Ми всі живемо у світі символів та логотипів. Оберніться довкола і побачите: кожен девайс, кожен елемент побуту матиме той чи інший значок бренду. Яблучко на телефоні, «H&M» на речах, «logi» на стереосистемі комп’ютера, W в кружечку на авто… Це можна рахувати безкінечно. І кожен з них несе певну інформацію про продукт. Так, яблучко на телефоні може говорити про те, що витратили на цю модель точно більше тисячі доларів, а за рік, коли вийде новіший девайс, старіша версія почне працювати набагато гірше, проте не матиме ніяких помітних чи зрозумілих пересічному мозку пошкоджень. Будь-які речі з магазину «4 ocean» матимуть своє значення, адже цей бренд перероблює пластик, що знайшли в океані, на прикраси. І, певно, виглядатиме він набагато крутіше, ніж абсолютно неекологічні оверпрайсд-бренди, що використовували дитячу робочу силу для створення продуктів. Проте це вже так, лірика.
Чи можна так вічно описувати предмети, їхні бренди та сенси, що вони проговорюють? Звичайно, аби у кожного вистачало часу! Я б могла пройтися по екологічності роботи багатьох відомих магазинів, їхній політиці, впливу на навколишнє середовище, тільки це взагалі не до теми. Це так: ліричний вступ до історії про головний символ. А цього разу ним став ніхто інший, як прапор росії (знаю, правопис вимагає писати з великої літери, але, може, зробимо пару винятків?). У 2026 році, після довгого перебування у запиленій шафці з червоними краплями на ручці, він замайорів не на окупованих територіях України як знак смерті та болю, не замість килимків при вході у сарай з написом «Витирайте ноги!», а на Паралімпійській олімпіаді. «Чудове місце для реклами вашого бренду. Нас не турбує ваша репутація, просто зателефонуйте – і ми обговоримо суму й умови». Певно, так виглядало оголошення про вакантне місце для прапора з трьох кольорів?
Але, звісно ж, ні. У нашому, такому цивілізованому і модернізованому світі подібні речі стаються за закритими дверима дурнуватих офісних приміщень. Де купка людей (у народі – комітет) вирішує, кого допускати і на яких умовах, на кого тиснути, а кому давати зелене світло, кому ставити підніжки, а кого кидати під потяг. Саме там розглядаються питання прапорів, символів та знаків. Сидячи на комфортних стільцях, члени комітету обговорюють всі «за» і «проти», ігноруючи той факт, що зараз, у цю ж секунду, сотні українців перебувають у полоні на території так званої рф. А годину до цього цивільні міста опинилися під атакою авіації. Тисячі вже загинули, а десятки стоять у черзі на отримання квитка на останній потяг у забуття. Комітети попивають каву, розглядаючи випічку на столі, гадаючи, яку краще взяти – з шоколадом чи з вишнею, коли терористи активно виконують накази і вбивають. Цим картатим піджачкам дуже сумно за спортсменів з рф та білорусі, адже спорт, він має бути, ну, знаєте, внє палітікі. Чому мають страждати спортсмени, якщо війну почав якийсь там путін. Тим паче, ще достовірно невідомо, чи він настільки поганий…
Гадаю, ви вловили мій хід думок? Вони втомилися від санкцій, їм сумно, що російський прапор не майорить на олімпіадах, адже він такий невинний і зовсім не несе за собою історію тортур та смерті. Тоді чому, я перепрошую, ми не вішаємо прапор Третього рейху? Чи не можна тільки тому, що країни такої більше немає? В чому різниця? Хоча я сама знаю відповідь. Бо це все маркетинг, так, саме він. Свастика вже має, скажемо так, поганий міжнародний імідж, вона, типу, не дуже популярна і має багато поганих відгуків у Google (до речі, я сама на них багато разів кидала скаргу, дійсно дуже непорядний і жорстокий офіс). А от з рф ще не зовсім зрозуміло, бо там треба, ну, знаєте, доводити, розбиратись, хто правий, а хто винен, тому, так. Поки залишаємо, спортсмени не мають платити за дії диктаторів. Тільки не забувайте перевірити форму українців, бо ті можуть, не дай Боже (та й як вони дістали вже своєю війною!), нагадати про щось, ну, знаєте, чутливе та неприємне. Наприклад, про слово на літеру «в».
Хотілося б обійтися без емоцій, залишитися нейтральною, як справжній журналіст, але якщо приховувати абсурд – це бути справжнім кореспондентом, то заберіть у мене ручку і продайте олімпійським та паралімпійським комітетам. Ціну назвіть самі. Але якщо по правді, по-чесному, то після історії з шоломом, про яку я писала минулого разу, можна було очікувати подібного. росіяни активно тримають руку на пульсі, намагаючись знайти будь-який спосіб, аби нагадати про себе у світі. А як ми бачимо, багато хто залюбки їх підтримає, гарантуватиме право на участь і ще й прапор попрасує власноруч. Тільки ось є один невеличкий момент. Коли хтось підтримує, скажемо так, не зовсім чесний бренд, то дуже часто в його сторону летить купа скарг. Тож, отримавши кошти за рекламу терористів, не варто розраховувати на те, що люди зрозуміють такий крок. Це псує репутацію, а вона в пара- та олімпійського комітету вже давно смердить відходами. Особливо цього року.
Ми дійсно живемо у світі символів, брендів, логотипів. Кожен несе за собою певні цінності, сенси, якусь історію, щось, що робить його унікальним. Ми самі формуємо та створюємо його. Можливо, мій бренд буде страждати кожного разу, як я буду згадувати абсурд та нелюдяність певних рішень, критикувати бюрократичну какофонію з обґрунтованих сумнівів, але мої руки назавжди залишаться чистими від крові та брудних грошей. І чесно? Хотілося б, аби інші теж задумувалися про це, формуючи і підтримуючи бренд смерті. Я не можу точно сказати, чому терористи змогли підняти свої прапори там, де нещодавно майоріла заборона. Скажемо так, не сиділа я за тим столом із булочками з вишнею та шоколадом (до речі, не дуже-то й хотілося, бо випічку я не люблю), не слухала всі вигадані «за» та реальні «проти», та світ створився не вчора, і ми всі знаємо, як він працює.
То що сказати про цю ситуацію ще? «Пішли ви…», «Та як ви дістали…», «Що далі…» – це все класика жанру – не звикати. Воно не особливо допоможе, і, звісно, українська сторона відреагувала швидко і оперативно, висвітлюючи все це в ЗМІ. Але від себе, від мого не досить відомого бренду, я би хотіла особисто побажати всім, хто допускає хоча б невеличку толерантність до терористів, вбивць та диктаторів, пригинати голову частіше, бо життєвий бумеранг зазвичай прилітає саме туди. Справедливість, вона, як то кажуть, внє палітікі. І це чудово.
Авторка: Вікторія Грідіна