«Мавпа з гранатою — це найгірший сусід: ніколи не знаєш, чи кине вона її тобі під ноги, чи впустить самій собі на голову. Але рано чи пізно вона це неодмінно зробить».
Сучасні геополітичні процеси дедалі більше нагадують цю метафору: росія, маючи ядерний арсенал і необмежену здатність тримати світ у напрузі, поводиться як «мавпа з гранатою» в чужому домі. Америка, персоніфікована Дональдом Трампом із його «непередбачуваним стилем», намагається максимально використати цю ситуацію у власних інтересах.
Досі жоден документ не підписаний, жодних завізованих домовленостей не досягнуто, жодних суттєвих змін в принципі не відбулося, запеклі маніпуляції відбуваються саме на комунікаційному рівні. Людей вкотре втягнули у ефект очікування – «щось невдовзі станеться», і тривалість цього процесу наразі не має значення, позаяк він сконструйований у форматі телесеріалу, завершення якого захоплений емоціями глядач не дуже то й хоче. «Операція впливу», або, якщо називати речі своїми іменами, інформаційно-психологічна спецоперація «б’є струмом» по європейських столицях та змушує увесь світ спостерігати за «грою без правил». Але головний реципієнт цього керованого хаосу знаходиться у кремлі.
Дати мавпі банан і подружитись? Чи застрелити?
Упродовж десятиліть світ звик до певної «угоди про стримування»: офіційні ядерні держави не виходили за рамки усталених дипломатичних протоколів і робили все, аби не допустити прямого зіткнення. Натомість сучасна росія упереддень скону ламає ці правила, намагаючись напустити поволоку непередбачуваності.
Феномен гебістів (і саме тому силовики інших країн поводяться з ними так обережно) полягає у тому, що вони й справді не встановлюють червоних ліній. Ніщо не є «занадто», а добра і зла для них не існує у буквальному сенсі. Думка про те, що путін лише «намагається виглядати непередбачуваним» не є повноцінною – виставляючи певні стратегічні маркери, на тактично-оперативному рівні він діє дуже гнучко, доволі вдало адаптуючись до нових ситуацій. Саме тому Трампові дії можуть стати успішними – швидкий темп і велика кількість вкидів повинні змусити росіян робити все більше помилок.
Зняти кашкета перед Президентом США варто хоча б тому, що він визнав, що спроби домовитися з кремлем класичними методами не мають сенсу: шантаж, тероризм, блеф тепер стали головним «експортним продуктом» москви. А відтак прийняв сміливе рішення – нав’язати свою повістку і вивести її на такий рівень, коли росія не зможе не бути в нею втягнутою.
Отже, чому він грає «друга путіна»?
Коли Дональд Трамп телефонує путіну чи пропонує приїхати на парад до москви – це виглядає як зрада інтересів Заходу і надто України. Однак варто підкреслити, що в реальності такі жести можуть бути елементом дуже тонкої гри, мета якої – працювати виключно у інформаційному полі «мавпи з кремля» – саме вона має повірити у щирість, взяти «банан», відчути «дружбу і повагу». Саме у мавпи у руках граната, саме вона може призвести до загибелі людства. Тож, коли такі високі ставки, а тисячі російських спецслужбовців стежать за найменшим рухом чи словом, Трампа і його команда повинні діяти правдиво, а разом з тим вирішити декілька менш важливих, але необхідних задач – «привести до тями» країни Європи, відрегулювати взаємодію з українською владою, освіжити стосунки з Китаєм, привернути найважливіші медіа світу до себе, управляючи інфополем і, звісно, підкреслити свою силу і велич.
Історичні паралелі: між умиротворенням і агресивним торгом
У період перед Другою світовою війною політика так званого «умиротворення» Гітлера (невтручання у його анексії, замовчування порушень договорів) зіграла злий жарт із Європою – нацистський диктатор лише набрав силу і зрештою розв’язав глобальний конфлікт.
Нині американський підхід більше схожий на динамічний торг, притаманний мільярдеру Трампу: демонструєш готовність «дружити», аби виманити з опонента поступки, при цьому завжди зберігаєш за собою можливість різкого «удару», якщо той вийде за «червоні лінії». Трамп робить те, що вміє, тож доречною є аналогія з методами бізнес-перемовин, коли ти одночасно пропонуєш партнеру хорошу угоду, але за лаштунками тримаєш «план Б, В, Г» із серйозним тиском (санкції, ізоляція, військова підтримка союзників, безпосередні військові дії тощо).
Чому для Трампа європейці і Україна не є пріоритетними?
Для американського президента головний виклик – саме Росія з її ядерною загрозою та непередбачуваною поведінкою. Європейці (і тим більше Україна) для нього менш «проблематичні»: попри будь-які розбіжності, у глобальному сенсі Західний світ залишається відносно єдиним.
Тож Трамп може дозволити собі:
- Різко сварити Берлін чи Париж, вимагаючи підвищити витрати на оборону.
- Робити неоднозначні заяви про Україну, поперемінно лякаючи то «згортанням підтримки», то «посиленням допомоги».
Усе це — спосіб тримати союзників у тонусі та забезпечити собі зручну переговорну позицію. Таким чином виділимо дві основні проблеми, з якими нова команда з Білого Дому намагається дати лад:
- Стратегічна невизначеність. Трамп добре знає, що найкраща зброя проти таких, як путін, – швидкість і непередбачуваність. Учора Америка вводила санкції проти москви, а сьогодні президент США «захоплюється» російським лідером. З точки зору логіки шоу-бізнесу та бізнес-угод, якими завжди займався Трамп, це стандартний прийом: спочатку залякувати, потім задобрювати – і так доти, доки не схилиш суперника до бажаного для себе рішення. Задобрити кремль і продемонструвати йому плюси співпраці зі США – це спроба послабити агресивність, «загнаність у кут», можливо, навіть «зманити» російську еліту обіцянками інвестицій або статусу великої світової держави. Якщо путінське ОЗУ повірить і видасть додаткові козирі, Вашингтон скористається цим у подальшому торзі.
- «Електрошок» для ЄС та союзників. Щоб нейтралізувати Росію, Сполученим Штатам потрібен сильний блок союзників – насамперед Європа. Якщо європейці нині «хто в ліс, хто по дрова» і звикли покладатися на Америку як на беззаперечного лідера, їх треба «привести до тями». Трамп уникає класичних дипломатичних реверансів і обирає метод шокотерапії: різко критикує НАТО, не шкодує уїдливих реплік на адресу Німеччини чи Франції, іноді лякає можливим виходом із «застарілих форматів» та надсилає своїх молодих та амбітних «Венсів», аби ті поширювали комунікацію. Це робиться, аби збурити європейців та підштовхнути їх виходу з летаргійного сну.
Інформаційні «гойдалки» і роль медіа: як нас «продають» і «рятують» щодня
Безліч українських читачів за останні роки відчували різкі перепади емоцій:
- Учора: «Трамп зателефонував путіну! Задив! Україну продали!»
- Сьогодні: «Трамп розкритикував росію в Конгресі! Зроблять ленд-ліз для України! Ура!»
- Завтра: «Трамп поїде до Москви?! Та це ж повна капітуляція України перед Кремлем!»
Ці «гойдалки» існують тому, що 95% подій відбувається в публічному інформаційному полі, а не у вигляді реальних рішень і підписаних угод. Трамп, як зірка телешоу і майстер переговорів, розуміє потужність медіа: достатньо кількох речень у «Твіттері» чи яскравої промови, щоб створити цілу хвилю паніки або надії.
Як не потрапити в пастку цих ІПСО
Українцям все важче тримати серце гарячим, а голову холодною при усвідомленні, що вся країна може зникнути у найближчому майбутньому. Тому нехай цей текст буде застереженням від паніки – варто зберігати холодну голову, не ловитися на щоденні істеричні заголовки й пам’ятати: які б «шоки» не влаштовував Трамп Європі, він не зможе грати без союзників проти Росії. Кожен «електрошок» може бути нагодою для нас подбати про власний інтерес: залучити нові ресурси, укріпити оборону, поширити правдиву інформацію про війну й заручитися підтримкою впливових гравців. Тож кілька пунктів для осмислення:
- Зберігайте критичне мислення. Перевіряйте джерела. Якщо хтось кричить «Все, нас продано», зважте, чи підкріплено це реальними документами, чи є лише «інсайди» та здогади. Пам’ятайте, що в Україні сьогодні працює багато фсбшної аґентури, в тому числі й у офіційних ЗМІ. Критерій – спроба вплинути на ваші емоції, посилюючи відчуття розчарування і безсилля.
- Враховуйте «гру на публіку». У більшості випадків Трамп, путін, Зеленський, Макрон чи будь-який інший лідер роблять заяви, щоб вплинути на емоції своїх та чужих виборців. Справжні домовленості завжди укладаються кулуарно, без зайвого шуму.
- Фокусуйтеся на реальних діях. Наприклад, якщо США ухвалили збільшення військової допомоги Україні чи розширили санкції проти російських компаній, це важливіше, ніж 10 публічних обіцянок «усіх помирити».
- Прийміть, що ніхто не вирішить усі українські проблеми. Навіть найгучніші союзи чи «міжнародні гарантії» – це інструмент, а не панацея. Внутрішню міцність (економічну, політичну, військову) треба вибудовувати самостійно. Україні надто дорого коштує це «дорослішання».
- Використовуйте «хаос» як вікно можливостей. Замість чекати, коли «світова угода» все вирішить за нас, варто встигати налагоджувати контакти з урядами західних країн, залучати діаспору, створювати нові спільні проєкти. Коли решітки раптом почнуть рухатися в різні боки, може з’явитися шанс просунути вигідні Україні пропозиції.
Але варто пам’ятати, що «мавпа з гранатою» – це водночас і ілюстрація невпевненості, і ризик великої трагедії. Росія цілком може піти на радикальні кроки, якщо зрозуміє, що її «заманили» у пастку. І ніякі «банани» тоді не допоможуть.
Автор: Лук’ян Сельський