Коли ж, ну коли ж адміністрація Трампа усвідомить, що воєнний злочинець Владімір Путін не прагне миру в Україні – і що єдина відповідь на його максималістські вимоги – це максимальний тиск?
Нещодавня дивна й хаотична «28-пунктна мирна ініціатива», спрямована на завершення війни проти України, може увійти в дипломатичну історію – і не в позитивному сенсі.
Приголомшлива пропозиція адміністрації Трампа була надзвичайно сприятливою для росії. Це не дивно, адже вона значною мірою формувалася за участі Москви. Документ пропонував занадто багато поступок путіну. Він був значно менше про мир і значно більше – про бізнес американських компаній із росією.
Ініціатива спричинила шквал критики як за зміст, так і за вкрай недбалу форму її представлення – і не лише за кордоном, а й у США: у медіа, з-поміж аналітиків, громадськості й в Конґресі. Особливо показовим було сильне невдоволення в Конґресі, зокрема серед сенаторів-республіканців (про роль Конґресу скажу далі).
Потужний спротив був цілком виправданим, адже прийняття цього документа фактично означало б підкорення України – точніше, її капітуляцію.
Першими різко виступили Україна та Європа. Європейські лідери були приголомшені й змістом, і тим, наскільки однобокою була пропозиція, що відверто грала на користь росії. Вони швидко підготували контрпропозицію, прибравши деякі з найбільш неприйнятних і обурливих положень. Слід розуміти, що навіть контрпропозиція та наступні модифікації далекі від ідеалу – але не настільки жахливо односторонні, як початковий план. Нині хоча б з’являється певна основа для переговорів.
Якою ж була реакція кремля на всі ці пропозиції? Прогнозовано – російські ракети й дрони продовжують обстрілювати українські міста, вбиваючи й калічачи десятки невинних цивільних разом із дітьми.
Деякі спостерігачі стверджують, що прагнення пана Трампа завершити війну є щирим і «гідним похвали». Я дуже сумніваюся в цьому, бо вважаю, що Трампу байдуже, якою ціною буде досягнутий «мир». Йому так само байдужі такі, як він би сказав, «старомодні поняття» як свобода, справедливість, демократія чи суверенітет. Поняття «порядок, заснований на правилах» для нього порожнє. То що, якщо «мир» означатиме капітуляцію суверенної демократичної держави? Можливо, хтось має сказати Трампу, що Нобелівську премію миру отримують за досягнення стійкого і справедливого миру, а не за прийняття капітуляції цілої країни.
Спецпосланець до росії Стів Віткофф відіграв ключову роль у формуванні цієї «мирної ініціативи», що ставить під сумнів, чи він є медіатором, чи інструментом кремля. Він навіть давав російським перемовникам поради – як краще працювати з Трампом. Кращого друга в Америці путін нині не має. Колись я думав, що Віткофф просто наївний і мало знає про Україну та імперську історію росії, а також про геноцидні наміри путіна знищити українську націю. Тепер я переконаний: його неосвіченість – свідома. Йому просто байдуже. Віткофф, здається, найбільше зацікавлений у бізнес-можливостях у росії, а Україна лише стоїть йому на заваді. Трамп мав би звільнити його. Натомість він відправляє його 2 грудня до москви для продовження переговорів. На момент написання цієї статті – жодного результату вони не дали.
Державний секретар Марко Рубіо намагається виправити шкоду, завдану відверто проросійською позицією Віткоффа, і додати логічності американській ініціативі. На зустрічах у Женеві та Флориді він допоміг зблизити позиції США й України. Але виникає питання: хто реально керує американськими зусиллями – Рубіо чи Віткофф? Якщо ви розгублені – ви не одні. А тепер з’явився ще й міністр армії Ден Дрісколл, який, видається, замінив спецпосланця з питань України генерала Кіта Келлога. Останній, якого в деяких колах у команді Трампа вважають «надто проукраїнським», відсторонений і залишає посаду в січні. Ден Дрісколл – близький союзник віцепрезидента Джей Ді Венса, чия позиція щодо України, м’яко кажучи, викликає занепокоєння.
Чи можна змусити путіна погодитися хоча б на якийсь мирний план? Я дуже сумніваюся. Навіть досягнення перемир’я, яке могло б стати кроком до ширших переговорів, – можливе, але малоймовірне. І навіть у разі досягнення перемир’я – чи дотримуватиметься його москва, зважаючи на її поведінку після 2014 року – зовсім інше питання. Поки що путін та його оточення грають звичну гру: заявляють про «готовність до переговорів», одночасно знецінюючи будь-яку рамку для миру й демонструючи намір і надалі відстоювати свій імперський максималізм. Переговори будуть дуже складними. Київ, наприклад, пропонує замороження лінії фронту в поточних межах, тоді як москва наполягає на тому, щоб Україна відступила та віддала ще частину Донеччини. Ба більше, кремль хоче виграти час, щоб спробувати розширити свої останні (хоч і скромні) територіальні здобутки на Донбасі, а також затягнути запровадження нових санкцій.
Очікуйте, що Путін продовжуватиме свою звичну тактику затягування будь-яких мирних зусиль, сподіваючись, що адміністрація Трампа «дотисне» Україну, змушуючи її до максимально болючих поступок. Усі розуміють, що колись доведеться робити складні компроміси, але Україна не може дозволити собі прийняти угоду, яка загрожує її безпеці й суверенітету.
Що ж потрібно робити, щоб просунутися до завершення війни? Два слова: максимальний тиск.
Це означає: впровадження та розширення нищівних санкцій проти росії і країн, що купують її енергоресурси; закриття лазівок та реальна боротьба з «тіньовим флотом». Це означає надання Україні військової допомоги, включно з високоточними далекобійними ракетами для ударів по російській енергетичній інфраструктурі. Це означає зрештою використати 300 мільярдів заморожених російських активів для військової та фінансової підтримки України й для відбудови – у формі кредиту чи іншого механізму. Це означає, що ЄС має знайти спосіб змусити Бельгію, де зберігається більшість цих активів, розморозити кошти.
Конґрес США, який об’єднано – обома партіями – підтримує Україну, повинен діяти активніше. Ймовірно, ключові сенатори-республіканці – лідери та голови відповідальних комітетів, майже всі з яких мають сильну історію підтримки України – повинні відвідати Білий дім. Вони мають пояснити, якими катастрофічними будуть наслідки для національної безпеки США, якщо адміністрація спробує силою нав’язати Україні згубну угоду.
Впливові сенатори вже висловилися різко проти початкового плану Віткоффа. Серед них – сенатор Роджер Вікер (республіканець від Міссісіпі), голова Сенатського комітету зі збройних сил та Гельсінської комісії. Він сказав чітко: «Цей так званий “мирний план” має серйозні проблеми, і я дуже сумніваюся, що він принесе мир. Україну не можна змушувати віддавати свої території одному з найцинічніших воєнних злочинців світу – владіміру путіну».
Республіканці в Конґресі повинні продемонструвати твердість у питаннях України. Сенат має ухвалити закон про санкції проти росії – Sanctioning Russia Act, який, попри рекордні 85 співавторів, вже вісім місяців лежить без голосування, бо чекає дозволу Трампа. У Палаті представників двопартійну ініціативу очолює конґресмен Браян Фіцпатрік, який збирає підписи для примусового винесення на голосування супровідного законопроєкту. Є також законопроєкт Ukraine Support Act, поданий Ґрегом Міксом і Стені Гоєром, який передбачає масштабну допомогу Україні – санкції проти росії, військову підтримку, фінансування та відбудову. Аби поставити його на голосування, бракує всього трьох підписів. Або ж обидва законопроєкти можна об’єднати. Прийняття сильнішого законодавства – такого, що карає росію і реально підтримує Україну – стало б справжнім проривом.
Конґрес має також подати потужний сигнал, просуваючи інші законопроєкти й резолюції – такі як визнання дій росії в Україні геноцидом; засудження та вимога повернути українських дітей, викрадених росією, перш ніж укладати будь-який мирний договір; розширення REPO Act, що дозволяє конфіскувати російські активи; а також визнання росії державою – спонсором тероризму.
Я переконаний, що американський народ підтримає тих, хто підтримує Україну. Останні опитування демонструють високу підтримку України серед демократів і республіканців, а також зростаюче бажання бачити сильнішу американську роль у цій боротьбі. Більшість виборців Трампа хочуть жорсткіших санкцій проти росії та покладають провину за відсутність миру на путіна, якого майже 9 із 10 американців оцінюють негативно. Сподіваймося, що адміністрація та Конґрес діятимуть відповідно до волі громадськості та зроблять правильний і розумний вибір – допоможуть Україні зберегти свободу та суверенітет.
Колаж: VM
Автор: Орест Дейчаківський
