20 січня 47-й президент США Дональд Трамп став господарем Білого дому – і, не гаючи ані години, запустив на граничній швидкості турборежим своїх наказів.
Нетрадиційна інаугурація борця за традиційні цінності
Процедура інугурації президента США є одною з найбільш традиційних, її сценарій повторюється, майже не змінюючись, в один і той самий день – 20 січня, здебільшого на відкритому повітрі, на сходах Капітолію. Це дозволяє зробити процес прийняття присяги та вступу на найвищу посаду максимально публічним, відкритим для кожного, хто захоче на власні очі побачити політичну систему США у її безпосередньому процесі здійснення, – і це підкреслює її демократичність, є її наочним вираженням.
Саме цієї риси була позбавлена інаугурація 47-го президента – вона відбулася у Круглому фойє (Ротонді) Капітолію, тобто, у приміщенні. Послалися на незвично холодну погоду – до мінус 10 зранку, а потім дещо потепліло до мінус 5 – але ж січень у Вашингтоні – не зовсім те, що, приміром, у Каліфорнії, і, отже, всі, включно з Першою родиною, знали б, як одягнутися, щоб не замерзнути. (Навіщо Меланія Трамп закрила пів обличчя своїм капелюхом, якщо все відбувалося у приміщенні?). На мою думку, скоріше, побоювалися, що навіть найпосиленіша охорона усього періметру головної площі столиці не гарантувала 100%-ної безпеки. А можливо, можна погодитися із Віталієм Портниковим, який зауважив (під час «Суботнього політклубу» 25 січня на телеканалі «Еспресо»), що мета перенесення – перетворити видовищне втілення всенародності американської демократії на, за його висловом, «корпоративну вечірку», куди допускаються лише вибрані гості і продаються квитки за захмарними цінами. Чи ставилася така мета навмисно, чи дійсно погода підвела – а може, Трамп хотів таким чином підкреслити свою спадкоємність із Рональдом Рейганом (з причини погоди інаугурація Рональда Рейгана теж відбувалася у Ротонді), – але наслідки були саме такими: вибрані гості, обмежена кількість народу та захмарні ціни на видовище.
Серед гостей, крім традиційно присутніх колишніх президентів із колишніми першими леді, були присутні голови деяких держав, що знову ж таки порушувало традицію, зазвичай на інаугурацію закордонних гостей не запрошують, це є суто внутрішня церемонія. Проте Трамп запросив президента КНР Сі Дзі Піна (замість нього приїхав його заступник), а також президентку Італії Джорджію Мелоні та президента Аргентини Мілея (ймовірно, він запрошував ще й президента Угорщини Віктора Орбана, бо Орбан зустрічався з Трампом у його маєтку Мар-А-Лаго, але на інугарацію він не приїхав). Це підкреслило, з ким Трамп хотів би насамперед співпрацювати та якої Європи та Південної Америки він прагне. Таких, якими він бачить США.
У день інаугурації Трамп виголосив три промови: офіційну, за заздалегідь розробленим текстом; потім дві неофіційні – перед вужчим колом своїх прихильників там же, у Капітолії; і ввечері – на критій арені, що вміщує до 20 000 людей.
Літературний прийом і мова ненависті – на службі політичного успіху
У всіх цих промовах 47-й президент не тільки наголошував на своїх майбутніх політичних кроках, але й укотре повторював міфи про «вкрадені» в нього вибори 2020 р. і нібито «інсценований глибинною державою» напад на Капітолій 6 січня 2021. З усіх цих промов виявляється його загальний погляд на США та навколишній світ: Америка от-от провалиться у безодню, бо її всі країни світу та свої рідні демократи ошукують, визискують і розхитують. Та й Європу, на думку Трампа, очільники ЄС доводять до катастрофи, лише Орбан, Мелоні та підтримувані Маском ультраправі у Німеччині і Британії, можливо, врятують континент.
У промовах Трампа «всі країни» навмисно «висилають до нас злочинців із своїх в’язниць та хворих із психлікарень»; Канада і Мексика, а також ЄС, не купують продукції фермерів і виробників США; Панамський канал «контролюється Китаєм», що призводить, звісно, до дискримінації американських суден, і т.п. А в самих США – ну просто вся судова гілка влади «використовується як політична зброя»; всі державні установи корумповані та стали жертвами привілеїв для расових і інших меншин. А найсильніше всі проблеми загострилися за президентства Байдена, бо ж він був, на думку Трампа, слабким, виконував волю крайньо лівого крила Демпартії, тих, які «ненавидять Америку» і «навмисне відкрили наші кордони».
Проте ось з цієї хвилини, як Трамп склав присягу на вірність Конституції та народу США, наступила «золота ера», наголосив він у своїх промовах. Бо ж недарма Провидіння врятувало його від загибелі внаслідок нападу на нього цього літа у Пенсильванії, «щоб я врятував Америку», підкреслив 47-й.
Всі ці явні перебільшення, здебільшого простенькі літературні гіперболи, повторювані Трампом на кожному виступі відтоді як він вступив на цю стезю кандидатом у президенти ще 2016 року та тисячекратно посилені у соцмережах ним самим та його палкими прихильниками, забезпечили йому президентство у 2016-му році і зараз знову. Не на зовсім пустому місці, звісно, – проблеми у США, у тому числі згадувані ним у перебільшеному світлі, існують. Проте, здається, жоден з виборців, які проголосували за нього цього року, не ставили перед собою два елементарні питання:
- Чи дійсно США на даний момент у такому жахливому стані, що потребують явно негайних та надзвичайних заходів для порятунку від неминучої катастрофи?
- Чи політичні заходи, запропоновані Трампом, призведуть до порятунку від катастрофи?
Якби виборці поставили обидва питання, вони б виявили, що на №1 відповідь – ні, США зовсім не є у стані цілковитого занепаду. Проблеми, вказані Трампом, існують, проте далеко не в такому перебільшеному вигляді.
Серед тих людей, які перейшли кордон в обхід законного порядку (у різні часи, не лише за Байдена), є злочинці, проте точно не «мільйони», яких «навмисно засилають» інші країни. Основна причина таких перетинів – втеча від переслідувань, тому що отримання права на законний перетин кордону (зокрема, набуття статусу біженця) часто потребує багатомісячного очікування у країнах, де переслідуваним іноді загрожує смертельна небезпека. Це є однією з вад іміграційної системи США, яка вже давно потребує комплексного реформування, проте кілька спроб розробити законопроект такої реформи провалилися у Конгресі. Трамп напевне знає про це, проте навмисно перебільшує існуючу проблему, перетворюючи всіх незаконних (а іноді й законних) імігрантів на легку мішень відвертою мовою ненависті щодо них.
До речі, досить складна процедура отримання політичного притулку відсіює злочинців.
Ті ж перебільшення – у висловлюваннях Трампа щодо економіки та зовнішньої торгівлі. Інфляція у США у грудні була 2,9%.
Жодна країна не торгуватиме таким чином, щоб собі спричинити збитки, ані США, ані партнери; отже, торгівля може відбуватися лише на обопільно вигідній основі. «У 2023 році США експортували до ЄС товарів і послуг на суму понад 639 мільярдів доларів», у тому числі на 12, 3 млрд. сільськогосподарської продукції, на 4-му місці на ринку, та 271 476 виробів американського автопрому, що є другим місцем на європейському ринку, – зазначає CNN. А якщо Трамп запровадить торгові мита, це обернеться підвищенням цін на внутрішньому ринку США.
Щодо Панамського каналу, то ним, справді, керує компанія, базована у Гон-Конгу. Проте – тому, що виграла чесний тендер у 2004 р., оголошений урядом Панами, зазначає CNN у цитованій статті.
«Існують обґрунтовані питання щодо китайського впливу на інфраструктуру на Панамському каналі та навколо нього. Зокрема, дочірня компанія гонконзької компанії керує портом на кожному кінці водного шляху, вперше вигравши тендер на контракт у 1990-х роках. Але Панама сама управляє каналом відтоді, як США передали його країні в 1999 році. Зокрема, каналом керує Управління Панамського каналу, адміністратор, заступник адміністратора та 11 членів правління якого є панамцями, обраними панамським урядом. Переважна більшість його працівників — панамці. Саме Панама вирішує, які компанії отримають контракти на управління портами на каналі. Інші порти на каналах управляються компаніями, які не є китайськими, включно з одним, яким керує спільне американсько-панамське підприємство.
“Канал є і залишатиметься панамським, а його адміністрація й надалі перебуватиме під контролем Панами з огляду на її постійний нейтралітет”, — заявив президент Панами Хосе Рауль Муліно».
Порятунок у турборежимі?
Просто з мосту 47-й президент почав видавати президентські укази. Ввести надзвичайний стан на кордоні з Мексикою, що надає спроможність вислати туди війська Нацгвардії та застосувати ресурси Пентагону. Скасувати право набуття громадянства за народженням у США, якщо батьки не мали на момент народження дитини законного статусу у США (право громадянства за народженням гарантоване поправкою №14 Конституції США). Припинити прийом біженців – всіх і відразу.
Помилувати всіх, хто напав на Капітолій 6 січня 2021, – загалом понад 1500 людей. Вони ж-бо не злочинці, а «заручники», за його висловом!
Призупинити на 90 днів надання коштів на всі гуманітарні проекти Держдепартаменту для всіх країн світу, тобто Агенції США з міжнародного розвитку (USAID). Скасувати цілком всі запроваджені попередньою адміністрацією відділи із забезпечення «різноманіття, рівності та включеності» в державних установах. Відправити в оплачувану відпустку мільйони державних службовців. Звільнити з роботи генеральних інспекторів з різних установ. Перейменувати Мексиканську затоку на Американську, а горі на Алясці, якій у 2016 р. надали назву, надану корінним народом Аляски, повернути попередню назву – ім. Президента США МакКінлі.
Внаслідок цих хаотичних та блискавичних наказів нелегальних імігрантів почали вивозити на військових літаках до країн Центральної та Північної Америки. Мексика та Колумбія, союзні зі США країни, відверто відмовилися приймати ці літаки. Поки що прийняла декілька літаків Гватемала.
Ніхто не задався питанням, яка доля чекає на всіх цих людей. Та чи всі вони є нелегалами? Чи там була можливість перевірити? Чи хтось переймався цим? Сумніваюся.
Одночасно почалися «масові депортації, найбільші в історії США», як неоднократно повторював Трамп. Чим пишаємося? Слово «масові» передбачає облави, у які можуть потрапити хто попадеться – разом з нелегалами, які дійсно вчинили кримінальні злочини вже під час перебування у США (що декларується як мета цих облав), потрапляють чесні трударі, а також часом і легальні мешканці, які на момент облави просто не мали з собою документів.
Припинення прийому біженців перекрило в’їзд до США всім, хто вже отримав цей статус, у тому числі українцям, які вже одержали право в’їзду за програмою U4U (запровадженою Байденом відразу після початку повномасштабної війни у 2022 р.).
Розлучення сотень тисяч сімей лише через те, що хтось у цих сім’ях у якийсь момент перетнув кордон нелегально (у деяких таких сім’ях підростають онуки, народжені у США від дітей, народжених у США – чи не тому Трамп замахнувся на 14-ту поправку?)… Висилка сотень тисяч людей у невідомість без з’ясування причин нелегального перетину…
Призупинення діяльності USAID призвело до призупинки діяльності таких програм, як масове щеплення дітей і дорослих у країнах Африки; будівництво шкіл, шпиталів, лікарень (зокрема, припинилася вся гуманітарна допомога Україні, що є просто питанням життя і смерті в умовах російських терористичних дій) тощо.
Призупинка таких програм, зокрема, у країнах Африки, навіть тимчасова, неминуче призведе до заповнення вакууму посиленням впливу РФ та Китаю у тих країнах.
Припинення спричинене тим, що Трамп розпорядився зробити переоблік всіх цих програм щодо їх «відповідності цілям зовнішньої політики США» згідно баченню 47-го президента. Ці програми мають, за його висловом, призводити до посилення впливу США «з вигодою для американців». Іншими словами, напевно припиниться фінансування програм з екології (які йшли під гаслом «боротьби із змінами клімату»), статевої рівності (зокрема, щодо ЛГБТ), можливо, скоротиться фінансування деяких феміністичних програм тощо. Як Трамп розпорядиться програмами з життєво необхідного масового щеплення в Африці, ймовірно, залежатиме від того, чи буде затверджений Роберт Кеннеді-мол. на посаду міністра охорони здоров’я. І, навпаки, слід очікувати збільшення фінансування програм правого політично-ідеологічного спрямування.
Масове звільнення державних службовців, які не відповідають трамповому світобаченню, призведе до посилення безробіття та до деякого, принаймні тимчасового, хаосу в державному управлінні, бо державний апарат США, що налічує кілька мільйонів працівників, складався упродовж десятиліть і може й не витримати реформи у режимі раптового землетрусу. Деякі президенти, зокрема Рейган та Клінтон, вже намагалися скоротити бюрократію – намарно.
На відміну від першого терміну Трампа, тепер він стикається з дещо меншими спробами поставити його бурхливу діяльність у рамки системи стримувань і противаг. Зокрема, під час затвердження Сенатом суперечливої кандидатури Піта Гессета очільником Пентагону лише 3 республіканці проголосували «ні», приєднавшись до демократів – і віцепрезидент Джей Ді Венс перетягнув терези на користь Гессета. Не знайшлося лише ще одного республіканця, щоб відвернути досить небезпечний експеримент з призначенням явно не фахівця на таку відповідальну посаду – і навіть те, що одним з голосів «проти» був Мітч Макконнел, колишній голова республіканської меншості Сенату, не вплинуло на його колег.
Проте, турборежимні накази все ж стикаються із спротивом. Так, наказ про скасування права громадянства за народженням вже оскаржують у судах різних інстанцій 22 штати. Ймовірно, ця справа дійде до Верховного суду – і, отже, залежатиме від його рішення, чи можливо потрактувати 14-у поправку Конституції у запропонованому Трампом сенсі, чи це потребує зміни Конституції, для чого потрібно 2/3 голосів у Конгресі та згода 2/3 губернаторів штатів.
Перейменування ж затоки й гори взагалі неможливо сприйняти серйозно, бо назви і перейменування напевне ж не надаються за простими президентськими наказами (уявімо тільки собі, що б це було, якби кожний президент найменовував і перейменовував географічні об’єкти, як йому заманеться).
Ці трагікомічні наслідки першого тижня другого пришестя Трампа свідчать, по-перше, що навіть перелічені у цьому короткому огляді проблеми американського суспільства неможливо розв’язати нахрапом. Вони є складними і потребують поступового, поетапного та комплексного підходу. Турборежим лише ускладнює їх та створює нові проблеми і поглиблює розкол у американському суспільстві.
Якщо Трамп та його призначенці підходитимуть до розв’язання російсько-української війни аналогічним чином, сумніваюся, що він досягне успіху. Путін запропонує йому дуель «хто крутіший» – і невідомо, хто кого «нагне» в такій ситуації. Утім, ймовірно, що Кіт Келлог, Марко Рубіо та, можливо, інші його довірені особи переконають його хоча б у тому, що йому, спасителеві США та світу, не слід ризикувати підходами, які могли б виставити його слабаком. А отже, сподіваємося, що він зрозуміє: його палкі промови із загрозами на адресу російського диктатора мають підкріплятися рішучими вчинками, які ведуть до перемоги України, а не «почесної нічиєї».
Автор: Надія Банчик