Попри ослаблення підтримки України з боку США, євангелісти розділилися у поглядах. Хоча всі прагнуть мирного врегулювання, думки щодо переговорного підходу Трампа різняться. Його політика «Америка передусім» надихає його євангельську базу – майже чверть американців, із яких 81% підтримали його у 2020 році – вони бачать у ньому хоч і недосконалу, проте постать, яка захищає християнські цінності. Коли Трамп відвертається від України, більшість американських євангелістів наслідує його приклад, залишаючи своїх українських одновірців із відчуттям, що їх зрадили як його адміністрація, так і американські брати та сестри у вірі.
Американські євангелісти відіграли важливу роль у зростанні та розвитку євангельського руху в Україні. Завдяки зусиллям Івана Воронаєва, місіонера Асамблеї Божої (Assembly of God), в Одесі було створено першу п’ятидесятницьку церкву. Крім того, під час найжорстокіших періодів релігійних переслідувань у Радянському Союзі, американські євангелісти займалися контрабандою релігійної літератури через «залізну завісу», вели короткохвильові радіопередачі на релігійну тематику та лобіювали покращення релігійної свободи в СРСР.
Навіть після розпаду Радянського Союзу, Кетрін Ваннер, професорка антропології, історії й релігієзнавства Пенсильванського державного університету, зазначає, «фінансування місії та загальна фінансова підтримка з боку США мали вирішальне значення для швидкого поширення “насадження церков”». Цей багаторічний зв’язок нині піддається випробуванню за президентства Дональда Трампа.
Поворот Трампа проти України
Під час передвиборчої кампанії Трамп неодноразово заявляв, що припинить війну, аргументуючи це так: «Вони гинуть – росіяни й українці. Я хочу, щоб вони припинили вмирати. І я це зроблю – закінчу за 24 години». Хоча його попередні похвали на адресу Володимира Путіна як «генія» й «хитрого» викликали обурення, заклик до миру вселяв певний оптимізм: 45% українців вірили, що він наблизить мир. На жаль, ця надія виявилася марною. Замість того щоб принести мир, він розпочав дипломатичну війну проти України, намагаючись представити жертву агресором.
Це особливо проявилося у тому, як Трамп публічно докоряв президенту України Володимиру Зеленському. Використовуючи пропаганду, він називав його «диктатором» і хибно стверджував, що рейтинг Зеленського становить 4%. Після різкої перепалки в Овальному кабінеті Трамп почав вимагати від України проведення президентських виборів, натякаючи, що саме Зеленський гальмує мирний процес.
Додаючи образи до травм, адміністрація Трампа заморозила обмін розвідданими та затримала надання військової допомоги США. Один із українських військових офіцерів заявив, що «через цю паузу загинули сотні українців». Схоже, що організовані зусилля Росії з поширення пропаганди серед американської громадськості дають результати через риторику Трампа і впливають на погляди євангелістів.
Відомі медіаперсони, такі як Чарлі Кьорк, Дінеш Д’Суза й Такер Карлсон, поширюють російські наративи, зокрема дезінформацію щодо розширення НАТО, корупції в Україні, примусової мобілізації та нібито переслідувань християн з боку України. Їхні подкасти мають величезну аудиторію і особливо популярні у правих євангельських колах. Вплив Такера Карлсона на цю аудиторію вражає настільки, що один коментатор зазначив, що він «має більший вплив на християнську політику, ніж фактично будь-який проповідник у наш час».
Поділ думок серед американських євангелістів щодо України
Американські євангелісти загалом погодилися з Трамповим баченням ситуації в Україні: потрібно припинити смерть і зосередитися на «Америці передусім». Попри те, що Трампа критикували за поширення дезінформації, багато відомих діячів обрали мовчання. Дехто прийняв політику «Америка передусім», стверджуючи, що «їхня ситуація – це не обов’язково наша ситуація», тоді як інші, як-от Франклін Грехем, зайняли нейтральну позицію. Коментуючи зустріч Зеленського з Трампом, Грехем у мережі X написав: «Зустріч була напруженою й, на жаль, не завершилася успішно. Прогрес, на який усі сподівалися, знову відкладається».
Водночас інші лідери оптимістично дивляться на миротворчі зусилля Трампа. Прикладом є Альберт Молер, президент Південної баптистської теологічної семінарії. Він підтримував Україну й раніше говорив, що Джо Байден «заслуговує на нашу пошану» за візит у зону бойових дій, але нещодавно в подкасті The Briefing позитивно оцінив мирні ініціативи Трампа.
Обговорюючи візит Зеленського до Овального кабінету, Молер розкритикував військові цілі України як «нереалістичні» й зазначив, що Трамп «натякає на готовність США ініціювати врегулювання, яке зрештою влаштує і Росію, й Україну». Як і більшість євангелістів, він утримався від критики агресивних дій Трампа щодо України.
З іншого боку, є й голосні критики поточної політики адміністрації щодо України. Рассел Мур, головний редактор журналу Christianity Today, у своїй колонці наголосив на праві України на суверенітет і самооборону, водночас засудивши християн за використання хибних аргументів для виправдання антиукраїнської позиції.
Він зауважив, що такі аргументи будуються на твердженнях, ніби Зеленський є диктатором, Україна виступає проти релігійної свободи або Україна все одно приречена на поразку. У схожому ключі Марк Тулі, президент Інституту релігії та демократії (The Institute on Religion & Democracy) і редактор журналу Providence, закликав американців зважати на наш «національний характер», що ґрунтується на «свободі й підтримці пригноблених», та застосувати ці принципи в нинішній трагедії України.
Американські євангелісти можуть і прагнуть мирного завершення війни, проте, піддаючись пропаганді й уникаючи відмежування від Трампа, багато хто з них схиляється до офіційної позиції адміністрації щодо війни. Спостерігаючи за цими подіями, українські євангелісти почали відверто висловлювати розчарування й відчуття покинутості своїми американськими братами.
Прагнення українських євангелістів до справедливого миру
Попри те, що євангелісти становлять усього 2-4% населення України, вони, за словами одного дослідника, «поступово стають повноправними учасниками релігійного та суспільного життя України, розвіюючи стереотипи про їхню “іншість”». Спочатку будучи пацифістами, євангелісти поволі відходять від політичної пасивності й відіграють дедалі активнішу роль у суспільстві – їхня діяльність у наданні гуманітарної допомоги та служінні як капеланів високо цінується.
Крім того, вони відіграють важливу роль у громадській адвокації, зокрема через проведення «Українського тижня» у Вашингтоні та виступи на різних аналітичних майданчиках. На ці зусилля звертає увагу й керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак, який зауважив, що багато протестантів «здобули помітні позиції в різних сферах». Тож євангелісти розглядають цю війну не відсторонено, а як учасники процесів із безпосередньою залученістю у підтримку своєї країни.
Для євангельської спільноти ця війна має екзистенційне й духовне значення. Країна бореться за збереження свого суверенітету та релігійної свободи. Питання релігійних переслідувань християн на окупованих територіях є вкрай важливим для євангелістів. Як свідчить нещодавній звіт організації «Місія Євразія» (Mission Eurasia), багато пасторів було ув’язнено або вигнано з окупованих територій, а 47 із них убито.
У звіті також йдеться про випадки, коли місцеві окупаційні посадовці відбирали у церков будівлі для власних цілей, змушуючи більшість християнських громад діяти в підпіллі. Як зазначив один пастор із Запоріжжя у цьому ж звіті, «Росіяни принесли нам лише біль, руйнування, жорстокість і страждання». З огляду на це, українські протестантські громади вважають захист християн невід’ємною умовою будь-яких мирних переговорів.
Після років безперервних обстрілів українці втомилися від російського вторгнення й прагнуть миру. Опитування свідчать, що українці прагнуть якнайшвидшого миру, проте він має бути справедливим. Як сказав Зеленський у своїй промові на Генасамблеї ООН: «Мир потрібен, і він має бути справедливим, реальним миром». На жаль, у «мирному процесі» Трампа відсутнє відчуття справедливості.
Коментуючи ці події, Валерій Антонюк, голова Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів, зауважив, що «це швидше примирення зі злом і насиллям, а не викорінення зла і встановлення повноцінного миру». Руслан Добрицький, командир взводу 23-ї окремої механізованої бригади, який отримав поранення в бою і нині одужує у шпиталі, поділяє стурбованість Антонюка. «Україна хоче миру, – каже він, – але не будь-якою ціною».
Він критикує «політику мінімального спротиву» американської адміністрації, відзначаючи, що попри широку підтримку України з боку США, підхід Трампа свідчить про небажання рішуче протистояти агресії. «Мені цікаво, – додає він, – чи американці вели б переговори з тими, хто атакував мирних громадян 11 вересня?» У своєму «мирному процесі» Трамп ставить особисті амбіції вище за досягнення тривалого миру.
Така очевидна відмова Трампа від України та небажання американських євангелістів критикувати Трампа пробуджують у українських євангелістів відчуття зради. Олександр Гейченко, ректор Одеської богословської семінарії, пише: «Я особисто відчуваю, що нас зрадили, знехтували й перетворили на засіб досягнення політичних цілей. Останні крихти надії на справедливий мир випаровуються». Роман Соловій, директор Східноєвропейського інституту теології, з сумом зазначає: «Мабуть, як ніколи за ці три роки, ми, українці, відчуваємо приреченість і самотність. Мотузка, що тримала нас над безоднею, здається, обірвалася, і ми падаємо вниз, очікуючи останнього фатального удару».
Розповідаючи про загальний настрій, Олександр Трофімчук, ректор Рівненської семінарії й академії, говорить про глибоке почуття зради серед українців. Він зауважує, що «переважна більшість почуваються покинутими» й наголошує на тому, яку емоційну та фізичну втому викликає війна. «Люди виснажені – фізично, але особливо емоційно. Вони просто хочуть, щоб війна закінчилася, навіть якщо це означатиме прийняття результату, який колись вважався немислимим».
Зміни в політичному ландшафті США гнітять, утім особливо засмучує зростання в Америці підтримки російських наративів. Як пояснює один місіонер: «Спочатку ми відчували величезну підтримку від американських церков і уряду. Але відколи Трамп прийшов до влади, ми не відчуваємо підтримки від американського уряду. І навіть деякі наші церкви-партнери в США починають сумніватися в тому, що ж насправді відбувається в Україні». Схоже, що євангелісти більше довіряють словам Такера Карлсона, ніж свідченням своїх місіонерів на місцях.
Після суперечки в Овальному кабінеті Володимир Зеленський приніс свої вибачення, і мирні переговори між обома делегаціями знову поновилися. Українці можуть почуватися зраненими, але вони потребують підтримки США. Як пише The Dispatch, «Мільйони українців моляться про підтримку з боку США. Америка, благаємо, не відвертайся». Та війна триває. Росія посилює свої жорстокі бомбардування українських територій, і краю стражданням українців поки що не видно. Однак найболючіший удар – це не російські бомби, а холодне ставлення американських євангелістів до своїх українських братів.
Добрицький, поранений український командир-протестант, який проходить реабілітацію, висловлює цей біль у зверненні до американських християн: «Моліться, щоб Господь дав вашим лідерам розуміння того, де знаходиться зло і хто є жертвою цієї агресії».
Автор: Едуард Приймак