америка», «Народна воля», «Ukrainian Weekly», «Наша мета», «Шлях перемоги», «Гомін України», «Новий шлях», «Вісті», «Українське слово», «Християнський голос», «Вільна думка» та інших. Також використовувалися матеріали американських видань, зокрема «The New York Times», «News World Staff», «Chicago Tribune», та видань з України, серед них «Літературна Україна».
Із 1963 року частину текстів почали друкувати англійською мовою. Це робили для залучення англомовних читачів, зокрема не лише українців, до матеріалів про українську історію та проблеми української громади за межами України.
Англійською мовою, зокрема, повідомляли про Голодомор 1932–1933 років, акції на захист українських дисидентів М. Руденка, В. Стуса, О. Мешко, І. Сеник, В. Романюка та інших, а також про 2-й з’їзд Народного Руху України і студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві.
Тематика публікацій
Упродовж усього періоду існування «Екран» мав фінансові труднощі. Видання виходило завдяки роботі його засновника, видавця та редактора Адама Антоновича. Редакція неодноразово зверталася до читачів із проханнями про фінансову підтримку.
Видавництво не отримувало допомоги від фінансових структур і існувало за рахунок пожертв приватних осіб, прізвища яких друкувалися у журналі.
Редакція публікувала фотографії та повідомлення про події української еміграції, зокрема про діяльність релігійних, політичних, студентських, виховних, спортивних і професійних товариств.
У 1963 році журнал повідомляв про 5-ту Сесію УНРади та склад її нового виконавчого органу, а також про життя українців у Бразилії, Аргентині та Парагваї й організацію української молоді «Пласт».
У 1964 році публікували фотоінформацію про посвячення площі під пам’ятник Тарасу Шевченку у Вашингтоні та матеріали про з’їзд колишніх мешканців Стрийщини, який відбувся 17–18 серпня 1963 року в Пайн Гил у штаті Нью-Йорк.
У наступних випусках йшлося про 2-й Світовий конгрес Вільних Українців у Торонто 1–4 листопада 1973 року, 3-й Світовий Конгрес українських жінок 26–29 травня 1977 року в Торонто та 3-й Світовий Конгрес Вільних українців 23–26 листопада 1978 року в Нью-Йорку.
У 1980 році журнал публікував матеріали про 3-й Світовий Конгрес Вільних українців, а у 1988 році – про 5-й конгрес СКВУ, який відбувся 23–27 листопада в Торонто.
Окрему увагу приділяли молодому поколінню українців, народжених в еміграції. У 1987 році «Екран» опублікував статтю проф. І. Боднарука «Українські діти – наше майбутнє», присвячену необхідності виховання українських дітей на національних традиціях, вивченню української мови, культури та історії, проведенню служб в українських церквах українською мовою та збереженню національної солідарності.
Перші сторінки кожного номера прикрашали портрети визначних діячів української культури, історії та церкви. Серед них були Петро Конашевич-Сагайдачний, Маркіян Шашкевич, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Митрополит Йосип Сліпий, Євген Коновалець, Симон Петлюра, Степан Бандера, Роман Шухевич, Алла Горська та інші.
Разом із портретами публікували матеріали про життя та діяльність цих діячів.
Значну частину матеріалів присвячували релігійній тематиці. Журнал повідомляв про ювілеї українських церковних діячів і пам’ятні дати з історії української церкви. Серед них були 80-ліття Митрополита Іларіона, 70-річчя Митрополита Йосипа Сліпого, Золотий ювілей Союзу Українців Католиків «Провидіння», а також 50-ті роковини замучення НКВД Митрополита Київського і Всієї України В. Липківського.
Окремою подією для української діаспори стало відзначення 1000-ліття Хрещення Руси-України, підготовка до якого тривала протягом десяти років.
Матеріали про події в Україні
У 1960–1980-х роках журнал регулярно публікував матеріали про боротьбу з тоталітарним режимом у підрадянській Україні та на захист українських політв’язнів, зокрема П. Заливахи, С. Караванського, В. Чорновола та інших.
Також друкували матеріали проти русифікації України, про відзначення 20-ї річниці прав людини у 1968 році, студентську демонстрацію в Чикаго на захист В. Мороза у 1971 році та протестне голодування 22 січня 1979 року в Канберрі проти поневолення України російським імперіалізмом і до 60-річчя соборності України.
У номері за 1982 рік повідомлялося, що 9 листопада 1982 року тодішній президент США Рональд Рейган проголосив День Української Гельсинкської Групи на честь шостої річниці її заснування 9 листопада 1976 року в Києві.
У 1984 році редакція повідомила про смерть українських в’язнів сумління Валерія Марченка та Олекси Тихого в радянських таборах. У 1985 році журнал інформував західну громадськість про загибель українського поета Василя Стуса у таборі 4 вересня 1985 року.
Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, із початком демократичних змін у СРСР, «Екран» публікував фотоматеріали про події в Україні. Зокрема, йшлося про 2-й з’їзд Народного Руху України 28 жовтня 1990 року, відзначення 500-ліття Запорозької Січі на Хортиці у вересні 1990 року та студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві у жовтні 1990 року.
Останнє прижиттєве число журналу Адама Антоновича № 148–149 вийшло із запізненням у 1991 році з позначкою за 1990 рік через тривалу хворобу редактора і видавця. Антонович готував ювілейний, 150-й номер, але видати його не встиг.
У 1997 році в Чикаго вийшов останній, пропам’ятний номер «Екрану» за редакцією Орисі Антонович, невістки Адама Антоновича. До нього увійшли матеріали, підготовлені ним для 150-го номера, а також спогади про нього Мирослава Антоновича «Згадуючи мого брата Адама», Осипа Панчишина «Мій спогад про проф. А. Антоновича», Юрія Саєвича «Про дорогого виховника» та інші матеріали.
На обкладинці номера був портрет Адама Антоновича (1908–1992) роботи художника Володимира Немирі, створений у 1996 році.
Фото: Марія Гринько
Автор: Данило Пєвчев